 |
|
Принципи управління
В методології управління вирішальне значення мають принципи управління, які синтезують у собі об’єктивність законів і закономірностей управління і характерні риси реальної практики суспільного виробництва.
Принципи управління – це орієнтири, які використовуються у всіх випадках. Принципи, ефективний в управлінні фабрикою з випуску солодкого, може діяти в управлінні водним господарством, якщо його вірно використовувати.
Слово «принцип» походить від латинського «principium», що означає початок, основу. Суть цього поняття тлумачаться по-різному: як початкові правила, як керівну ідею, як основні вимоги, тощо.
Принципи управління є однією із основних форм свідомого використання об’єктивних законів у практиці управління.
Як зароджувалося мистецтво і наука управління ніхто не знає. Але безперечним є те, що потреба в управлінні виникла зразу, як тільки люди стали жити і полювати групами. Можливо, що вже на початку історії людства виникла необхідність в управлінні для підтримання трьох функцій первісного товариства (общини, зграї):
· політичної;
· економічної;
· оборонної.
Політична функція визначає необхідність підтримання порядку у товаристві або групі. Для цього видаються необхідні закони, приймаються норми, необхідні для управління. Економічна функція направлена на пошук, виробництво і розподілення обмежених ресурсів. В задачі функції входило виготовлення зброї засобів праці, одягу або його обмін, улаштування житла, а також полювання, риболовство і приготування їжі тощо. Оборонна функція направлена на забезпечення оборони від ворогів і диких звірів.
На початку розвитку суспільства, коли первинне товариство (група) було невелике, усі три функції – політичну, економічну і оборонну виконувала одна людина – вождь. По мірі того, як первісна спільнота людей розросталася і їх відносини ускладнювались, виникла необхідність у диференціації функцій і «вожді» стали спеціалізуватися на виконанні однієї із них. Так спеціалізація управління у древньому Єгипті забезпечила будівництво величних будівель – пірамід тощо.
У зв’язку із промисловою революцією в Англії (1750 р.) намітився перехід від невеликих ремісничих майстерень до великих фабрик з багатьма некваліфікованими і напівкваліфікованими працівниками. На таких фабриках технологічний процес забезпечувався на 98% за рахунок мускульної сили. Машина працювала, люди приводили її у дію і нею керували.
Промислова революція дала подальший поштовх розділення управління на рівні:
· верхній;
· середній;
· нижній.
Спочатку були виділені верхня і нижня ланки (рівні) управління. На нижній ланці працювали всім ненависні майстри, які і самі працювали і брутально забезпечували управління технологічними процесами. Середня ланка управління сформувалася тоді, коли сформувалися великі підприємства і виникла необхідність у більш обдуманих підходах управління.
Конкуренція між виробниками, розширення сфер впливу промислового виробництва тощо ставили перед підприємствами питання: «Як зробити діючу систему виробництва більш ефективною?». Починаючи з початку ХІХ століття почалося вивчення проблем великих соціальних груп, у яких люди працюють разом над наданням суспільству необхідних товарів і послуг.
Період з 1800 до 1970 років був найбільш продуктивним у вивченні проблем росту ефективності в управлінні виробництвом і запровадження нових форм і методів висвітлений А.Кілленом.
Взаємозаміну частин машин і конвеєр вперше впровадив Е.Уітні (1705-1825), яка далі почала розвиватися в уніфікацію і стандартизацію.
Спеціалізацію у вузькій сфері виробництва запровадив Ч.Беббідж (1832) за рахунок заміни праці робочих машинами.
«Наукове обґрунтування» норми виробітку робочого методом хронометру і вивчення його трудових рухів ввів Ф.Тейлор (1856-1915).
Розділення праці і єдність управління ввів А.Файоль (1916).
Організацію масового виробництва в широке використання ввів Г.Форд (1863-1947) при виготовленні автомобілів. Для цього Г.Форд використав відомі знання Уітні про конвеєр, спеціалізацію Бебіджа, інтенсифікацію праці Тейлора, а оплачував за роботу у 2,5 рази більше ніж його конкуренти за рахунок суттєвого зменшення собівартості одиниці продукції.
Міжособові стосунки при виробництві вивчала Л.Гілбрет (1904-1971) і виділила «тербліги» – 17 основних мікрорухів робочих, а також розробила метод аналізу мікрорухів за допомогою знімання кінограм рухів робочого. Знімання кінограм рухів при виконанні технологічних операцій дозволяє у подальшому їх поопераційно аналізувати технологам і виключати лишні операції або змінювати їх.
Планування робіт (календарні графіки) вперше запропонував Г.Гант. Він також увів стимулювання майстра шляхом добавлення 50% доплати до посадового складу за своєчасне виконання завдання робочими. За перевиконання завдань майстер отримував додаткову премію.
Єдність цілей підприємства і працівників шляхом поєднання міжособових відносин погодження заінтересованості працюючих із результатами праці вперше ввела М.Фоллетт.
Сітьове планування і управління впровадженого у 1963 році в СРСР, в якому ув’язується технологія будівництва з термінами виконання окремих операцій.
Можливо констатувати, що за короткий проміжок часу, починаючи з 1880 року, в управлінні сформувалися більш-менш сталі принципи. Єдності у цьому немає, але на думку більшості авторів можливо виділити такі основні принципи управління:
· науковість;
· демократичний централізм;
· плановість;
· матеріальне і моральне стимулювання;
· єдність галузевого і територіального управління;
· «хамелеона» принцип.
Науковість управління.Цей принцип базується на основних законах діалектики (єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення, безперервності розвитку).
Науковий підхід до управління підприємством потребує аналізу ефективності кожного управлінського рішення і включає в себе комплексний і системний підхід до управління, використання точних методів оцінки результатів праці.
Науковість управління характеризується такими ознаками:
· використанням в управлінні підприємством об’єктивних законів, закономірностей, залежностей;
· використанням наукових методів моделювання експериментів для постановки і вирішення у практиці управління проблем, які виникають при управлінні;
· комплексним підходом покращання системи управління;
· використанням при формуванні управляючих дій усіх груп організаційно-розпорядчих, економічних, соціально-психологічних методів;
· варіантними розрахунками можливого рішення і вибором оптимального варіанту із числа можливих за допомогою сучасних обчислювальних машин;
· керівництво підприємством професійно підготовленим до управління керівником;
· поєднанням знань науки і мистецтва управління об’єктивного і суб’єктивного в управлінні колективом.
Демократичний централізм.Цей принцип полягає у органічному поєднанні єдиного централізованого керівництва із делегуванням частини функцій на нижчі ланки управління.
Практична реалізація цього принципу у водному господарстві пов’язана із концентрацією в держави переважної кількості засобів виробництва, коштів на розвиток науки і культури і також коштів споживання. Концентрація ресурсів служить базою для проведення цілеспрямованої соціальної і науково-технічної політики. Вода, як ресурс водного господарства, залишиться державною власністю, що визначає необхідність закріплення демократичного централізму у галузі меліорації і водного господарства.
В галузі водного господарства повинна існувати струнка система централізованого управління з делегуванням частини своїх функцій на базову ланку управління і Управління водного господарства та функцій координації – на Обласні управління водних ресурсів . Оскільки керівництво на кожній із ланок управління очолює начальник, демократизм управління передається працюючим у формі заключення колективного договору (угоди) трудового колективу і адміністрації підприємства.
Державне агентство водних ресурсів України має проводить єдину політику водокористування і охорони водних ресурсів, як важливішого ресурсу життя на землі, а також керувати виконанням природоохоронних заходів щодо води.
Плановість управління.Принцип плановості реалізується через систему планів кожного органу рівня управління – економіки народного господарства в цілому, його галузей, об’єднань, підприємств, дільниць тощо.
План – це комплекс взаємозв’язаних рішень, які відображають майбутній, бажаний стан об’єкта планування.
Основні складові плану (комплексу):
· цілі і задачі розвитку;
· шляхи і засоби досягнення цілей;
· ресурси, які необхідні для рішення планових задач;
· пропозиції між окремими елементами господарства;
· організація виконання плану;
· форми і методи контролю за виконанням плану.
З часом принципи плановості ведення господарства реалізується більш точно і поглиблюється новими розробками системного підходу, сітьового планування, комплексного планування тощо.
Принцип матеріального і морального стимулювання.Цей принцип заключається у розподілі матеріальних благ і задоволення потреб людей згідно з якістю і кількістю витраченої ними праці. Для підвищення ефективності роботи підприємства може застосовуватися та чи інша форма стимулювання:
· суспільна;
· колективна;
· індивідуальна.
Суспільне стимулювання із загально-громадських фондів направляється на житлове будівництво і розвиток соціальних сфер (охорона здоров’я, освіта, фізична культура і спорт, мистецтво тощо). Рівень суспільного стимулювання залежить від рівня розвитку економіки і росту національного прибутку.
Колективнестимулювання направляється на підвищення ефективності окремих колективів за роботу підприємства в цілому. Це може бути премія за виконання плану роботи підприємства, вводу нових потужностей в експлуатацію тощо.
Індивідуальнестимулювання застосовується для покращання якості праці, збільшення її продуктивності, скорочення термінів виконання завдання тощо. Поряд із індивідуальним стимулюванням упроваджуються санкції за незадовільну роботу.
Таким чином дотримання принципів матеріального і морального стимулювання забезпечує єдність суспільних, колективних і індивідуальних інтересів праці підприємства.
Принципи галузевого і територіального управління підприємством. Кожне підприємство, з однієї сторони – складова частина якоїсь галузі, а з іншої – складова того чи іншого виробничо-територіального комплексу. Таке положення обумовлює необхідність поєднання в управлінні підприємством галузевого і територіального розподілу управлінських функцій між органами управління.
На основі галузевого принципу формуються галузеві системи управління, які об’єднуються в окремі міністерства (галузі), які випускають продукцію однакового призначення, близьку за своїми конструкторсько-технологічними особливостями.
За територіальним принципом у Державному агентстві водного господарства сформовані обласні управління водних ресурсів і водного господарства, які у свою чергу об’єднують управління водного господарства у границях одного або декількох економічно-географічного чи адміністративного району.
Крім того за предметним принципом виділені басейнові управління водних ресурсів із розгалуженими підрозділами водних ресурсів в межах басейнів річок.
Галузевий принцип виходить із задач, особливостей і можливостей розвитку кожної окремої галузі. Територіальний принцип управління покликаний реалізувати економічні можливості, які виникають із територіальної організації господарства стосовно особливостей і можливостей відповідних територіальних господарських комплексів. Для реалізацій цілей водного господарства Державне агентство водних ресурсів України має розгалужену мережу галузево-територіальних об’єднань і підприємств.
Принципи «хамелеона». Цей принцип проявляється у тому, що в конкретних умовах існування для того щоб зберегти замовлення на роботу, конкурентноздатність продукції тощо, робітник, управляючий і підприємство в цілому повинні пристосовуватися до постійно змінюваних умов, обставин, тобто підприємство має постійно розвиватися.