 |
|
Закони управління виробництвом
Використання об’єктивних законів в управлінні виробництвом є основою успішної роботи підприємств водного господарства.
У загальноприйнятому широкому тлумаченні закон – це зв’язок і взаємозалежність об’єктивних явищ об’єктивної дійсності, а саме: об’єктивних, суттєвих, необхідних, загальних, сталих, які повторюються при визначених умовах зв’язку і відносин явищ дійсності і їх особливостей.
Існує дві групи суспільних законів:
· загальні;
· специфічні.
Загальні закони характерні для однієї або декількох стадій розвитку суспільства.
Специфічні закони характерні тільки для однієї суспільної стадії формації.
Суспільне виробництво функціонує і розвивається на основі комплексу законів економіки, соціології, психології, фізіології, кібернетики, теорії організації тощо.
Центральне місце в управлінні соціально-економічними системами займають об’єктивні економічні закони, зміст яких визначається специфікою виробництва, особливостями виробничих відносин, економічними умовами життя.
Органи управління виробництвом при реалізації економічних законів в практиці управління повинні враховувати наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів виходячи із реальних умов економіки для попередження прорахунків і можливих збитків.
Важливе місце в управлінні виробництвом займають спільні закономірності, відкриті кібернетикою. Це наявність зворотного зв’язку, оптимізації антиентропійності процесів управління у самокерованих системах, закону єдності управління і інформації тощо.
Управління опирається також на закони, які вивчаються науками, пов’язаними з управлінням.
Вивчення законів управління ведеться в різних напрямках. Але єдності щодо законів управління немає. Це викликано різною вивченістю законів. Разом із тим на сьогодні можливо виділити такі загально-визнанні закони:
· відповідності складу управління характеру виробничих відносин;
· єдності системи управління;
· централізації управління;
· відносності управляючої і управляємої систем.
Закон відповідності управління характеру робочих відносин. Управління виробництвом має два аспекти. З однієї сторони, це об’єктивний процес керівництва працею працівників для забезпечення функціонування технологічного процесу системи і її частин. З іншої – виробничі відносини сторін у процесі створення власності. Перша особливість означає, що для забезпечення технологічного процесу роботи системи необхідною умовою виробництва є співпраця працівників, які мають підкорятися управлінським рішенням керівників трудового процесу. Другий аспект управління охоплює те, що сторони, які беруть участь у виробництві, співвідносяться між собою на засадах власності.
Таким чином можливо сказати, що виникнення співвідношення управління між людьми обумовлене необхідністю виробництва, але характер цих відносин визначається засадами власності, які характерні даній суспільній формації. Виходячи із умов співвідношення людей при виробництві, управління виробництвом необхідно розглядати на організаційно-технічному і соціально-економічному рівнях їх роботи.
Організаційно-технічний рівень роботи характеризує досягнутий рівень розвитку, якісні особливості організації управління, склад функцій, елементів. Разом з тим технічний аспект управління не розкриває того впливу, який справляє на відносини в управлінні суспільна форма виробництва, яка у водному господарстві є домінуючою.
Соціально-економічний рівень роботи характеризується співвідношеннями між власником засобів виробництва і об’єднаних для спільної праці людей і виступає як функція власника засобів виробництва. Виходячи із цього, власник формує ціль управління виробництвом, його склад, форми і методи.
Закон єдності системи управління. Цей закон є одним із основних законів формування, функціонування і розвитку системи управління і доповнюється встановленим Г. С. Альтшулером законом погодження ритму частин системи в техніці, який визначає, що для забезпечення погодження ритму (частоти, коливання, періодичності) всіх частин системи необхідна єдина система управління технологічним процесом.
Єдність системи управління підприємством відображає міру стабільності внутрішніх зв’язків елементів системи, погодження їх функціонування і можливість системи зберігати свою цілісність у змінних умовах її існування і розвитку.
Проявлення закону єдності системи управління можуть бути різними. Серед них найбільше значення має: єдність принципів управління, єдність реалізації основних функцій управління виробництвом, єдність методів управління тощо.
Єдність системи управління не виключає різноманітності їх частин і елементів, характеристик, параметрів. Формується єдність системи управління свідомо у вигляді організаційних структур і постійно вдосконалюється разом з виробничими процесами.
Єдність системи управління забезпечується своєчасним конструктивним покращанням і переформуванням системи управління в зв’язку із тим, що розвиток системи в цілому на рівні її елементів йде нерівномірно; чим складніша система, тим нерівномірніше розвиваються її частини. Врахування об’єктивно можливих диспропорцій які є і можуть бути в розвитку великих систем дозволить своєчасно вдосконалювати і значно підвищити ефективність їх роботи.
Закон централізації управління.Згідно цього закону побудова системи управління і організація її функціонування здійснюється таким чином, щоб забезпечити ієрархічну ступенево-безперервну постійно діючу структуру із сталими зв’язками кожної ланки системи з центральним органом управління. Необхідність централізації управління виробничими технологічними системами можливо пояснити необхідністю забезпечення дії закону «енергетичної провідності», який передбачає, що «необхідною умовою принципової життєздатності технічної системи є наскрізний прохід енергії по всіх частинах системи». Особливістю меліоративних систем є їх розгалуженість на значній території. Подача води від річки на поле може сягати від одного до сотень кілометрів. Для забезпечення безперервності технологічного процесу подачі води і контролю її використання централізована система управління є необхідно обумовленою. Централізація управління технологічного процесу системи потрібна для забезпечення ритму роботи системи. Централізація управління на рівні об’єднань і галузі обумовлюється необхідністю погодження управлінських технологічних рішень водозабору і водорозподілу на міжрегіональних водогосподарських каналах меліоративних і водогосподарських систем. На верхній рівень центральної системи управління делегуються ті управлінські функції, які не можуть бути вирішені на нижніх рівнях, наприклад, юридичне і нормативне забезпечення управління, загальна політика науково-технічного процесу тощо.
Закон відносності управляючої і управляємої систем. Даний закон обумовлює необхідну відносність управляючої частини системи управляємій, встановлює необхідні пропорції і стан системи управління. Один і той же об’єкт управління може бути управляє мий так і управляючий. Так лінійний інженер-гідротехнік дільниці підпорядковується начальнику дільниці, в той же час самостійно приймає остаточне управлінське рішення щодо оперативної зміни стану системи.
Згідно об’єктивних законів розвитку системи, подальший їх розвиток може переходити на рівень надсистеми, коли система вичерпала свої можливості і її розвиток йде на рівні надсистеми, або переходити на рівень мікрорівня, коли необхідно розвивати додатково якусь частину системи, наприклад, контроль меліоративного стану земель. Необхідність змін в управлінні обумовлена змінами в техніці. Відповідно до цього, управління, як обов’язкова частина системи, буде змінюватися. Критеріями необхідності таких змін є погіршення економічних показників діючих систем. Тому для оперативного погодження ритму частин системи необхідно своєчасно переглядати взаємовідносини частин з урахуванням змінених умов розвитку і коригувати їх.
Співвідношення між управляємою і управляючою системами міняється під впливом змін соціальних факторів розвитку виробництва. Ускладнення системи обумовлює необхідність зміни підсистеми управління, яка часто потребує підготовки нових кадрів для виробництва. Наприклад, перехід від систем поверхневого поливу на нові системи зрошення дощування, потребує підготовки операторів дощувальних машин 5…6 розряду на заміну поливальників 1…2 розряду. Для вирішення питань ускладнення систем необхідно підвищення кваліфікації обслуговуючого персоналу. З іншої сторони при переході на автоматизовані системи, йде декваліфікація працівників управління, коли складні функції управління заміняються машинами і міняється співвідношення між управляючою і управляємою частинами. Фактично має місце перерозподіл між сферами науки, управління і виробництвом.
Існує і інша, більш критична оцінка дії закону співвідношення управляючої і управляємої системи. Паркінсон встановив, що загальна кількість співробітників системи управління росте з приблизним темпом 5…7% від загальної кількості в рік і не залежить від того, чи збільшилась кількість справ. На нашу думку, це має місце у тих випадках, коли система управління має автономне, не залежне від показників виробничої діяльності систем, джерело фінансування. Важелем зменшення кількості «управлінців» в цьому випадку може бути зв’язування кількості управлінських працівників з економічними показниками роботи системи, яке дозволить ввести «важіль» зменшення кількості “управлінців”.