 |
|
Ладки, ладоньки, ладусі
– Ладки, ладоньки, ладусі,
Ой ладусі, ладки
Де були ви?
– У бабусі.
– Що їли?
– Оладки.
– З чим оладки?
– Із медком
Та з солодким молочком.
–А де брали медок?
– Діставали у бджілок,
У саду зеленому,
Під рясними кленами,
Під кленами,
Під липами,
Де ягоди розсипані.
– Хто розсипав?
– Гуси.
– Хто збере?
– Бабуся.
– Хто поїсть?
– Дитинка –
– Дівчинка Маринка.
ïïï
Ой чук-чуки
Ой чук-чуки, чуки-на!
Наша доня чепурна.
В неї на голівці
Жовті чорнобривці,
І віночок з конюшини,
І намисто із шипшини,
І листок квасольки,
Наче парасолька,
І широкий лопушок,
Мов зелений фартушок.
Ой чук-чук, чуки-чук,
Наловив дід щук.
Та й поніс на торжок
І продав за шажок.
Медяників накупив –
Діточок поманив.
Чук-чуки, чуки-чук!
Наварила баба щук.
Діточок годувала
Ще й спатоньки повкладала.
ïïï
Курочки
На подвір'ї курочки –
Ціпу, ціпу, ціп!
Ось Маринка й Юрочка
Кришать ціпкам хліб.
Ціпки бачать крихітки,
Дзьобики – тук-тук!
Весь шматок – ой лишенько! –
Вихопили з рук!
ïïï
Кульбаба
На леваду я пішла –
Ціла куча там кульбаб
Ніби сонечка малі,
Посідали на землі.
ïïï
Пісенька
У нас сьогодні весело
В дитячому садку:
Ялиночку принесено,
Поставлено в кутку!
Так гарно-гарно прибрано
Ялиночку у нас
І блискітками срібними,
І безліччю прикрас.
– Ялиночко, красунечко!
Ліхтарики блищать,
Хороші подаруночки
Під вітами лежать.
А ми в долоні плещемо,
Співаємо пісень.
Нам дуже, дуже весело
В такий веселий день!
ïïï
Роман Завадович
Дитинство Роман Завадович провів у селах Плісняни, Присівці та Ремезівці Львівської області. Закінчив початкову школу в Присівцях, вчився у гімназіях Золочева й Тернополя. Великий вплив на нього справили Іван Франко, з яким упродовж трьох років – у 1912-1914-му під час вакацій у Криворівні мешкав під одним дахом, а також фольклорист та етнограф Володимир Гнатюк.
Здавши 5 червня 1920 р. іспит зрілості у Тернопільській гімназії, приїхав у Львів і тут став студентом Українського таємного університету. Опісля студіював (з перервами) славістику у Львівському державному університеті (закінчив у 1938, магістр філософії). Під час студій належав до «Гуртка студентів-українців» та до літературного об'єднання «Листопад (літгрупа)». Водночас займався культурно-освітньою працею у селах Золочівщини; засновував читальні «Просвіти», гуртки «Рідної школи» і «Сільського господаря», організовував кооперативи, самоосвітні секції молоді, хори, театральні гуртки, ставив п'єси.
З 1937 р. – постійний співробітник заснованого у Львові журналу для дітей «Малі друзі». У 1939–1941 рр. викладав українську мову та літературу в середній школі у Золочеві. Під час німецької окупації жив у Ремезівцях, співпрацював із журналом «Малі друзі» (Краків-Львів). 1944 р. виїхав до Німеччини, жив у різних таборах для переселенців (найдовше – у Бад Верісгофені). Із серпня 1945 до травня 1948 р. викладав українську мову та літературу в таборовій гімназії у Міндельгеймі. Співзасновник (з Б. Гошовським) Об'єднання Працівників дитячої літератури (1947). 1949 р. емігрував до США (м. Амстердам, з 1950 – м. Чикаго).
З часу створення (1954) журналу для дітей «Веселка» співробітничав із ним і входив до його редакційної колегії. Дебютував у літературі віршем «Святий Миколай» у львівському двотижневику «Світ дитини» (15 грудня 1920). Твори публікував під псевдонімами Роман зі Славної, Фортіссімо, Роляник, Володимир Переяславець, М. Маморський, криптонімом М. М. та ін. Поезії, сценічні картини та інші художні твори, статті друкував у журналах «Дажбог», «Дзвони», «Літературно-науковий вісник», «Молода Україна» (всі – Львів), «Сонечко», «Юні друзі» (Лондон), «Євшан-зілля» (Торонто), «Мій приятель» (Вінніпег), «Веселка» (США), «Наше Життя» (Філадельфія), «Церковний вісник» (Чикаго), «Вільне слово» (Сідней) та інших, у газетах, календарях, альманахах.
Автор виданих у Львові книг «Князь Марципан» (друге видання – Регенсбург-оселя, 1948), «Рицар Лесь», «Серед ангелів» (усі – 1924), «Казка про царевича Івана», (1925), «На дворі царя Гороха» (1935), «Живий страхопуд» (1936), «Пісня про княжу Україну» (1938, друге видання – Краків, 1941), а також «Пригоди гномика Ромтомтомика» (Краків, 1940; Сідней, 1955; США, 1957; Торонто – Нью-Йорк, 1964; Чикаго, 1979), «Геть із чортиком», «Діва Марія допомогла» (обидві –Вінніпег, 1951), «Карпатський чарівник» (Чикаго, 1980) та інші.
Редактор книжкових видань у видавництві М. Денисюка у Чикаго, редактор мови журналів «Церковний вісник», «Лікарський вісник», «Інформаційний вісник» та інших періодичних видань, брав участь у редагуванні радіопередач для дітей.
Надзвичайний професор мови та літератури Українського Католицького Університету в Римі, вів курси з мовознавства у філії цього університету в Чикаго. Викладав українську мову в Школі українознавства (1951–1956) та на Педагогічних курсах імені П. Могили. Співзасновник
Братства св. Андрея Первозваного в Чикаго, яке згодом надало йому почесне звання «старшого брата». 30 січня 1960 р. Українсько-Американська Молодеча Рада в м. Чикаго відзначила Завадовича Почесною грамотою «за творчу працю для української молоді». 1970 р. з нагоди 50-ліття літературної діяльності Р. Завадовича молодь з Пласту вручила «таблицю вдячності» на металевій дошці.
Під час відзначення в Чикаго 55-ліття літературної творчості Р. Завадовича (27 і 28 березня 1976) засновано спеціальний фонд для видання творів письменника. За літературну працю на користь української визвольної ідеї письменник відзначений медаллю-хрестом від Українського Вільного Козацтва. 22 січня 1978 р. вшанований від Чикагського відділу Українського Конгресового Комітету почесною грамотою «Українця року» – за великі заслуги на ниві української культури. Українська громада Чикаго проголосила шкільний 1980/81 рік роком Р. Завадовича. Статті та спогади Р. Завадовича вміщені у збірнику «Зборівщина» (1985). 1992 р. в Тернополі видана збірка «Три казки» (упорядник Б. Мельничук), куди увійшов твір Р. Завадовича «Про хруща-листоношу, що вмів раду собі дати». 1995 р. теж у Тернополі перевидана книжка Р. Завадовича «Пригоди Гномика-Ромтомтомика» (редактор Б. Мельничук).
Того ж року за цим твором у Тернопільському театрі ляльок поставлена вистава «Добродушко» (драматичний варіант Б. Мельничука і Р. Олефір).
З нагоди 90-річного ювілею Романа Завадовича його ім'я присвоєне Зборівській гімназії.
ïïï
Вмиєм, діти, личка
У зеленім лузі
Там блищить криничка –
Вмиєм, вмиєм, друзі,
Оченька і личка.
Вмиєм чисто ручки,
Вмиєм чисто ніжки,
Щоб здоров'я мати,
Наче ті горішки.
Котик волохатий,
Білий і вусатий
Миється лапками,
Поки ляже спати.
На бистренькій річці
Поміж осокою
Стадо гусеняток
Миється водою.
Навіть ніжні квіти
Мають гарну звичку:
Рано-вранці влітку
Миють в росах личко.
Хлюп, хлюп, хлюп водичка,
Вмиєм, друзі, личка.
Вмиєм ручки, діти,
Щоб цвісти, мов квіти.
ïïï
Валентина Каменчук
Валентина Віталіївна Каменчук народилася 11 квітня 1956 року в селі Дружні Бородянського району на Київщині. 1980 року закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працювала на Київському обласному радіо, в Українському товаристві охорони пам'яток історії та культури, старшим науковим працівником Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника. У 1983-1986 роках редагувала книжки для дошкільнят у видавництві «Веселка». Нині працює в Національному музеї літератури.
Член Національної спілки письменників України.
Закінчила курси болгарської мови при Софійському університеті. Перекладає з болгарської
У видавництві «Веселка» друкувалися збірки поезій для наймолодших читачів: «У чаплі буде свято» (1976), «Ходімо з нами по гриби» (1979), «Носять зайчики гостинці» (1981), «Чому ведмедик зажурився» (1991).
ïïï
Капці
Їхав лис через ліс.
Лисенятам капці віз.
Щоб соснові шишки
Не кололи ніжки.
Вишиванка
Зайченятко рано-вранці
У новенькій вишиванці,
В дуже гарних черевичках,
З чорним ранцем невеличким,
Підківками іскри креше,
В дитсадок іде уперше.
ïïï
Анатолій Камінчук
Анатолій Семенович Камінчук народився 19 лютого 1939 року в Києві. Закінчив філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Вчителював, працював у видавництвах «Молодь» та «Дніпро». Нині – в редакції журналу «Київ».
Член Національної спілки письменників України з 1978 року.
Автор багатьох книжок віршів та прози. Друкується в періодиці, член редколегії журналу «Малятко». Лауреат літературної премії імені Лесі Українки та премії імені Наталі Забіли журналу «Барвінок».
У видавництві «Веселка» друкувалися поетичні збірки А. Камінчука: «Ластівки» (1972), «Дятликова школа» (1977), «Трамвайчик» (1979), «На варті миру» (1981), «Веселе полювання» (1982), «Льодохід» (1985), «Прапорець» (1986), «Дятлик школу відкриває» (1989), «Хочу азбуку вивчати» (1992).
ïïï
Світлячок
Спить метелик-біланець,
Спить зелений стрибунець.
Сплять ромашка і кульбабка,
Під листком заснула жабка.
А маленький світлячок
Не лягає на бічок.
Він засвічує ліхтарик
І чита собі букварик.
ïïï
Котики
– Вербові котики,
А де ваші ротики?
А де ваші лапенята,
Вербові котенята?
Вишенька
Вишенька прийшла,
Вишень принесла.
Хто в садочку працював,
Тому – повну жменьку.
А хто бігав та гуляв –
Кісточку одненьку!
ïïï
Котики вербові
Сонце по діброві
Ходить, як лисичка.
Котики вербові
Жмурять жовті вічка.
Вже не хочуть спати,
Хоч і трішки сонні.
Гріють лапенята
На яснім осонні.
ïïï
В гостях у білочки
У рудої білочки
Дуже гарні діточки.
Одне, як мізинчик,
Сіло на ослінчик.
Друге, як грибочок,
Сіло на горбочок.
А третє, як мишка,
Ухопило книжку.
Сторінки гортає,
Казочку читає.
ïïï
Останній листочок
Листя падає додолу.
Засинає гай і поле.
На вербі один листочок.
До зими один деньочок!
Ведмежі сни
Вже ведмідь заліз в барліг
І у довгий сон заліг.
– Ти скажи, ведмедику,
Розкажи, ведмедику,
Не обридли тобі сни
Від зими аж до весни?
ïïï
Кіт Василь
Кіт Василь
Варив кисіль,
Зайчик Степанчик
Наливав у жбанчик,
А лисичка-тітка
Роздавала діткам.