 |
|
Засміявся наш собака
Засміявся наш собака,
Як зустрів живого рака.
І відтоді наш собака
Тільки й думає про рака.
Як подумає про рака –
То й сміється наш собака.
ïïï
Миша
У норі принишкла миша.
У норі у миші – тиша.
У норі у миші – тиша.
Може, миша в тиші пише?
Може, миша щось читає?
Може, миша вишиває?
Може, миша кашоварить –
мишенятам кашу варить?..
У норі у миші – тиша...
Мабуть, вже заснула миша:
У норі своїй скрутилась,
Довгим хвостиком накрилась.
ïïï
ïïï
По дорозі лізе рак
По дорозі лізе рак,
За собою тягне сак.
За собою тягне сак –
Там сидить великий рак.
Там сидить великий рак –
І великий тягне сак.
І великий тягне сак –
Там сидить ще більший рак.
Там сидить ще більший рак –
І ще більший тягне сак.
І ще більший тягне сак –
Там сидить – до неба! – рак.
Там сидить – до неба! – рак
І трима – до неба! – сак.
Розбігаймося, бо рак
Всіх візьме в великий сак.
ïïï
Горщик
В мами є великий горщик,
Мама в ньому варить борщик.
І такий смачний той борщик,
Що ми ладні з'їсти горщик.
ïïï
Галина Демченко
Тихими вечорами вся родина Демченків усідалася під зорями й слухала чарівні українські пісні, що їх дзвінкоголосо виспівували радгоспівські дівчата. Майже всі ті пісні й досі пам'ятає Галина – дівчата ж іноді брали її, малу, до себе, щоб їм підтягувала...
Народилася Галина Олексіївна Демченко 28 грудня 1922 року в селі Олександрівці на Кіровоградщині, але дитинство її минуло в селі Макіївці на Чернігівщині, де батько її був агрономом.
Шести років Г. Демченко навчилась читати й писати в лікнепі, який вела в радгоспі її мати, а дівчинка бігала туди за нею «хвостиком». Учитися вступила зразу до другого класу Макіївської середньої школи.
1937 року сім'я Демченків переїжджає на Кіровоградщину. Тут Галина закінчує Олександрівську десятилітку. Напад німецько-фашистських військ на нашу країну зруйнував плани Г. Демченко про навчання далі. У дівчини помирає батько, гине на фронті старша сестра, тяжко хворіє мати. Лише по закінченні війни Г. Демченко вчиться на підготовчих курсах при Кіровоградському педінституті, одночасно працюючи секретарем-друкаркою.
Товариші по роботі помічають у Г. Демченко здібності до малювання, і керівництво обл-профспілки рекомендує її вчитися в художньому закладі. Г. Демченко вступає до Київського художньо-промислового училища, після закінчення якого в 1949 році йде працювати художником в художню лабораторію Укрхудожпромспілки.
Ще під час навчання в училищі Г. Демченко бере активну участь в літературному гуртку, пише п'єсу з життя своїх ровесників-студентів. 1955 року виходить перша збірка поезій Г. Демченко «Малятам», 1957 року – «Дідові казки», 1959 року – «Загадки та вигадки», а в 1960 році – збірочка прози «Оповідання Золотавки» та книжечки віршів «Квіти-квітоньки», «Скаче зайчик». 1975 року побачила світ повість для дошкільнят «Варвара». Перу Г. Демченко належать також п’єси для лялькового театру «Дружна сімейка» та дитяча опера «У зеленому саду», музику для яких створив Аркадій Філіпенко.
Живе Г. Демченко в місті Києві.
ïïï
Білочка
– Де ти, білочко, живеш?
Що ти, білочко, гризеш?
– У зеленому ліску
У дуплі, у соснячку,
Я гризу горішки,
І гриби, і шишки.
ïïï
Водичка
Наберу з криниці
Свіжої водиці,
Буду умивати,
Буду промовляти:
– Водичко, водичко,
Умий Олі личко,
Рожеве та біле,
Як яблучко спіле!
Калач
Я печу, печу, печу
Дітям всім по калачу,
Зверху маком потрушу,
В піч гарячу посаджу.
Випікайтесь, калачі,
У натопленій печі!
Буду Васю, буду Нату
Калачами частувати!
ïïï
Таня
Це ж чому завжди у Тані
Щічки свіжі та рум'яні?
А тому, що Таня наша
Їсть і борщ, і хліб, і кашу!
ïïï
Олена Журлива
Котова Олена Костівна (літературний псевдонім – Олена Журлива) народилася 24 червня 1898 року в м. Сміла на Черкащині в багатодітній сім'ї сільського вчителя. Закінчивши початкову школу, екстерном склала іспити в Уманській гімназії і вступила на філологічний факультет (за конкурсом атестатів) Вищих жіночих курсів у Києві, який закінчила 1922 року, одержавши диплом кандидата філологічних наук. Опісля вчителювала у школах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Москви, Кіровограда. 1914 року майбутня поетеса була заарештована царською поліцією за участь у демонстрації в день відзначення пам'яті Т. Г. Шевченка.
Природа щедро обдарувала Олену Журливу: в молодості вона чудово співала й гастролювала по Україні з концертами як відома поетеса-співачка. А в театральний сезон 1929–1930 рр. Її було запрошено до столичної Харківської опери. Та все ж основним її покликанням була поезія. Віршувати почала рано; перший вірш «Чогось нема, чого – не знаю» побачив світ у «Рідному краї», коли юній поетесі минуло лише 11 років, а перша збірка поезій «Металом горно» вийшла у 1926 році. Вона друкує свої поезії в різних антологіях, підручниках, журналах «Глобус», «Червоні квіти», «Червоний шлях», «Більшовик», «Кадри» тощо. На тексти поетеси композитори П. Козицький і В. Косенко створюють пісні.
1930 року побачила світ друга книжка віршів – «Багряний світ». У ній поетеса зірко вдивляється в нове життя республіки і свою радість втілює у пристрасні рядки: «В буянні сил, як сік із грона, пливе життя уздовж доріг...»
Та невдовзі їй довелося гірко розчаруватися. Приголомшливі сфальсифіковані судові процеси над вигаданими «ворогами народу» із СВУ, самогубство Хвильового і Скрипника, масові арешти творчої інтелігенції вселяють у серце поетеси тривожні передчуття і не спонукають до творчості. Ті гіркі передчуття виявилися небезпідставними: Олену Журливу було арештовано 1938 року в Москві. Кілька місяців тривало слідство, і лише 26 квітня 1939 року особлива нарада НКВС СРСР засудила поетесу до позбавлення волі у виправно-трудових таборах Алтаю на три роки.
27 лютого 1957 року в зв'язку з реабілітацією президія правління СПУ поновила Олену Журливу в лавах Спілки письменників з 1934 року і сприяла виданню збірки її вибраних поезій. Згодом вийшли ще кілька книжок її віршів: «Земля в цвіту», «Червоне листя», «Хто знає, як рік минає», «Голуби». «Ой літечко, літо», «У нашої Наталі», «На зеленому городі». Більшість із них укладені з давно написаних поезій. Із концтаборів поетеса повернулася з украй підірваним здоров'ям і останнє десятиліття була прикута до ліжка тяжкою недугою.
Померла Олена Журлива 10 червня 1971 року в Кіровограді.
ïïï
Квасоля і горох
– Ось квасоля і горох,
Бачте – родичі: в обох
Круглі зернятка уряд
У стручках зелених сплять.
Наш Воркотик
Наш Воркотик не гуляє
Ниточку снує-мотає.
Як змотає на клубок,
Зшиє Галі фартушок.
ïïï
Любов Забашта
Любов Василівна Забашта – поетеса, драматург, прозаїк – народилася в місті Прилуки на Чернігівщині. З дитинства дівчинка полюбила поезію, пісню і, будучи третьокласницею, вже почала складати вірші. Уперше вірші Любові Забашти були надруковані в газеті «Правда Прилуччини» (1935).
Свого часу, в середині 1930-х років, майбутню поетесу підтримав П.Г. Тичина, що окрилило дівчину. На обласній нараді молодих літераторів у Чернігові виступала і сімнадцятирічна Люба. Вона читала вірші про квіти і дівочі мрії. Це було доволі несподівано, оскільки переважно тодішні початківці присвячували свої поезії розвитку сільського господарства і промисловості, ударництву. Але Павло Григорович, який був почесним гостем наради, похвалив молоду авторку і сказав, що від квітів не треба відвертатися і варто вміти бачити красу природи.
Після закінчення школи Л. Забашта навчалася в Одеському водному інституті, потім працювала інженером-кораблебудівником. Поетеса наполегливо готувала свою першу збірку, але почалася війна, тому і не вдалося її видати. У роки війни Любові Василівні довелося пережити трагічні й тяжкі випробування (загинув чоловік, з яким прожила всього рік). У повоєнний час без відриву від виробництва Любов Забашта навчалася на літературному факультеті Київського педагогічного інституту ім. М. Горького.
Перша збірка віршів для дітей «Паляниця-білолиця» була опублікована в 1963 році. Пізніше вийшли друком збірки віршів для малят «Коли я виросту», «По гриби», «Пісня зеленого лісу», повість «Будинок мого дитинства» та інші твори. У 1968 році була надрукована драматична поема «Дівчина з легенди» (про легендарну народну піснярку Марусю Чурай), поставлена згодом на сцені Тернопільського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Відома й інша драматична поема поетеси – «Тернова доля» (про великого Кобзаря). Любов Василівна була дружиною і соратницею поета Андрія Малишка. Творчий доробок Л. Забашти нараховує декілька поетичних збірок, книжок прози, п'єс і драматичних поем. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали популярними піснями («Ой вербиченько», «Червона ружа», «Криниця мого дитинства», «Засихає в степу материнка» та інші).
ïïï
Мак
Зацвітає мак, мак,
Станьте, дітки, так, так...
Маки, маки, маківоньки,
Червонії голівоньки.
Визріває мак, мак,
Станьте, дітки, так, так...
Маки, маки, маківоньки,
Золотії голівоньки.
ïïï
Наталя Забіла
Небагато з доробку українських літераторів пройшло перевірку часом й зміною суспільного устрою. Лише чесні, талановиті твори, а не кон'юнктурна писанина, що була створена колись на потребу владі, цікавлять сьогоднішнього читача. Саме такою є творчість дитячої письменниці Наталі Забіли. Притаманне їй уміння просто і невимушено розмовляти з дітьми, не сюсюкаючи, не присідаючи навпопічки, знання психології малят, уміння писати зрозуміло й цікаво, лірично й серйозно, подаючи одночасно потрібну інформацію та виховуючи найкращі людські якості, залишають її твори актуальними й до сьогодні. У творчому доробку письменниці майже двісті книжок-вірші, повісті, оповідання, п'єси і драматичні поеми, а також опубліковані у періодичних виданнях десятки вдумливих статей і рецензій. На таких творах, як «Хатинка на ялинці», «Про Тарасика й Марисю», «Ясоччина книжка», «Катруся вже велика», «Під дубом зеленим», «Веснянки», «Про дівчинку Маринку», «Перший крок», «Малим про велике», «Веселі друзі» та багатьох інших виховувалось декілька поколінь українських дітей. Скількох дівчаток в Україні батьки назвали Ясями! Можливо тому, що у дитинстві вони читали «Ясоччину книжку». Запам'яталися і Олівець-малювець, який багато десятиліть з екрана телевізора навчав малюків пізнавати різнокольоровий світ, дівчинка Катруся, котра «вже велика»... У наш складний і бурхливий час, коли стрімко зростає потік інформації, що його дістає дитина з усіх можливих джерел, твори письменниці з честю витримують випробування на подальше життя.
Народилася Наталя Львівна Забіла у Петербурзі в сім'ї економіста. Родина мала давні культурно-мистецькі традиції. У цій родині любили й цінували художнє слово, музику, малярство, змалку привчали всіх дітей – а їх було семеро – малювати, складати вірші, вигадувати казки. Для однієї з дівчаток – Наталі – це стало справою всього життя. В Україну родина переїхала вже після революції й осіла у Люботині, неподалік Харкова. Саме там Наталя розпочала свій трудовий шлях – вчителювала й одночасно вчилася. В 1924 р. вона закінчила історичний відділ Харківського інституту народної освіти. Приблизно тоді ж відбулися її перші виступи на сторінках газет і часописів. В 1924 р. Кам'янець-Подільська газета «Червоний кордон» надрукувала перший вірш Наталі Забіли «Війна війні». Незабаром молода поетеса увійшла до Спілки селянських письменників «Плуг». Одна за одною побачили світ поетичні книжки «Далекий край» (1927), «Сонячні релі» (1928), «Про сонце» (1930), «Тракторобуд» (1931-1933). Проте ці соціально наснажені твори нічим не вирізнялись серед поетичних розповідей інших письменників про «щасливе» життя колгоспників і робітників, про героїчних комуністів і мудрого Леніна. Тож особливого успіху вони не мали. Але поряд із «дорослими» творами Наталя Забіла писала віршики і оповідання для дітей: «За волю», «Про маленьку мавпочку», які одразу сподобались малятам. Вона швидко знайшла свою «нішу» в українському літературному процесі.
Першою збіркою, в якій виразно відбилися особливості творчої манери Наталі Забіли, стала «Про Тарасика й Марисю» (1930). Сюди увійшли приспівки, примовки, афористичні вірші й оповідання. Особливої популярності набула «Ясоччина книжка» (1934), яка потім неодноразово перевидавалася. Її героїня дівчинка-дошкільниця Ясочка приваблива тим, що вона не схематична постать умовної дитини, а жива, конкретна особистість з притаманними їй смаками, звичками, навіть вже сформованими поглядами. Потому з'явились інші збірочки та окремі твори, які засвідчили, що Наталя Забіла не випадково ступила на нелегкий шлях дитячого письменника. Це, зокрема, «Олівець-малювець», «Хатинка на ялинці», «Зайчик», «Дерев'яний бичок». В них поетеса творчо використала народнопісенні здобутки, а також досвід митців старшого покоління – К.Чуковського, С.Маршака та ін.
Цикл віршів «Про дівчинку Маринку» (1956) – одна з вершин української дитячої літератури. Н. Забіла любовно й уважно ліпить образ маленької людини, крок за кроком простежує процес її зростання. І чим старшою стає Маринка, тим більше збагачується образна система віршів, ускладнюється мова і навіть енергійний ритм лічилочки змінюється на уповільнений темп розповіді:
Річка, Мариночка, річка!
Швидше до неї – туп-туп... (річка)
Малював картину тато,
Квач у фарбу умочав... (мала малярка)
Усе, що бачить дитина у кімнаті, на прогулянці, за вікном, опоетизовується у зримих конкретних образах. Вірші густо заселені, насичені повідомленнями про оточуючий світ.
Тематика дитячих творів Наталі Забіли дуже різноманітна. Це тематичні цикли про природу («Проліски», «Казки лісової кринички», «Навесні та влітку», «Восени та взимку», «Дванадцять місяців»), мініатюри про побут і пригоди дітей удома і в школі, у дитсадку і на прогулянці. Це справжня «материнська книга», яка весело й цікаво розповідає про світ речей і природу, вчить правил поведінки й подає певні моральні уявлення.
Наталя Забіла – вроджена казкарка. З багатющої скарбниці української народної творчості беруть свої витоки її казки, де вона без голої дидактики вчить дітей бути добрими, справедливими, мужніми, любити все суще на Землі. Відомі фольклорні сюжети набувають в її інтерпретації нових акцентів, що якнайбільше відповідають світосприйманню дітей. Письменниця твердо обстоює право на «щасливий кінець», виходячи з несхитного переконання, що дитячу психіку дуже легко поранити. Смуток, безвихідь, загибель героя можуть завдати дитині глибокої моральної травми. Тому її казки, як й інші твори для найменших, мають мажорне звучання:
Плескачик (Колобок), зазнавши небезпечних пригод, все ж залишається живим, звірі з казки «Рукавичка» повертають загублену річ дівчинці, щоб не мерзли в неї руки, навіть Снігуронька в її обробці іде з життя, не викликаючи смутку:
Не плачте матінко та батечку:
Хоча недовго я жила,
Та звеселяла вашу хаточку
Й сама щасливою була...
А ви любіть життя і сонечко,
Радійте квітам і теплу,
І споминайте вдячно донечку,
Свою Снігуроньку малу!
І справді, аналіз творів Наталі Забіли свідчить про те, що письменниця у своїй творчості керується саме такими поглядами, враховуючи радісне сприйняття життя дитиною, її бажання, щоб добро завжди перемагало зло, щоб кожна, навіть найдраматичніша, історія мала щасливий фінал.
Талант Н.Забіли як дитячого письменника з найбільшою силою розкрився в її поетичній творчості. Однак знайшов він вияв і в прозі. Серед її повістей та оповідань найбільшою любов'ю читачів користується повість «Катруся вже велика» (1955). За побудовою й навіть за манерою викладу вона нагадує цикл віршів «Ясоччина книжка» та «Про дівчинку Маринку». На початку повісті Катрусі лише п'ять років. Так само, як інших своїх маленьких героїнь, Н.Забіла проводить її через роки життя, показує перші радощі, перші невдачі, перші помилки в житті та їх виправлення. Зростаючи, дівчинка дізнається, чим живуть її батьки, знайомі, як «дихає» місто. Повість має своєрідне продовження: оповідання «Телефон», «Катрусина стрибайка» і «Подорож до казкового лісу», де діє та сама Катруся та її рідні. Запам'ятовується читачам і повість «Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда» (1964) – твір фантастично-пригодницького жанру з добре відчутною суто «забілинською» мудрістю і ліричністю, м'яким гумором. Допитливому хлопчикові Юрчику його вчений дідусь дозволяє випробувати свої винаходи: чарівні таблетки, які зменшують або збільшують тварин та людей, чарівний апарат, який допомагає читати чужі думки, тощо.
Значну сторінку вписала Н.Забіла в українську драматургію для дітей. У фантастичній п'єсі «Перший крок» (1968), що розповідає про сиву давнину, діють первісні люди, Велика Мати – мудра, досвідчена жінка, яка править родом, підлітки Юю й Оо. В основі драматичного конфлікту – події, пов'язані з прирученням Червоного Звіра-вогню. Одна з головних ідей твору, яку можна назвати перекиданням мосту між часовим простором, особливо наочно розкривається в образі Великої Матері, яка розумом осягає майбутнє, коли люди одомашнять тварин, навчаться освітлювати та обігрівати свої помешкання.
В 1972 р. за драматичну поему «Троянові діти» та фантастичну п'єсу «Перший крок» Наталя Забіла першою в Україні була удостоєна премії ім. Лесі Українки.
В творчому доробку письменниці є чимало перекладів: зроблений у 30-ті роки переспів «Слова о полку Ігоревім», казки О.Пушкіна, вірші М.Некрасова, М.Лермонтова, К.Чуковського, С.Маршака, С.Михалкова та інших поетів.
Своє вагоме слово сказала Н.Забіла і в поетичній публіцистиці для дітей, і в теоретичних розвідках з проблем дитячої літератури. Довгий час вона очолювала Харківську письменницьку організацію, редагувала популярний дитячий журнал «Барвінок», багато років була членом правління СПУ. За майже півстолітній життєвий шлях Наталя Забіла подарувала дітям більш як півтораста книг. Наталя Львівна ніколи не загравала з юним читачем, а вела розмову з ним серйозно й шанобливо, і часто – про речі дуже важливі, вселюдські моральні цінності та пріоритети, що залишаються незмінними у всі часи. Саме тому книжки письменниці й донині читають, знають, люблять.
ïïï