 |
|
Режим особистої влади президента Сукарно
Народ Індонезії відстояв свою незалежність і свою республіку, проголошену 17 серпня 1945 р. Набрала чинності конституція 1945 р. Відповідно до її положень президент наділявся великими повноваженнями - він був главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандувачем збройних сил. Президентом став лідер національно-визвольного руху Сукарно.
Обстановка в країні характеризувалась політичною нестабільністю, часто змінювалися уряди. В кінці 50-х років почав складатися режим особистої влади президента Сукарно. Він висунув концепцію «керованої демократії», суть якої полягала в розширенні функцій виконавчої влади і безпосередньо глави держави. Сукарно заявив, що самобутнє специфічне індонезійське суспільство у світовій історії йде своїм шляхом, а основою його розвитку є функціональні групи - &рмія, профспілки, селянські, жіночі, молодіжні та інші громадські організації.
В 1960 р. Сукарно призупинив дію конституції, розпустив парламент і ввів одноосібне президентське правління. Діяльність політичних партій була поставлена під контроль держави. Створювався Національний фронт, очолюваний президентом. Його програмою став Політичний маніфест, в Якому декларувалися 5 принципів розвитку Індонезії: конституція 1945 р., індонезійський соціалізм, керована демократія, керована економіка, індонезійська самобутність. Кінцевою метою проголошувалась побудова «індонезійського соціалізму» на основі класового миру, соціальної справедливості і національної єдності. Основою нового політичного режиму президент назвав «союз трьох найважливіших сил країни - націоналізму, релігії і комунізму» , що відповідало реальному співвідношенню сил у суспільстві.
Важливою складовою частиною «керованої демократії», її своєрідним втіленням у господарській сфері стала «керована економіка» . Вона передбачала обмеження іноземного капіталу, створення сильного державного сектора, проведення аграрної реформи. Державний сектор економіки; формувався, в основному, не внаслідок будівництва підприємств», створення нових і модернізації існуючих галузей, а шляхом націоналізації іноземної власності. За 1958-1965 рр. було націоналізовано або поставлено під контроль держави 70% іноземного капіталу. В 1960 Р. були прийняті закон про розподіл урожаю і основний .аграрний закон. Вони встановлювали максимум орендної плати, обмежували поміщицьке землеволодіння, передбачали передачу земельних лишків селянам. Створювався державний сектор у сільському господарстві, на націоналізованих плантаціях організовувались держгоспи. В обстановці політичної нестабільності державний сектор Індонезії функціонував неефективно і сприяв розвалу господарства. «Керована економіка» перетворилась у некеровану.
135
Президент Сукарно прагнув відвернути увагу суспільства від внутрішніх проблем і сконцентрувати її на зовнішній політиці. На початку 60-х років Індонезія вела запеклу боротьбу проти Створення федерації Малайзії з колишніх англійських колоній
— Малайї, Сінгапура, Сабаха, Саравака, Брунея. Свою позицію індонезійська сторона обґрунтувала тим, що нова держава буде вести ворожу їй політику. Після створення федерації був висунутий лозунг «Знищити Малайзію!». На знак протесту проти вступу нової держави в 00Н Індонезія вийшла з цієї організації. В прикордонних районах відбувалися збройні сутички. В цій ситуації президент Сукарно знайшов підтримку в маоїстського керівництва комуністичного Китаю.
Антималазійська кампанія загострила внутрішні суперечності режиму «керованої демократії». Темпи приросту національного доходу були в 1,5 рази нижчі, ніж темпи приросту населення. Основні галузі промисловості працювали на 30-40% своїх потужностей. Зростали інфляція, безробіття. Ціни на товари першої необхідності підвищились у 20 разів.