 |
|
Розвиток кримінології в Україні.
В 20-30 роки ХХ ст. в Радянській Україні вивчення злочинності і особи злочинця велося в різних закладах. До них, в першу чергу, відносилися: Київський інститут народного господарства, Київський інститут науково-судової експертизи, Всеукраїнський кабінет з вивчення особи злочинця і злочинності, Київський кабінет з вивчення особи злочинця, Харківський науково-дослідний інститут по вивченню злочинності.
Першою серед них була створена в 1924 році юридична клініка при юридичному факультеті Київського інституту народного господарства. Вона існувала як навчально-допоміжна установа при юридичному факультеті. У клініці проводилося соціологічне вивчення злочину і злочинця, а також ознайомлення студентів з методикою цих досліджень. В період з 1926 по 1928 років там були підготовлені й заслухані доповіді академіка І.А. Малиновського „Про вивчення злочинця та злочинності”; професора М.А. Чельцова-Бебутова „Про асоціативний метод та його застосування в судовій роботі”; асистента клініки С.І. Тихенко „Про особливості професійних злочинців”.
Велику роботу з вивчення причин злочинності проводив Київський інститут науково-судової експертизи. Він досліджував етіологію і динаміку злочинності, особу окремих видів правопорушників, розробляв методику їх вивчення а також займався пенітенціарними проблемами.
Всеукраїнський кабінет з вивчення особи злочинця і злочинності був створений у 1924 році за ініціативою співробітників Одеської губернської виправно-трудової інспекції і вчених. Його метою було „сприяння виправно-трудовим органам у справі належного застосування методів виправно-трудового впливу поряд з дослідженням факторів злочинності як соціального явища”.
1928 року на правах філіалу Всеукраїнського кабінету був створений Київський кабінет з вивчення особи злочинця.
Він складався із 3-х секцій: антропологічної; соціологічної; пенітенціарної.
У 1931 році при Народному Комісаріаті Юстиції УРСР у м. Харкові був заснований науково-дослідний інститут по вивченню злочинності з філіалами в Києві та Одесі. З середини 30-х років кримінологічні дослідження в Україні були згорнуті і лише в середині 50-х поновлені. За цей період кримінологічна наука понесла істотні втрати і загальмувала у своєму розвитку.
Значною мірою процес розбудови та відтворення вітчизняної кримінології пов’язаний з діяльністю науковців Київської вищої школи МВС СРСР. Так, у 1964 році П.П. Михайленком було підготовлено і опубліковано одне з перших спеціальних кримінологічних досліджень – монографія „Попередження злочинів – основа боротьби за викорінення злочинності”.
Згодом багато досліджень кримінологічних проблем проводилися в науково-дослідній лабораторії при Київській вищій школі МВС СРСР, яка з часом переросла у Державний науково-дослідний інститут МВС України, та в Інституті вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України (м. Харків).
На сучасному етапі істотний внесок у кримінологічні дослідження роблять провідні юридичні навчальні заклади України, зокрема Київський національний університет імені Тараса Шевченка (м. Київ), Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України (м. Київ), Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (м. Харків), Національна академія внутрішніх справ (м. Київ), Національна академія прокуратури України (м. Київ), Одеська національна юридична академія України (м. Одеса).
Вагомий вклад в розвиток кримінологічної науки зробила і продовжує вносити кафедра кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ. Вона була заснована в Харківському інституті внутрішніх справ у 1992 році і на теперішній час є структурним підрозділом навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання.
На кафедрі, за час її існування, працювали видатні науковці у галузі кримінального права, кримінології, кримінально-виконавчого права. Зокрема: доктор юридичних наук, професор А.Ф. Зелінський; доктор юридичних наук, професор Л.М. Давиденко; доктор юридичних наук, професор В.П. Ємельянов; доктор юридичних наук, професор В.М. Трубников; доктор юридичних наук, професор Н.О. Гуторова; доктор юридичних наук, доцент О.А. Мартиненко, кандидат юридичних наук, професор П.І. Орлов, кандидат юридичних наук, професор В.М. Куц та багато інших. Зараз час кафедру очолює доктор юридичних наук, доцент О.М. Литвинов.
Певною віхою у розвитку вітчизняної кримінологічної науки стало створення у 1998 році національної Кримінологічної асоціації. Ця громадська організація об’єднує кримінологів та інших фахівців, професійна діяльність яких пов’язана з вивченням проблем протидії злочинності, розвитком вітчизняної кримінологічної науки і кримінологічною освітою. Асоціація покликана забезпечити консолідацію, порозуміння і співробітництво з метою сприяння розвитку і поширенню кримінологічних знань, їх пропаганді серед населення, використанню досягнень науки у справі протидії злочинності та захист законних інтересів своїх членів.
2010 року Президентом Асоціації обрано ректора Харківського національного університету внутрішніх справ, доктора юридичних наук, професора, академіка Національної академії правових наук України О.М. Бандурку.
Питання для самоконтролю:
1. Поняття кримінології.
2. Складові елементи предмету кримінології.
3. Співвідношення кримінології та інших наук.
4. Значення кримінології для формування світогляду юриста.
5. Вплив кримінології на практику протидії злочинності.
6. Принципова різниця та спільні положення в антропологічному і соціологічному напрямах кримінології.
7. Соціологічний напрям у кримінології.
8. Стан і перспективи вітчизняної кримінології.
Література:
1. Ной И.С. Методологические проблемы советской криминологии. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1975.
2. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии (системное исследование психологического механизма криминального поведения). – К.: Наукова думка, 1986.
3. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів). Навчальний посібник. – К.: „АртЕк”, 1997.
4. Аврутин Ю.Е., Егоршин В.М., Шапиев С.М. Преступность и общество: проблемы социогенеза: Монография. – СПб.: СПб ун-т МВД РФ, 2000.
5. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: Издательство НОРМА, 2001.
6. Шестаков Д.А. Криминология. Преступность как свойство общества. – СПб.: Санкт-Петербургский университет, 2001; Издательство «Лань», 2001.
7. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. – Харьков: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003.
8. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Сост. и предисл. В.С. Овчинского. – М.: ИНФРА–М, 2004.
9. Быргэу М.М., Литвинов А.Н. Опыт системного исследования профилактики преступлений. Современное состояние проблемы. - М.: «Юркнига», 2004.
10. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.
ТЕМА 2.