 |
|
Піднесення національно-визвольного руху. Створення Республіки Індія
В .боротьбі проти англійського колоніального панування об'єднались основні верстви населення Індії. Після Другої світової війни індійський національно-визвольний рух рішуче поста-
138
вив питання про незалежність. Керівну роль відіграла індійська національна буржуазія та її партія Індійський національний конгрес на чолі з Махатмою Ганді. Антианглійські виступи охопили різні провінції Індії. В 1946 р. відбулося повстання на військовому флоті, яке було придушене силою зброї.
Британські власті змушені були розпочати переговори з лідерами ІНК і Мусульманської ліги. В 1947 р. єдина Британська Індія розділялась на два домініони - Індію і Пакистан. Розподіл територій здійснювався за релігійною ознакою. При цьому не враховувались ні економічні зв'язки між різними регіонами, ні національний склад населення, ні географічні рубежі. Домініон Пакистан складався із західної частини (нині Пакистан) та східної (нині Бангладеш), які віддалені одна від одної більш ніж на тисячу кілометрів. Князівствам надавалось право самим вирішувати, до якого домініону вони відійдуть. Попередня процедура розділу супроводжувалась рядом політичних конфліктів та індо-мусульманських погромів. Кількість біженців перевищила 12 млн. чол., близько 1 млн. чол. загинуло. '
В січні 1948 р. Махатма Ганді оголосив безстрокове голодування на знак протесту проти індо-мусульманської різні, закликаючи релігійні общини до терпимості і примирення. Під час цієї акції він був убитий індусом-екстремістом. Махатма Ганді, який все своє життя боровся проти насильства в будь-якій формі, сам став його жертвою.
26 січня 1950 р. Індія проголосила себе республікою. Була прийнята її конституція. Індія - це федеральна республіка, об'єднання штатів і Окремих територій. Законодавча влада належить двопалатному парламенту (Народна палата і Рада штатів), а в штатах - Законодавчим зборам. Виконавча влада знаходиться в руках загальноіндійської ради міністрів у Делі і урядів штатів на чолі з головними міністрами. Офіційно президент вважається главою виконавчої влади, фактично влада перебуває в руках прем'єр-міністра. Проведене чітке розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади, функцій центру і місцевих органів. У конституції закріплені демократичні свободи, проголошується рівність громадян перед законом незалежно від національності, раси, статі, касти, релігії. Індійська конституція містить положення про «відсталі класи», які мають знаходитись під опікою державій. До них належать зареєстровані касти (колишні недоторкані), зареєстровані племена, інші слабкі класи (нижчі соціальні верстви, жінки). За поправкою 1951 р. до статті 15, пункту 4 держава може «видавати особливі постанови, які стосуються розвитку якихось соціальне чи культурно відсталих прошарків громадян».
«Курс Неру» (1950-1964)
, ;
Уряд Республіки Індії очолив лідер ІНК Джавахарлал Неру, який перебував на цьому посту з 1950 по 1964 рік. Його політика дістала назву «курс Неру». В економіці провідна роль відводилася сильному державному сектору. Він створювався шляхом націоналізації за викуп ряду галузей і окремих підприємств, що належали англійському капіталу, а також внаслідок індустріалізації. Це були авіалінії, військове виробництво, атомна енергетика, вугільна і нафтова промисловість, важке машинобудування, зв'язок. Держава брала на себе здійснення складних дорогих програм і проектів. Робилась установка на застосування різних форм контролю, регулювання приватного сектора. Вводилась система планування і програмування. Індійська національна буржуазія в цілому підтримувала державну політику індустріалізації. Її сферою діяльності залишилась легка, харчова, обробна промисловість, торгівля.
Уряд прийняв ряд пільг для дрібних товаровиробників, яким надавались кредити, закріплювалося право на випуск певних товарів. Стосовно іноземного капіталу проводилась подвійна політика. З одного боку, його діяльність обмежувалась, з іншого - він залучався в економіку на певних умовах, як правило, для створення підприємств важкої індустрії, а також тих, продукція .яких була необхідна в Індії.
Велика увага приділялась сільському господарству. Комісія уряду і комісії штатів з аграрної реформи виробили рекомендації щодо проведення аграрних перетворень в інтересах селянства. Було проведено ліквідацію системи посередників між власниками землі та орендарями, обмежено поміщицьке землеволодіння. Частина земель забиралась у поміщиків за викуп і передавалась селянам. Встановлювався максимум орендної платні, яка не повинна була перевищувати третину врожаю. Селяни, які обробляли свої ділянки п'ять і більше років, дістали право їх викупити. В результаті аграрної реформи кількість дрібних землевласників збільшувалась до 70-80% усього селянства. Основна частина населення, Індії отримала засоби до існування.
Держава здійснила ряд заходів по створенню сильного ринкового сектора в сільському господарстві, які дістали назву «зеленої революції». Передбачалось освоєння цілинних земель і пустищ, будівництво зрошувальних каналів, використання сучасних агротехнічних методів. Створювалися кооперативи і ферми, де застосовувалась техніка і наймана праця.
Уряд Дж. Неру провів серію соціально-культурних реформ, спрямованих на ліквідацію пережитків середньовіччя в суспільному житті країни. Було ліквідовано кастову систему, будь-які обмеження за релігійними, національними і расовими ознаками. Жінкам надавались рівні права з чоловіками. Здійснювались
140
заходи з подолання неграмотності, створення висококваліфікованих національних кадрів. В 1956 р. була проведена адміністративно-територіальна реформа з урахуванням національного і мовного факторів. Не всі народи Індії виявилися задоволеними її результатами, що призвело до деяких нових конфліктів.
Незалежна Індія одразу ж почала відігравати важливу роль в міжнародних відносинах на основі ідей ненасильвицтва, неприєднання до військових блоків, солідарності народів колишніх колоній і напівколоній в боротьбі за свої права. Дж. Неру виступив одним з ініпіаторій скликання Міжнародної конференції країн Азії та Африки в Бандунзі (Індонезія) в 1955 р. В документах конференції були проголошені 5 принципів мирних взаємовідносин «Панча шила»: 1) повага суверенітету і територіальної цілісності; 2) взаємний ненапад; 3) невтручання у внутрішні справи; 4) рівноправність; 5) мирне співіснування. Надалі ці принципи стали основою взаємовигідних стосунків Індії з іншими країнами. В 1961 р. Ійдія відновила суверенітет над португальськими колоніями Гоа.Діу.'Даман на своїй території. Напруженими залишалися відносини Індії з Пакистаном з питання про статус штату Кашмір. Прикордонні сутички кілька разів переростали в бойові дії. В 1962 р. Індія зазнала нападу з боку КНР. Індійські війська були розбиті, китайська сторона окупувала ряд гірських районів Індії, які утримує &аараз.
Джавахарлал Неру
Індія прагнула розвивати дружні відносини з усіма країнами. Вона залишилася в «окладі Британської співдружності націй і повною мірою скористалася а національних інтересах тими перевагами, які давало це членство. Індія встановила тісні зв'язки з СРСР, ефективно використовувала радянську допомогу для
своєї індустріалізації.
В 1964 р. помер видатний державний діяч Індії Дж. Неру. Він проводив курс політичного і соціального компромісу, знаходив основу для об'єднання'інтересів різних класів, суспільних груп, релігійних общин, народів. Дж. Неру належить заслуга проведення масштабних економічних і політичних перетворень,
які зробили Індію країною, що динамічно розвивалась і зайняла;
гідне місце в регіоні і світі. В той же час у країні тривало розмел жування сил, склалася нова ситуація, яку повинен був враховувати ІНК у своїй політиці.