Здавалка
Главная | Обратная связь

Латентна злочинність.



При оцінюванні злочинності слід також враховувати можливі розміри латентної злочинності, тобто сукупності злочинів, які реально були вчинені, але в силу різних обставин належним чином не зареєстровані у офіційній кримінально-правовій статистиці. Залежно від того, з яких причин вони не були зареєстровані, виділяють наступні види латентності: природна, штучна та суміжна (прикордонний стан).

Групу природної латентності (яку також називають прихованою) становлять злочини, інформація про які не надходила до правоохоронних органів ні в якому вигляді. Це стає можливим з різних причин. Так, вчинюється досить багато злочинних діянь, які залишаються невідомими для всіх осіб, окрім злочинця. Вони не залишають слідів.

Групу штучної латентності (яку також називають приховуваною) утворюють злочини, в яких є потерпілі, свідки, документи та інші докази, які могли б виступати поводом для порушення кримінальної справи, але в силу різних причин це не робиться. Такими причинами виступають небажання потерпілих звертатися по допомогу до правоохоронних органів, залякування чи підкуп потерпілих чи свідків з боку злочинців чи інших зацікавлених осіб, знищення доказів тощо. Особливу небезпеку створюють дії службових осіб, які умисно приховують від правосуддя інформацію про вчинення злочини. Це трапляється з причин корисливої чи іншої особистої зацікавленості в цьому відповідних службових осіб.

Що стосується так званої суміжної латентності, то її створює категорія діянь, які можуть не усвідомлюватися як злочини через непевність особи (потерпілого, свідків або інших осіб, яким відомо про вчинення злочину, чи навіть службових осіб правоохоронних органів, до яких надійшла така інформація) у самому факті посягання або через правову неграмотність, або внаслідок низького освітнього рівня, під впливом специфічних традицій даної місцевості тощо. Тобто, має місце добросовісна помилка, пов’язана, як правило, з об’єктивними труднощами або недостатньою кваліфікацією відповідних службових осіб. Найчастіше такі випадки мають місце при вчиненні діянь, стосовно яких може наставати кримінальна, адміністративна, дисциплінарна чи цивільно-правова відповідальність – все залежить від ступеню їх суспільної небезпечності (наприклад, злочини, пов'язані з порушенням правил безпеки виробництва, безпеки руху та експлуатації транспорту та інші подібні злочини).

В кримінології виділяються три рівня латентності: низький, середній та високий. Низьким є рівень латентності у умисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень, тобто найбільш тяжких злочинів; а високим – у злочинів невеликої тяжкості (побоїв і мордування, легких тілесних ушкоджень, фальсифікації засобів вимірювання, порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху тощо). Масштаби прихованої злочинності точно невідомі. В Україні, на відміну від багатьох зарубіжних країн, встановлення рівня латентної злочинності на загальнодержавному рівні не здійснюється. Тому висновки про її розміри можна робити тільки за результатами вибіркових кримінологічних досліджень. Так, російські та українські експерті вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів становить приблизно 1:3 або 1:5, а то й навіть 1:10. За даними зарубіжних дослідників, для злочинів, які вчинюються професійними злочинцями, “темне число“ складає 1:100, а в середньому для злочинності – 1:300.

Слід також відрізняти латентний злочин від нерозкритого злочину. Якщо ознаки злочину є наявними (наприклад, знайдений труп людини зі слідами насильницької смерті), але вбивця не встановлений і не затриманий злочин реєструється, а значить не може відноситися до латентних. Кожен латентний злочин офіційно відноситься до числа нерозкритих, але не любий нерозкритий злочин відноситься до числа латентних. Латентність є поняттям кримінологічним; так звані криміналістичні та процесуальні аспекти латентності – це лише шляхи зробити таємне явним. Так трапляється в процесі розслідування кримінальної справи, коли встановлюються інші, раніше невідомі епізоди злочинної діяльності обвинуваченого. В цих випадках встановлення факту латентного злочину та його розкриття поєднується з пред’явленням обвинувачення і передачею справи про цей злочин до суду. Немає ніяких підстав також вважати латентним злочином злочин, за який особа не отримала відповідного кримінального покарання за різними підставами: закінчення строків давності, звільненням від покарання за амністією тощо.

Разом з тим латентність зберігається якщо винній у вчиненні злочину особи вдається ухилятися від кримінальної відповідальності. Це трапляється в наступних випадках:

1) злочин є розкритим, але не всі співучасники встановлені, імена їх невідомі;

2) злочин вчинений групою осіб, але до кримінальної відповідальності притягнений один виконавець, який не видав співучасників, внаслідок чого злочин реєструється як такий, що вчинений одноосібно;

3) злочин отримав неправильну правову оцінку і був кваліфікований як менш тяжкий. Наприклад, умисне вбивство з хуліганських мотивів було зареєстроване як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або вчинене з необережності.

Латентна злочинні має свої конкретні причини. Під причинами латентної злочинності слід розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистісного та іншого характеру, які перешкоджають виявленню (встановленню), реєстрації та обліку злочинів, а також їх розкриттю, в тому числі забезпеченню повноти та всебічності розкриття.

Кожен з видів латентних злочинів має свої причини. Для природного виду латентних злочинів притаманними є фактори, пов’язані з особистістю самого злочинця та його зв’язками. Важливе значення мають характер протиправної діяльності, спеціалізація та рівень кримінального професіоналізму злочинця, його статус у злочинному середовищі, особистісні якості, наявність кримінальних та корупційних зв’язків, матеріальне та технічне забезпечення злочинної діяльності. Важливою складовою природної латентності є вдалий вибір злочинцем жертви злочину. Ним обирається особа, яка зама не зацікавлена в тому, щоб про злочин стало відомо, бо саме займається, наприклад протиправною діяльністю. Іноді злочинці вважають, що шкода, яка ними заподіюється не буде значною для потерпілого і вони не будуть звертатися до правоохоронних органів.

На латентність злочинності впливає і різного роду психічний вплив на потерпілого з боку злочинця чи інших зацікавлених осіб: умовляння, погрози, підкуп тощо. Факт не повідомлення жертвою злочину в правоохоронні органи про вчинений відносно неї злочин отримав назву «латентна віктимність».

В окремих злочинах жертви самі визнають себе «винними» в тому, що відносно них вчинений злочин. Так вибіркове дослідження показало, що серед потерпілих, які вважають себе винними у тому, що з ними сталося (легковажно довірилися незнайомій людині, самі спровокували злочинця на дії тощо) з заявою в міліцію звернулися 31,6%. І навпаки, ті, хто розумів, що можуть стати жертвою злочину і вели себе відповідно заявили про злочин набагато частіше (69%).

До факторів існування латентної злочинності можна віднести і недовіру більшості громадян державними інституціям і особливо правоохоронним органам. Вона складає в Україні 15-18%.

Латентна злочинність обумовлена цілою низкою факторів об’єктивного характеру:

– недостатній рівень підготовки, досвіду та професіоналізму працівників правоохоронних органів;

– порушення принципів та порядку ведення статистичних обліків про злочини та осіб, що їх вчинили;

– низька активність працівників правоохоронних органів та формалізм в діяльності по розкриттю злочинів;

– слабка матеріально-технічна база державних органів, які здійснюють протидію злочинності;

– порушення режиму законності в діяльності правоохоронних та інших державних органів.

Слід зазначити, що покладення відповідальності за стан злочинності в країні лише тільки на правоохоронні органи, які одночасно здійснюють кримінальне переслідування, часто призводить до встановлення нереальних цілей. Зниження рівня злочинності в країні, як зареєстрованої так і латентної це задача всього суспільства, всіх його інститутів та органів.

Встановлення рівня латентної злочинності є складною, але дуже важливою задачею кримінологічних досліджень. Кримінологія знає декілька методів та прийомів виявлення та виміру рівня латентної злочинності. Інформацію про латентну злочинність поділяють на дві основні групи:

1) об’єктивну – таку, що знаходить своє відображення в документах;

2) суб’єктивну – таку, що отримана від осіб, яким були відомі про вчинені, але незареєстровані злочини.

Всі методи та прийоми вимірювання рівня латентної злочинності можна поділити на три основні групи: соціологічні, економіко-правові, та методи контролю за статистичним обліком злочинів.

До соціологічних методів відносяться: масові опитування населення, анкетування, аналіз документів, експертні оцінки, спостереження, контент-аналіз преси.

Шляхом проведення масового опитування мешканців населеного пункту стосовно того, чи довелось їх протягом певного періоду часу (як правило, останніх 6 місяців або року) стати жертвами злочинів; чи заявляли вони про це в правоохоронні органи; чи порушені за їх заявами кримінальні справи і т.п. Підсумки опитування порівнюють з офіційною статистикою. Цей метод є найбільш достовірним, але він поширюється тільки на групу злочинів, де є реальна особа-жертва. Самозвіти пересічних громадян стосовно того, які злочини або правопорушення (не зафіксовані правоохоронними органами) вони вчинили протягом певного відрізку часу. Найчастіше цей метод використовується з метою дослідження певних категорій “злочинів без жертв“ та делінквентної поведінки неповнолітніх. Опитування злочинців та інших правопорушників стосовно вчинених ними діянь, їх частоти, приховування слідів злочинів тощо. В основному проводиться в ізоляторах тимчасового тримання або установах виконання покарань.

Метод експертних оцінок полягає в тому, що групі осіб, які мають відповідний досвід (вчених та практиків) в протидії злочинності і які достовірно знають рівень та структуру злочинності пропонується виказати свою власну думку про ймовірний стан злочинності з урахуванням латентних злочинів.

Вивчення документів – це метод, який полягає у вивченні єдиних журналів обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочин; матеріалів щодо знятих з обліку злочинів за відсутністю події, складу злочину або з інших підстав; матеріали медичних установ стосовно звернення громадян з приводу отриманих тілесних ушкоджень, звіт про господарську діяльність підприємств та організацій, довідок про результати перевірок контролюючих організацій: податкова, КРУ, інспекції з якості товарів тощо.

Контент-аналіз преси базується на вивченні інформації про вчинені злочини, які отримали відображення в засобах масової інформації та заходах, які були прийняті до осіб, що їх вчинили.

До ефективних способів встановлення латентних злочинів в різних сферах суспільства відноситься спостереження, в тому числі і включене. Зміст його полягає в тому, що безпосередньо дослідником спостерігається та вивчається певне явище. Наприклад, спостереження за фактами здійснення контрабанди, хабарництва, зловживання службовим становищем тощо.

До економіко-правових методів відносяться: економіко-правовий аналіз та інші методи, що базуються на аналізі економічних показників діяльності підприємств установ та організацій різних форм власності.

Економіко-правовий аналіз дозволяє встановити не тільки конкретні способи викрадень та зловживань, а конкретних їх способів, причин та умов, що сприяли цьому.

Методами контролю за станом статистичного обліку здійснюється контроль за дотриманням порядку реєстрації повідомлень про злочини та правопорушення, які поступають в правоохоронні органи, правильним веденням статистичної звітності про злочини і заходи реагування відповідних державних органів на них.

Скорочення рівня латентної злочинності є не менш важливим завданням ніж діяльність по розкриттю злочинів та затриманню осіб, що їх вчинили. Це є завданням не тільки правоохоронних органів, а і суспільства в цілому. Ця діяльність повинна носити системний та комплексний характер.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.