Главная | Обратная связь

Теоретичні підходи до розуміння детермінант злочинності.

Власне поняття «детермінація» в кримінології тлумачиться не завжди однаково. Така ситуація зумовлена різними методологічними підходами до розуміння природи та механізму зв’язків між явищами та процесами. Однак, найбільш визнаною та обґрунтованою в науці є методологія діалектичного детермінізму, яка заснована на визнанні: а) наявності універсального зв’язку між процесами та явищами; б) історичної їх обумовленості; в) наявності внутрішніх протиріч як джерела руху матерії, в тому числі соціальної; г) системного підходу до дослідження процесів та явищ.

Базуючись на діалектичних уявленнях у кримінології, під детермінацією злочинності прийнято розуміти взаємодію всіх процесів, явищ, фактів, які породжують, обумовлюють злочинність, дозволяють їй зберегти певний стан і впливають на зміни її кількісних та якісних характеристик (А.П. Закалюк, 2007). Детермінація злочинності, таким чином, охоплює всі фактори, які так чи інакше впливають на останню.

Однак при цьому дія всієї множини цих факторів принципово не може бути зведена до однопорядкової через наявність різноманітних за своєю природою детермінаційних зв’язків. У кримінології питання детермінації злочинності, зокрема, детермінаційних зв’язків, які виражають суттєвий вплив фактору на злочинність, традиційно вважається одним із найбільш дискусійних. Всю сукупність думок щодо зазначеної проблеми можна умовно скомпонувати у три групи.

Перша група вчених вважає, що у детермінаційному комплексі злочинності доцільно розрізняти та досліджувати її причини та умови. Ця позиція була традиційною для кримінології радянського періоду та залишається доволі поширеною в сучасній науці. Головним аргументом прихильників цього напрямку кримінологічних учень про детермінацію злочинності є те, що ці два зв’язки є найбільш суттєвими, їх можливо виявити та чинити цілеспрямований деструктивний вплив на їх джерела. При цьому під причинами злочинності зазвичай розуміють негативні явища, які її породжують, а під умовами – які їй сприяють. Вказана позиція є доволі обґрунтованою і відповідає діалектичному вченню про причинність. Однак поряд з цим дискусійним залишається питання про те, що ж вважати причиною/причинами злочинності, чи існує загальна причина злочинності, чи зводяться причини злочинності до причин окремого злочину тощо. Крім того не можна ігнорувати й наявність деяких інших зв’язків між соціальними, біологічними факторами та злочинністю і можливість їх корегування.

Друга група вчених вважає за доцільне поряд з причинами та умовами злочинності розглядати її корелянти та функціональні зв’язки. При цьому під корелянтами, як правило, розуміється такий зв’язок між подіями, явищами та процесами, за якого зміна одних явищ супроводжується (не спричинюється чи обумовлюється) зміною других (А.П. Закалюк, 2007). Функціональний же зв’язок, як окремий випадок кореляційного, передбачає жорстку залежність (коефіцієнт кореляції дорівнює одиниці) між взаємодіючими явищами. Така позиція також є достатньо обґрунтованою, частково усуває недоліки першої, однак залишає чимало питань щодо того, що все ж таки вважати причиною, а що умовою, корелянтом злочинності. Шукати відповідь на вказане питання не уявляється доцільним, оскільки в одному випадку певне явище може виступати причиною, а в іншому – умовою, корелянтом тощо (О.М. Бандурка та Л.М. Давиденко, 2003).

Третю групу складають думки тих вчених, які вважають за доцільне вживати категорії «детермінанти» або «фактори» злочинності як такі, що об’єднують всі види детермінаційних зв’язків. При незапереченні всієї різноманітності діалектичних зв’язків між явищами, такий підхід вирізняється дослідницькою раціональністю. Відзначимо також, що переважна більшість існуючих юридичних словників не дає чіткого визначення детермінантам як причинам, а у деяких юридичних довідкових виданнях детермінанти визначаються не як причина, але як конкретні фактори, що породжують та обумовлюють виникнення різних явищ і визначають їх розвиток. У зв’язку з цим у цьому посібнику пропонується розглядати терміни „фактор” та „детермінанта” як рівнозначні поняття та синоніми. Таким чином, під термінами „фактори злочинності”, „криміногенні фактори” будуть розумітися всі ті соціальні явища і процеси, що мають детермінаційне, у тому числі й причинно обумовлююче значення для пояснення природи і змісту злочинності як соціального процесу.

Іншим актуальним питанням щодо детермінації злочинності, є її біологічне та соціальне начало. Історія цієї проблематики починається з теорій, що виникли ХІХ столітті. Так, представники біологічного (антропологічного) напрямку (Ф. І. Галль, Р. Гарофало, Ч. Ломброзо, Е. Феррі) брали за основу тезу про причинний зв’язок між злочинністю та психофізіологічними, генетичними особливостями людини.

Паралельно з антропологічними поглядами розвивалися і соціологічні теорії злочинності, які на відміну від перших наразі не сформувалися у єдиний кримінологічний напрямок і характеризуються великим розмаїттям. Серед них слід виділити теорії соціальної диференціації (Е. Сатерленд), соціальної дезорганізації (Е. Дюркгейм, Е. Сатерленд, Р. Кларк, Е. Шур), конфлікту культур (Т. Селлін) та деякі інші. Об’єднуючою основою вказаних теорій є те, що фактори злочинності вбачаються виключно у соціальних процесах та явищах, які в ряді випадків обумовлюють розвиток психологічних відхилень та психічних вад індивідуума як головного діючого персонажу соціального організму.

Наприкінці ХІХ ст. особлива увага вчених, які досліджували причини злочинності, була звернена на соціальні чинники. Зокрема, Ф. Ліст серед причин злочинності на перше місце визначив соціальне становище певних груп людей та соціальне середовище. Останнє, на думку Ф. Ліста, спочатку впливає на батьків злочинця, а пізніше вже й на нього самого в процесі становлення особистості та вчинення нею злочину.

Разом з тим відома в Європі франко-бельгійська школа вивчення злочинності дотримувалася концепції трьох груп факторів, які спричиняють злочинність: 1) індивідуальних (походження, виховання, рівень освіти, професія, стать, вік, сімейний стан, фізичний і психічний стан особи; 2) соціальних (суспільне становище, безробіття, низький рівень життя, споживання алкоголю, наркотиків, належність до певної соціальної верстви, урбанізація, міграція); 3) фізичних (клімат, температура, пори року і т. ін.).

В XX столітті детермінізм набув дещо соціологічно-правового змісту. Це означає, що соціальним факторам віддавалося переважне значення у детермінації злочинності. Соціальний детермінізм характеризується головним чином надмірно широким тлумаченням поняття „фактор”, під яким, як правило, розуміють наявність об'єктивно існуючих умов. З позицій соціального детермінізму розвиток злочинності у сфері незаконного наркообігу в Україні, наприклад, проявляється як послідовна реалізація первинно закладених в соціально-економічної сфері умов, обставин, що приводять до правопорушень окремих груп людей.

Історія вітчизняної кримінології, на жаль, не була багатою на теоретичні концепції. Марксистський діалектичний підхід, що пояснював злочинність як спадщину капіталістичного устрою, був виправданий тільки на перших етапах становлення радянської влади. Злочинність цілком укладалася в марксистсько-ленінську концепцію як результат дії ворожих елементів в умовах продовження класової боротьби між пролетаріатом, що одержав перемогу, та представниками скинутих станів. Однак згодом, у процесі розбудови соціалістичної держави та елімінації станів, неспроможність тези щодо класових суперечностей і протистояння різних соціальних груп як виправдання існуючої в СРСР злочинності ставала дедалі очевиднішою. З цієї причини у післявоєнні роки відбулося поступове перенесення уваги на недоліки в роботі соціальних інститутів – сім’ї, школи, громадських організацій, трудових колективів. По суті справи, такий підхід більше відповідав соціологічному позитивізму, ніж марксистській теорії, що на той час, за спостереженнями зарубіжних дослідників, використовувалася здебільшого для викриття недоліків капіталістичних держав, ніж для пояснень причин злочинності в Радянському Союзі.

На відміну від американських колег, вітчизняні кримінологи тільки наприкінці 90-х років змогли перейти до комплексного розгляду причин злочинів. У зарубіжній же кримінології наразі існують декілька теоретичних концепцій, виконаних у рамках позитивістського та системного підходів, що дозволяють наблизитися до проблеми детермінації злочинності.

Насамперед, слід назвати оригінальну кримінологічну концепцію Е. Сатерленда, що дістала у 1939 р. назву теорії диференціальної асоціації або теорії навчання, відповідно до якої індивід навчається девіантної поведінки через спілкування з найближчим оточенням. Навчання відбувається не тільки техніки поведінки, але й мотивів, спонукань, раціоналізацій. Через взаємодію з первинною групою та значимими людьми індивід визначає для себе ту чи іншу поведінку як правильну або неправильну. Злочинне навчання включає також сприйняття криміногенних поглядів, звичок та умінь. Саме ці негативні якості особистості, що формуються в результаті негативних соціальних впливів, лежать, на думку Сатерленда, в основі злочинної поведінки. Одним з базових є також положення про те, що людина навчається злочинній поведінці не тому, що має до цього особливі злочинні задатки, а тому, що кримінальні зразки частіше потрапляють їй на очі, і в неї встановлюється більш тісний зв’язок з такими людьми, у яких вона може перейняти криміногенні погляди й уміння.

Не менш вдалою можна вважати загальну теорію злочинності, сформульовану в 1988 р. М. Готтфредсоном та Т. Герші як спробу міждисциплінарного підходу до пояснення причин злочинної поведінки. Базовими категоріями теорії є такі психоаналітичні та соціологічні фактори, як „повсякденна діяльність”, „раціональний вибір” і „самоконтроль”, взаємодія яких на індивідуальному рівні продукує різні види правопорушень. Джерелами слабкого самоконтролю при цьому автори вважають не суто психоаналітичні субстанції, а відсутність належного виховання, дисципліни чи навчання.

Ще один підхід був розроблений вченими функціонального напрямку. Його найбільш яскраві представники – Р. Мертон та Л. Козер заклали основи структурного функціоналізму, керуючись історико-порівняльним методом, якому віддавали явну перевагу. Обґрунтовуючи положення про те, що будь-яка соціальна система прагне до рівноваги, що виражається в стабільності та балансі, Р. Мертон і Л. Козер дійшли логічного висновку, що будь-які соціальні зміни в одній сфері суспільних відносин мають певним чином урівноважуватися в інших сферах. Злочинність як частина соціальної системи також має свою функцію, „врівноважуючи” ті відносини, що є не урегульованими в інших соціальних структурах. З позицій структурного функціоналізму, дисбаланс у сфері трудових відносин у вигляді низької заробітної плати частина чиновників „компенсує” за допомогою хабарів та корупції, а решта працівників – крадіжками з робочих місць та неофіційними видами заробітку на ринку вторинної зайнятості.

Викладене демонструє однаковою мірою як накопичений теоретико-кримінологічний досвід, так і недоліки зазначених підходів, що виявилися у процесі пізнання природи злочинів. На жаль, кожна з розглянутих теорій здатна надати пояснення стосовно природи досить обмеженого виду злочинних діянь на певному рівні суспільних відносин або ж стосовно певної соціальної категорії. Так, ідеї структурного функціоналізму можуть бути використані для пояснення існування злочинів в суспільстві, а теорія соціального навчання досить вдало розкриває механізм формування злочинної поведінки як на індивідуальному рівні, так й на рівні малої соціальної групи. При цьому частина злочинів усе одне зостанеться поза рамками обраних теорій.

Поряд із широким розмаїттям кримінологічних теорій соціального напрямку цікавими є ряд теорій, в яких описується криміногенно детермінаційна роль факторів навколишнього середовища. Відомою в цьому аспекті є праця Ч. Ломбро «Злочинна людина». Певний внесок у розвиток цього напрямку наукового пошуку зробив О.Л. Чижевський, який у праці «Фізичні фактори історичного процесу» дослідив особливості впливу ряду геофізичних процесів на поведінку людини взагалі та на формування різного роду девіацій, зокрема. В останні роки як вітчизняними, так і зарубіжними вченими доведена наявність зв’язку між сонячною, місячною активністю та серійними вбивствами, іншими злочинами агресивно-насильницької спрямованості тощо. Продовжились ці дослідження через аналіз сезонності, кліматичних умов, біоритмів людини з її кримінальною активністю. Базовим принципом побудови теоретичних конструкцій означеного напрямку є констатація зв’язку між цілим рядом явищ природи та поведінкою людини взагалі. Оскільки злочин є різновидом людської поведінки, то в процесі його детермінації обов’язково знаходять свій вияв і фактори природного характеру. Звідси виводиться їх відповідний зв’язок і зі злочинністю в цілому.

В певній мірі наукова конкуренція біологічного та соціального напрямків призвела до появи в кримінології такого розуміння детермінант злочинності, яке охоплює їх як біологічну, так і соціальну складові. Розвиток цієї ідеї обумовив появу сучасного інтегративного напрямку в кримінології. В його основі лежить твердження про те, що об’єктивно існуючі в суспільстві соціальні протиріччя детермінують злочинність через призму індивідуального, особистісного. Саме вади психології та психіки людини роблять зовнішні обставини детермінантами злочинності. Одночасно особистість формується під впливом цих обставин і на них же реагує, що й зумовлює соціально-біологічне начало злочину та злочинності.

Ідея комплексності, що поділяється сьогодні провідними кримінологами України, визнає за найбільш плідну методологічну базу поєднання концепції соціального детермінізму, принципів системного підходу та історизму, вчення про діалектичні суперечності та закону про універсальний зв’язок предметів та явищ навколишнього всесвіту. По суті, ті ж самі принципи закладено у теоріях соціологічного позитивізму, структурного функціоналізму та радикальної кримінології, що є провідними у сучасній західній кримінології.

 

3.3. Класифікація детермінант злочинності.

Питання класифікації криміногенних факторів залежно від рівня їхнього впливу, залишається відкритим у кримінології. Оскільки окремий злочин, види злочинів і злочинність співвідносяться як окреме, одиничне та загальне, увагу вчених, насамперед, привертає питання про функціонування злочинності на трьох рівнях – загально-соціальному, груповому (видовому) та індивідуальному. Правомочним тому є й відповідний розподіл усієї сукупності криміногенних факторів залежно від рівня їх впливу, як мінімум, на три категорії – фактори загального порядку, видові (групові) та індивідуальні фактори. Загальні фактори розуміються як такі, що генерують злочини в суспільстві в цілому і детермінують злочини як відносно масове явище. Видові (групові) фактори відбивають специфіку вчинених злочинів різними категоріями осіб і пропонуються до розгляду як такі, що обумовлюють існування окремих видів злочинів. До індивідуальних факторів відносять детермінанти, які обумовлюють протиправну поведінку конкретного індивіду (звички, схильності, навички, ціннісні орієнтації, стереотипи мислення, особливості фізіологічного та психічного розвитку).

Поділ детермінант злочинності за рівнем їх існування відповідає діалектичному співвідношенню загального, особливого та окремого. Використання даного підходу є необхідним, по-перше, для усвідомлення різниці між факторами злочину (як одиничного акту) та злочинності (як понадсумативної сукупності злочинів) та, по-друге, для формування адекватної системи протидії злочинності, окремих її видів та запобігання одиничним проявам кримінальної поведінки.

Одночасно з цим варто зважити й на неможливість обмежуватися розподілом детермінант злочинності лише за рівнем, оскільки в такому випадку з поля зору випадає джерело їх виникнення. За природою виникнення криміногенні детермінанти поділяються на об’єктивні та суб’єктивні. Комплексне пояснення феномену злочинності відтак вбачається у виявленні всієї сукупності зовнішніх та внутрішніх, об’єктивних та суб’єктивних криміногенних факторів, оскільки взаємопроникнення об’єктивного й суб’єктивного простежується на усіх рівнях злочинності.

Об’єктивні фактори здебільшого не залежать від волі людей, оскільки є результатом діяльності інших поколінь або впливу природних сил і тому не можуть бути негайно усунені. Такими типовими факторами, що обумовлюють зростання злочинності у сучасному світі, визнаються урбанізація, екологічні проблеми, інші тіньові сторони цивілізації та технічного прогресу.

Суб’єктивними факторами злочинності є суспільні явища, які люди створюють самі і можуть їх подолати, але не роблять цього за різними причинами. Це алкоголізм, наркоманія, корупція державних службовців, пропаганда насильства і бездуховності, домінуючі у суспільстві ціннісні орієнтації, мораль, політичні погляди, низька ефективність правоохоронних органів тощо.

При цьому вивчення об’єктивних та суб’єктивних детермінант злочинності з урахуванням їх діалектичного взаємозв’язку та єдності також вимагає винятково комплексного аналізу, хоча більшість кримінологів стоять на позиціях обумовленості злочинності об’єктивними факторами.

За характером механізму дії детермінанти злочинності поділяються на причини, умови та інші фактори. Причини злочинності – це фактори, які її породжують. До останніх більшість учених відносять негативні елементи, «дефекти» свідомості та інші суб’єктивно-особистісні фактори. Умови ж злочинності – це відносно пасивні фактори, що впливають на розвиток причинного зв’язку (відіграють роль каталізатору), але не породжують наслідку. До інших факторів відноситься решта явищ та процесів, що мають із злочинністю не причинний і не обумовлюючий зв’язок (кореляційний, функціональний тощо).

При класифікації детермінант злочинів не можна також залишити поза увагою і той факт, що за змістом вони можуть бути поділені на економічні, політичні, соціальні (соціально-психологічні), правові, організаційно-управлінські.

Економічні фактори у системі кримінологічних детермінант злочинності обумовлюють злочинну поведінку не тільки окремої особи, а і криміногенну ситуацію суспільства у цілому. Економічна підсистема суспільства складає його фундамент, а тому дефекти в її організації та функціонуванні (невідповідність об’єктивно існуючим соціальним потребам) призводять до дисбалансу практичну всіх інших соціальних підсистем – культурної, правової, політичної. Вплив економіки на злочинність намагається обґрунтувати кримінологічна теорія депресії-експансії, згідно якою злочинність зростає в періоди підйому економіки та економічної депресії, тобто зміни економіки як у кращий, так і в гірший бік підвищує рівень злочинності. А ось економічна стабільність чинить на злочинність деструктивний вплив. Тому у суспільствах, в яких мають місце глибинні трансформаційні процеси і відсутня соціально-економічна стабільність завжди буде мати місце високий рівень злочинності, ускладнений детермінаційний комплекс, негативні тенденції її існування та відтворення.

Політичні фактори злочинності пов’язані із недоліками функціонування політичної соціальної підсистеми – організованої системи людей та їх об'єднань (інститутів), відносини між якими виникають з приводу конкуренції у сфері державної влади та управління. Мета політичної системи – організація і реалізація управління суспільними справами засобами державної влади. Таким чином, серед відносин, що входять до структури політичної системи, основними є владні (державно-владні), управлінські відносини. Необережні прорахунки (через некомпетентність), а також і умисне коригування всупереч національним інтересів окремих напрямків державної політики створює загрозу неадекватного правового, ідеологічного, матеріального забезпечення суспільних відносин майже у всіх сферах життя, що обумовлює існування криміногенних факторів відповідної спрямованості.

Соціально-психологічні фактори злочинності пов’язані зі стійкими негативними рисами як суспільної, так і індивідуальної свідомості: пріоритети низьких начал у системі диспозицій, спрямованих, перш за все, на задоволення утилітарних потреб, що формує такі якості особистості як жадібність, заздрісність, психічна неврівноваженість, прагнення до влади, бездуховність, моральна нестійкість, готовність принести в жертву матеріальній вигоді закон і норми моралі тощо. Така ситуація спричиняє значне поширення корупції інших злочинів корисливої, економічної спрямованості, формуванню феномену так званого звикання до злочинності (зокрема, мова йде про визнання корупції в середовищі державних службовців нормальним явищем ) тощо.

Правові детермінанти злочинності пов’язані із недоліками правової системи суспільства: правовий нігілізм, недосконалість законодавства, що не забезпечує ефективне правове регулювання та захист суспільних відносин тощо обумовлює дисфункцію права як одного з найбільш ефективних соціальних регуляторів . При цьому природним є використання неправих (в тому числі злочинних) засобів задоволення потреб та вирішення соціальних конфліктів.

Організаційно-упрвлінські криміногенні фактори полягають у недоліках функціонування механізму державного управління економічними процесами та формування його апарату, профанації громадського контролю за діяльністю органів влади і місцевого самоврядування, бюрократизації державно- чиновничого апарату тощо. За даних умов повноцінна реалізація державою свого соціального призначення є неможливою, що обумовлює загострення соціальних протиріч, криміналізацію значної кількості суспільних відносин.

Поділ детермінант злочинності на перелічені вище групи можливо здійснювати зі значним ступенем умовності. Це пояснюється тим, що соціальна система є цілісним утворенням, в якому взаємодіючі елементи знаходяться у тісному взаємозв’язку та взаємозалежності. Злочинність, як одна із компонент соціального організму, не є винятком в цьому плані. Багатофакторність криміногенної детермінації обумовлює відповідні підходи до організації систем протидії злочинності на засадах науковості кримінологічного прогнозування, плановості та комплексності.