Здавалка
Главная | Обратная связь

Поняття та кримінологічні ознаки злочинності.



Основним об’єктом кримінологічного вивчення є злочинність: все, що вивчає кримінологія, так чи інакше пов’язане зі злочинністю. Першим питанням, яке постає перед усіма, хто починає цікавитись цією проблемою, є: чи можна вважати злочин і злочинність одним й тим самим? Ні, природа злочину не та сама, що природа злочинності. Лише окремі злочини, як прояви людської діяльності, існують у реальній дійсності – їх можна побачити, на їх перебіг можна вплинути. Певна кількість злочинів створює якісно нову соціальну реальність – злочинність, яка має характеристики, не властиві окремим злочинам. Співвідношення злочинності та конкретних злочинів є співвідношення цілого і частини, загального та одиничного.

Окремий злочин – подія завжди унікальна і випадкова, передбачити її практично неможливо: за певних умов злочину могло і не статися, або він міг статися в іншому місці чи за інших обставин. Наприклад, потенційна жертва нападу, на яку злочинець очікував у певному місці, там не з’явилась; або з’явилась, але не одна, а у супроводі інших осіб. Тому ми ніколи не зможемо з абсолютною достовірністю визначити, де, хто і коли вчинить той чи інший злочин.

Натомість злочинність – завжди закономірна та неминуча, хоча її закономірності мають вірогідний характер. Така особливість злочинності як явища надає можливості за допомогою спеціальних методів з достатньою долею вірогідності передбачати на майбутнє її обсяг та внутрішню структуру.

В кримінологічній літературі існує ціла низка визначень поняття злочинності. Вони різняться сукупністю основних ознак, що характеризують це явище та різноманітністю наукових підходів до його оцінки. Наведемо деякі з них: «злочинність – це прояв неусвідомлюваних імпульсів та потреб людини» (З. Фрейд); «злочинність являє собою спадкову, конституційну схильність до злочинів» (Ж. Пінатель, Є. Кречмер); «злочинність – один з показників соціальної патологогії» (В. Фокс); «злочинність – це суспільне явище, яке виражається у сукупності вчинених та тих, що вчиняються злочинів» (В.М. Бурлаков); «злочинність – це масовий прояв деструктивності в поведінці людей, який виражається в системі передбачених кримінальними законами діянь, які вчиняються на даній території або серед членів певних соціальних груп упродовж одного року або якоїсь його частини» (А.Ф. Зелінський) та інші.

Під злочинністю слід розуміти: історично мінливе, соціальне явище, яке являє собою систему передбачених кримінальними законами діянь, що вчиняються на певній території або серед членів певних соціальних груп упродовж певного проміжку часу.

Таке визначення включає в себе найбільш важливі ознаки такого явища як злочинність, розкриває її природу та зміст і дозволяє відмежувати його від інших суміжних негативних соціальних явищ.

До кримінологічних ознак злочинностіможна віднести наступні:

– соціальна природа злочинності проявляється в тому, що вона існує тільки у людському суспільстві: особи, які вчиняють злочин та особи, на інтереси яких вчинюються посягання – члени суспільства. У тваринному або рослинному світі також можна спостерігати приклади спричинення шкоди іншим, але чи можна вважати їх злочинними? Мабуть, ні, оскільки така їх поведінка є біологічно запрограмованою. Тварини не можуть порушити закон, оскільки вони його не створювали; вони спричиняють шкоду іншим істотам тільки тоді, коли це викликано реальною загрозою їх життєвими інтересами – потреба в їжі, захист себе або дитинчат. І тільки люди, самі визначивши собі норми поведінки, потім їх порушують, і навіть отримують від цього задоволення; люди – єдині істоти, які можуть проявляти жорстокість за відсутності реальної загрози життю та поза зв’язком з задоволенням життєвих потреб. Злочинність є наслідком та результатом притаманних суспільству соціальних протиріч, конфліктів, які виникають між окремими людьми та суспільством в цілому. Соціальною є не тільки сама злочинність, але і її витоки, корені, а також наслідки. Зміни злочинності знаходяться в прямій залежності від стану суспільства та процесів, що в ньому проходять. Існування злочинності, її характеристики є досить інформативним показником стану справ в суспільстві і перед усім кризових явищ, проблем та конфліктів в різних сферах соціального життя. Злочинність дійсно є індикатором стану суспільства на певних етапах його розвитку;

– кримінально-правова ознака злочинності: злочинність складається з системи передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь. Беззаперечним є той факт, що злочинність має ознаки системності, бо характеризується певною цілісністю, стійкістю параметрів, взаємодією підсистем, які в неї входять. Кожен злочин, який входить в цю систему характеризується відповідними кримінально-правовими ознаками: винністю, кримінальною протиправністю, суспільною небезпечністю та караністю. Ці ознаки характеризують і злочинність в цілому. За цими межами залишаються аморальні вчинки та правопорушення, які розглядаються в інших галузях права. Але разом з тим кримінологією розглядаються так звані «фонові» для злочинності явища, які тісно пов’язані зі злочинністю, хоча і не є кримінально-караними діяннями. До них відносяться: алкоголізм, наркоманія, екстремізм тощо. Зі змінами кримінального законодавства межі злочинності або розширяються або звужуються і тому кримінально-правова ознака злочинності є досить важливою, бо вона дозволяє визначити предмет вивчення кримінології, яким, в першу чергу, виступає таке явище як злочинність. В зарубіжній кримінології поширена думка про те, що до ознак злочинності не слід відносити саме кримінально-правову ознаку. Така позиція пояснюється тим, що кримінальним законом в якості злочинів визначаються далеко не всі суспільно небезпечні діяння, а з позиції моралі навіть малозначні діяння визнаються злочинними. В свою чергу, кримінологія повинна мати уявлення про злочинне, яке виходить за межі, які встановлюються законом про кримінальну відповідальність. Ними наголошується на тому, що кримінологія повинна вивчати любі форми так званої девіантної (делінквентної поведінки). Слід погодитись з думкою І.М. Даньшина, який наголошує, що таке антилегалістичне розуміння злочинності відрізняється крайньою невизначеністю, є неконкретними та суб’єктивним і призводить до підміни злочинності аморфною сукупністю різних виді поведінки, яка має відхилення від соціальних, а не від кримінально-правових норм. І тому кримінально-правова ознака злочинності є дуже важливою для її характеристики;

– історична мінливість злочинності: злочинність є соціальним явищем і соціальні умови, що існують на різних етапах розвитку суспільства обумовлюють та визначають кількісні та якісні характеристики злочинності. Злочинність є різною на різних етапах розвитку суспільства. Історики та соціологи розрізняють закони, які діють на всіх етапах розвитку цивілізації і закони, які притаманні лише певним етапам розвитку суспільства (ці етапи називають суспільно-економічними формаціями). Перші закони відображають загальні умови існування людини і відіграють роль необхідних передумов існування суспільства. До цих передумов відносяться: життя, здоров’я, фізична та психічна недоторканість людини, власність, свобода, держава як гарант, що створює такі передумови. Посягання на ці цінності (вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, вимагательство, посягання на представників органів державної влади тощо визнаються злочинами у всі часи і на всіх етапах існування людства. Закони, які передбачають кримінальну відповідальність за такі дії називаються «абсолютними». Друга група соціальних законів відображає такі передумови спільного існування людей, які є необхідними лише на певних етапах розвитку суспільства (феодальному, капіталістичному, постіндустріальному тощо). Такі закони не є «абсолютними». Вони визначають які суспільно небезпечні діяння є злочинами лише на певних етапах існування суспільства. В залежності від соціальних умов вони або залишаються або перестають існувати (діяння декриміналізуються). Виникнення злочинності за часом співпадає з формуванням людської цивілізації, а саме з розпадом первісного ладу, коли особа звільняється від родових зв’язків та стає особистістю і може протиставити себе суспільству, його нормам та правилам. В подальшому зі зміною соціальних умов існування суспільства змінювалася ї злочинність, її якісні та кількісні характерситики;

– масовість злочинності визначає, що остання є масовим явищем суспільного життя. Це умова того, щоб на злочинність поширювався закон великих чисел, тобто при достатньо великому числі одиниць об’єкт набував нової природи, нових властивостей порівняно з окремими злочинами. Якщо цей закон не діє внаслідок обмеженого числа одиниць, що вивчаються, то і відсутні відмінності злочинності від простої суми злочинних діянь, що входять в неї;

– усталеність злочинності означає, що вона має властивості з року в рік відновлюватися приблизно в однакових обсягах. Встановлено, що злочинність є досить стабільним утворенням: природне зростання або зменшення загальних показників кримінальної статистики за два роки не може перевищувати 10%, а для окремих видів злочинів вони є ще більш постійними (для насильницьких злочинів – приблизно 6-8%, для корисливих – 2-4%). Інакше взагалі не можна було вести мову про кримінологічні закони існування злочинності як суспільного явища;

– іррегулярність злочинності – відсутність внутрішніх зв’язків, тобто нові події злочинів не пов’язані з раніше вчиненими у часі й просторі. Сам по собі окремий злочин є випадком і тому є випадковим по відношенню до інших злочинів, які в свою чергу, також носять випадковий характер;

– територія і період часу: вивчаючи злочинність, ми досліджуємо її в межах певної території за конкретний проміжок часу. Це обумовлено тим, що злочинність безперервно змінюється, тому для вимірювання і встановлення закономірностей обов’язково необхідно конкретизувати, на якій території (держава, регіон, населений пункт) і за який проміжок часу (рік, квартал, місяць) або на яку дату (на 1 січня, 31 грудня чи якусь іншу) ми її вивчаємо.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.