Главная | Обратная связь

Поняття детермінації та види детермінаційних зв’язків. Особливості детермінації соціальних процесів та явищ.

Зрозуміти глибинні сутнісні якості злочинності, а також організувати ефективну систему протидії їй неможливо без з’ясування того, які ж фактори і як саме впливають на її виникнення, зміни. Відповідь на означене питання залежить від усвідомлення природи злочинності як динамічного феномену, який включений до складно-організованої соціальної системи, де переплітаються численні чинники об’єктивного і суб’єктивного характеру, існують певні тенденції і закономірності розвитку як системи в цілому, так і окремих її складових. Злочинність при цьому є проявом найбільш гострих протиріч у механізмі суспільного життя. У зв’язку з цим для з’ясування походження злочинності виникає необхідність дослідження всієї різноманітності явищ і станів, які роблять можливим виникнення, існування і загострення зазначених протиріч.

Універсальною філософською теорією, науковим принципом, що пояснює наявність та розвиток зв’язків між процесами та явищами є діалектичний детермінізм. Вперше теорія детермінізму була сформульована Демокритом у противагу індетермінізму, який ґрунтувався на ідеї відсутності між явищами жодного зв’язку і що все відбувається за «волею випадку». Ключовою категорією детермінізму є поняття детермінації, яке походить від латинського determinans (визначати, обумовлювати) і означає процес появи, обумовлення існування, зміни, зникнення чого-небудь (фізичних, біологічних, соціальних об’єктів тощо). Відповідно до цього поняття «детермінант» означає фактор, який визначає, обумовлює появу, існування, зміну, зникнення (припинення) чого-небудь.

Діалектичний детермінізм спирається на низку філософських категорій, законів, принципів, серед яких – закон всезагального універсального зв’язку, принцип історизму, закон єдності і боротьби протилежностей, категорія загального, особливого й одиничного та ін. Коротко охарактеризуємо деякі з них.

Сутність закону всезагального універсального зв’язку полягає в тому, що жодне явище природи та соціального середовища не може відбутись безнаслідково. Кожне явище здатне породжувати наслідки свого існування і, в свою чергу, є наслідком існування інших явищ. Ця здатність об’єктивно необхідна, універсальна.

Однак впровадження цього закону в дослідження соціальних процесів і явищ має бути продуманим, враховувати специфіку останніх. Справа в тому, що в останньому десятилітті ХХ століття актуалізувався характерний для всієї історії людства пошук універсальних законів конструювання соціальних систем. Цей процес супроводжується уніфікацією соціологічного, біологічного, фізико-математичного та іншого знання. Проголошується створення філософії світопобудови як причинної системології[1], новим напрямком науки називається універсологія[2], що базується на міждисциплінарних дослідженнях причинної системології, космософії[3], гносеології релятивізму[4], психосистемології, соціосистемології тощо. Поряд з цим спостерігається розвиток протилежного непричинного науково-філософського системологічного напрямку (в якому випадковості відводиться провідна роль) – синергетики. Однак на їх використання при дослідженні соціальних процесів і явищ, зокрема таких, що характеризують та супроводжують зв’язки зі злочинністю, є недоцільним та дещо передчасним. По-перше, через їх функціональну наукову незавершеність: вони визнаються науковими напрямками, а не наукою чи методологією зі сформованими і перевіреними методами дослідження. По-друге, ці напрямки знання по відношенню до соціального середовища на даному етапі їх розвитку фактично зводяться до редукціонізму[5], що абсолютно неприпустимо. Справа в тому, що в порівнянні з природничою сферою сфера соціальна володіє деякими специфічними ознаками. Одними з найважливіших у цьому контексті, є, по-перше, принципова неможливість застосування закону збереження речовини і енергії для соціальних систем в повному обсязі і, по-друге, – трансцендентна природа людини. Зазначене, відтак, обумовлює неможливість універсалізації, повної уніфікації природничого та соціального знання.

Таким чином, закон всезагального універсального зв’язку і принцип причинності у кримінології використовуються, але не абсолютизуються.

Наступним фундаментальним діалектичним законом є діалектичне протиріччя (закон єдності і боротьби протилежностей). Його суть зводиться до наступного: кожному явищу, що являє собою певну цілісність, властиві внутрішні суперечності, тобто такі складові, процеси й тенденції, які одночасно взаємообумовлюють та взаємовиключають один одного. Таке умовне роздвоєння сил, речовини, енергії у єдиному цілісному утворенні є «двигуном» його розвитку. Не є винятком і соціум, який можливо і доцільно уявляти як цілісний організм із складною розгалуженою структурою, в якій також виникають і взаємодіють такі елементи, які поряд із взаємообумовленням і взаємодоповненням чинять антагоністичну один одному дію, взаємовиключають одночасне своє існування.

Зазначений закон описує джерело і механізм саморуху та саморозвитку того чи іншого суспільного цілого, в тому числі і злочинності. Адже немає жодного суспільства, яке б не було внутрішньо суперечливим. Джерела та конкретні форми таких протиріч можуть набувати різного характеру й проявлятися у різних сферах.

Крім зазначеного важливим діалектичним принципом, що сприяє осягненню особливостей процесів і явищ у їх динаміці є принципу історизму, який дозволяє враховувати історичні умови життєдіяльності конкретного суспільства. Зробити науковий прогноз стосовно розвитку того чи іншого соціального явища, зокрема системи права, злочинності тощо, об’єктивно неможливо без аналізу конкретних історичних форм досліджуваного об’єкта. У цьому аспекті необхідно знати передумови його виникнення, основні етапи розвитку, фактори, які мали суттєвий вплив на зміни досліджуваного явища, процесу. Виконання цього завдання забезпечується дотриманням принципу історизму.

Викладені принципи, закони та категорії є базисом, своєрідною системою методологічних координат для осмислення глибинних зв’язків між подіями та явищами. Останні ж вирізняються своєю багатоманітністю. У кримінології виділяється більше як тридцять видів зв’язків (Н.Ф. Кузнєцова, 1984), зокрема: причинний, обумовлюючий, кореляційний, функціональний зв’язок, зв’язок станів тощо. Кожному з них властиві свої специфічні риси та, відповідно, значимість для того чи іншого явища в процесі його появи, існування, зміни, припинення. Коротко охарактеризуємо основні види детермінаційних зв’язків.

Причинний (каузальний) зв’язок характеризує таку взаємозалежність між об’єктами, при якому один з них (причина) породжує інший (наслідок). Тобто між причиною і наслідком існує генетичний зв’язок, який є необхідним та достатнім. Наприклад, якщо вести мову про вчинення одиничного злочину, то безпосередньою його причиною (та відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності) є суспільно небезпечне діяння, що містить склад злочину. Безумовно діяння не може розглядатися саме по собі. Воно є свідомим вольовим (в більшості випадків) актом конкретної людини. Таким чином, причиною злочину є сама людина (особистість).

Обумовлюючий зв’язокхарактеризує таку взаємозалежність між об’єктами при якій один з них (умова) сприяє або створює можливість виникнення та прояву іншого – причини, яка породжує наслідок. Тобто умова – це те, що саме по собі не здатне породити наслідок, а лише впливає на процес його породження. Але без умови причини може і не спричинити наслідок, тобто не стати причиною як такою.

Функціональний зв’язок відображає об’єктивну відповідність у співіснуванні певних об’єктів, а також паралелізм у зміні їх параметрів. Наприклад, функціональну залежність має попит та пропозиція, рівень безробіття та злочинність тощо. В цих випадках прямий безпосередній зв’язок між явищами відсутній. Вони пов’язані між собою рядом «інших» факторів. У зв’язку безробіття і злочинності цим фактором є падіння рівня доходів населення, що актуалізує мотивацію, спрямовану на задоволення вітальних потреби, в тому числі злочинним шляхом.

Статистичний зв’язоквідображає зміни в параметрах одного фактору при зміні параметрів іншого. Класичним прикладом статистичного зв’язку є залежність абсолютних показників злочинності від кількості населення. Чим більше населення тим вищий рівень злочинності.

Одним з різновидів статистичного зв’язку, що має значення для вивчення злочинності є кореляційний зв’язок. Він не пояснює природу, походження змін, а лише показує, що зміни обох об’єктів відбуваються одночасно, за однакових умов. При цьому до уваги приймається середнє значення змінного фактору, що ранжується від 0 до 1: якщо виявляється прямопропорційна або оберненопропорційна залежність між зміною одного об’єкта та одночасною зміною іншого (тобто коефіцієнт кореляції дорівнює 1), то мову ведуть про статистичний зв’язок між цими об’єктами. Чим ближчий коефіцієнт кореляції до нульового значення, тим слабший зв’язок між явищами.

Зв’язок станівхарактеризується тим, що один стан певного об’єкту в даний момент з необхідністю визначає стан іншого об’єкту у дещо віддаленій перспективі. Наприклад такий зв’язок простежується між рівнем злочинності неповнолітніх та рецидивною злочинністю дорослих, що буде мати місце у майбутньому.

Описані вище зв’язки демонструють складноорганізований характер взаємодії в природі взагалі і у суспільстві зокрема. А тому виявлення певних залежностей деяких факторів зі злочинністю є недостатнім. Для того, що кваліфіковано організувати процес протидії злочинності обов’язковим є з’ясування характеру такого зв’язку. Однак, це питання є одним з найбільш складних, адже криміногенна детермінація – процес в значній мірі соціально обумовлений, а тому дослідженню підлягає не лише конкретний набір факторів, а й особливості їх взаємодії за суперечливих станів функціонування суспільного організму. У зв’язку з цим виникає необхідність визначити особливості детермінації соціальних процесів та явищ в межах єдиної системи суспільної взаємодії. У свою чергу, осмислення та вивчення суспільства як цілісної системи є однією з найбільш складних проблем сучасного гуманітарного знання. Ця складність виникає головним чином через відсутність в науці єдиного підходу до розуміння суспільної моделі.

Так, марксистська філософія розглядає суспільство через призму суспільно-економічної формації з приматом матеріальної основи. На противагу цій позиції М. Вебер з позицій структуралістського розуміння суспільства стверджував, що жоден з факторів соціального життя не має абсолютно домінантного положення. Це дало йому змогу дійти висновку щодо рівнозначності та поліваріативності факторів як матеріального, так й духовного характеру.

Вагомий внесок у розробку проблематики суспільства як системи вніс Т. Парсонс. На його думку, суспільство – це система дії, визначальними елементами якої є соціальна система культури та система особистості Тобто, суспільство він однозначно визначав як систему, що має відповідні підсистеми. Її рушійними силами є соціальна взаємодія між діючими суб’єктами (Т. Парсонс, 1998)..

Спробами пояснити суспільство як систему, що розвивається, були концепція еволюції типів культури П. Сорокіна та теорія стадій економічного зростання У. Ростоу.

Суспільство – це складна організована сукупність людей та їх об’єднань, які в процесі своєї взаємодії утворюють впорядковане єдине ціле. У такому розумінні соціальна система характеризується наступними ознаками: 1) наявністю універсального компонента (елемента) – людини; 2) наявністю інтегративної властивості системи, яка не притаманна її елементам; 3) наявністю системних зв’язків; 4) існуванням частин, які поєднані між собою та з системою певними зв’язками; 5) належністю соціальної системи до типу самоорганізованих, самокерованих систем (що забезпечується підсистемою управління).

Крім того, соціальна система належить до категорії нелінійних та відкритих систем, тобто таких, які здатні сприймати вплив інших систем і самі спроможні чинити відповідний вплив. Напрямок розвитку такої соціальної системи залежить від конкретної комбінації об’єктивних і суб’єктивних факторів у конкретний історичний період.

Вищезазначені особливості соціального розвитку обумовили виникнення особливого методологічного напрямку – соціального детермінізму. Враховуючи настанови вказаного напрямку можливо виділити наступні особливості детермінації суспільних процесів та явищ.