Прийди, прийди, сонечко
Прийди, прийди, сонечко, Під моє віконечко. Будемо ся гріти, Як маленькі діти.
Іди, іди, дощику Іди, іди, дощику, Зварю тобі борщику В зеленому горщику, Поставлю на вербі, Щоб випили горобці. Я яєчком забілю, А яєчко прісне, А сонечко блисне. ïïï Дощичку, дощичку Дощичку, дощичку, Кропи хутко, Щоб було чутко, Гони хмару, І всяку мару. А очі молодиці, Як чарівниці, Нехай од тебе Ще краще буде. Лице біле, Косу довгу, Шию і ніжку, Нехай умиє! ïïï Дождик, дождик, перестань Дождик, дождик, перестань, Куплю тебе сарафан! Останутся деньги – Куплю тебе серьги, Останутся пятаки – Куплю тебе башмаки. Ой вітре, вітроньку Ой вітре, вітроньку, Прижени хмароньку, Полий теплим дощиком, Покрий землю килимком.
ïïï Народні казки Курочка ряба Був собі дід та баба, а в них курочка ряба. Та сіла на поличку, та знесла яєчко. Дід бив – не розбив, Баба била – не розбила, А мишка бігла, хвостиком махнула – Яєчко впало та й розбилось! Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче: «Не плач, діду, не плач, бабо! Я знесу яєчко, та не просте, а золоте». ïïï Ріпка Посадив дідусь ріпку. Виросла ріпка велика – превелика. Став дідусь ріпку із землі тягти. Тягне – потягне – витягти не може. Покликав дідусь на поміч бабусю. Бабуся за дідуся, дідусь за ріпку: тягнуть – потягнуть – витягти не можуть. Покликала бабуся внучку. Внучка за бабусю, бабуся за дідуся, дідусь за ріпку: тягнуть – потягнуть – витягти не можуть. Покликала внучка Жучку. Жучка за внучку, внучка за бабусю, бабуся за дідуся, дідусь за ріпку: тягнуть – потягнуть – витягти не можуть. Покликала Жучка Мурку. Мурка за Жучку, Жучка за внучку, внучка за бабусю, бабуся за дідуся, дідусь за ріпку: тягнуть – потягнуть – витягти не можуть. Покликала Мурка мишку. Мишка за Мурку, Мурка за Жучку, Жучка за внучку, внучка за бабусю, бабуся за дідуся, дідусь за ріпку: тягнуть – потягнуть – та й витягли ріпку! ïïï Колобок Були собі дід та баба та дожилися до того, що й хліба нема. Дід просить: – Бабусю! Спечи колобок! – Та з чого ж спечу, коли й борошна нема! – От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде на колобок. Послухла баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошна, витопила в печі, замісила тісто і спекла колобок. Та й поклала на вікні, щоб прохолонув. А він лежав-лежав на вікні, а тоді – з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а двору за ворота та й побіг, покотився дорогою. Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик: – Колобок, колобок, я тебе з'їм! – Не їж мене, зайчику, я тобі пісеньку заспіваю. – Ану заспівай! – Я по засіку метений, Я із борошна спечений, Я від діда втік, Я від баби втік, То й від тебе втечу! Та й побіг. Біжить та й біжить... Перестріває його вовк: – Колобок, колобок, я тебе з'їм! – Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньку заспіваю. – Ану заспівай! – Я по засіку мелений, Я із борошна спечений, Я від діда втік, Я від баби втік, Я від зайця втік, То й від тебе втечу! Та й побіг знову... Аж іде ведмідь: – Колобок, колобок, я тебе з'їм! – Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньку заспіваю. – Ану заспівай! – Я по засіку метений, Я із борошна спечений, Я від діда втік, Я від баби втік, Я від зайця втік, Я від вовка втік, То й від тебе втечу! Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою... Зустрічається з лисичкою: – Колобок, колобок, я тебе з'їм! – Не їж мене, лисичко, я тобі пісеньку заспіваю. – Ану заспівай! – Я по засіку метений, Я із борошна спечений, Я від діда втік, Я від баби втік, Я від зайця втік, Я від вовка втік, Від ведмедя втік, То й від тебе втечу! – Ну й пісня ж гарна! – Каже лисичка. От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-но ще раз та сідай мені на язик, щоб краще було чути. Колобок скочив їй на язика та й почав співати: – Я по засіку метений... А лисичка – гам його! Та й з'їла! ïïï Рукавичка Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже: – Тут я буду жити! Коли це жабка плигає та й питає: – А хто-хто в цій рукавичці? – Мишка-шкряботушка. А ти хто? – Жабка-скрекотушка. Пусти й мене! От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає: – А хто-хто в цій рукавичці? – Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто? – А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене! – Іди! От уже їх троє. Коли це біжить лисичка – та до рукавички: – А хто-хто в цій рукавичці живе? – Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто? – Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене! – Та йди! Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик – та й собі до рукавички, питається: – А хто-хто в цій рукавичці живе? – Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто? – Та я вовчик-братик. Пустіть і мене! – Та вже йди! Уліз і той. Уже їх п'ятеро. Де не взявся – біжить кабан. – Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе? – Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто? – Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене! – Оце лихо! Хто не набреде – та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш? – Та вже влізу – пустіть! – Та що вже з тобою робити – йди! Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається: – А хто-хто в цій рукавичці живе? – Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто? – Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрід. Пустіть і мене! – Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно? – Та якось будемо. – Та вже йди, тільки скраєчку! Уліз і ведмідь – семеро стало. Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься. Коли це дід оглядівся – нема рукавички. Він тоді назад – шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла-бігла, бачить – лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!» Звірі як злякаються, як вирвуться з рукавички, так усі й порозбігалися лісом. Прийшов дід та й забрав рукавичку. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|