Главная | Обратная связь

Аналіз травматизму в галузі, порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків і аварій.

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні. До фізичних факторів належать, наприклад: пересувні машини і механізми; рухомі частини виробничого обладнання; підвищені рівні шуму, вібрації, інфрачервоної радіації та електромагнітних випромінювань; недостатня освітленість, підвищені запиленість і загазованість повітря робочої зони; несприятливі параметри метеорологічних умов. Хімічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори поділяються щодо характеру впливу на організм людини (токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, які впливають на репродуктивну функцію) та щодо шляху проникання у нього (крізь органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірні покрови, слизові оболонки). До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів .належать: патогенні мікроорганізми (мікроби, віруси, гриби та ін.) і продукти їхньої життєдіяльності; макроорганізми (рослини і тварини). Психофізіологіч­ні небезпечні та шкідливі виробничі фактори - це перевантаження фізичні (статичні і динамічні) і нервово-психічні (розумове перевантаження, пере­вантаження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Діяння на людину небезпечного фактору може призвести до травми. Травма - це тілесне ушкодження, тобто порушення цілісності тканини та >3,. органів тіла в результаті зовнішніх впливів, що супроводжується розладом функцій окремих органів чи усього організму. До травм належать, наприклад, удари, переломи, поранення. Виробнича травма - це травма, отримана працюючим на виробництві і викликана недодержанням вимог безпеки праці. Нещасний випадок на виробництві - випадок діяння на працюючого небезпечного виробничого фактору при виконанні ним трудових обов'язків чи завдання керівника роботи.

У окрему групу виділяють нещасні випадки, не пов'язаний з трудовими

відносинами.

Основні причини виробничого травматизму: технічні, організаційні, психофізіологічні.

Технічні причини: конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва, транспортних засобів; недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу; незадовільний технічний стан виробничих об'єктів (будинків, споруд), засобів виробництва, транспортних засобів; незадовільний стан виробничого середовища та інші.

Організаційні причини: незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці; недоліки під час навчання безпечним прийомам праці; неякісна розробка, недосконалісті інструкцій з охорони праці або їх відсутність; залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією).

Психофізіологічні причини: алкогольне, наркотичне сп'яніння, токсикологічне отруєння; низька нервово-психічна стійкість; погані фізичні дані або стан здоров'я; незадовільний психологічний клімат у колективі; проти правні дії інших осіб.

Розрізняють нещасні випадки:

– без втрати працездатності;

– з тимчасовою втратою працездатності;

– зі стійкою втратою (повністю чи частково професійної працездатності; групові (постраждали одночасно два і більші працівників);

– із смертельним наслідком.

Тривалий вплив на організм людини шкідливого виробничого фактору навіть у невеликих дозах може призвести до професійного захворювання. Найбільш розповсюдженими професійними захворюваннями серед працівників підприємств торгівлі і громадського харчування є: виражене розширення вен на ногах, захворювання нервово-м'язового апарату, поперекові радикуліти, хронічні пильові бронхіти та ін.

Нещасні випадки виробничого характеру, хронічні професійні захворювання та отруєння, а також аварії підлягають розслідуванню та обліку відповідно до "Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993р. № 623 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 1998р. № 923). Дія цього Положення поширюється на всі підприємст­ва, установи і організації незалежно від форм власності, всіх громадян (у тому числі іноземців та осіб без громадянства), що працюють, проходять виробни­чу практику або залучені до роботи на цих підприємствах.

Керівник (власник) підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом призначає комісію з його розслідування у складі Керівника (спеціаліста) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівника структурного підрозділу або головного спеціаліста, представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - спеціаліста санепідстанції.

Комісія зобов'язана протягом трьох діб з моменту події розслідувати обставини і причини нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб, розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам, скласти акт за формою Н-І у п'яти примірниках. У випадках гострих професійних захво­рювань (отруєнь) крім акта за формою Н-І складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за встановленою формою. Керівник підприємства затверджує усі примірники акта за формою Н-І протягом доби після закінчення розслідування. Затверджені примірники акта протягом трьох діб надсилаються: потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; керівникові структурного підрозділу; державному інспекторові з нагляду за охороною праці; профспілковій організації підприємства; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства.

За результатами розслідування на облік беруться нещасні випадки, які сталися на робочому місці, на території підприємства, в іншому місці роботи, а також за таких обставин: виконанні трудових (посадових) обов'язків (у тому числі під час відряджень); провадження дій в інтересах підприємства; аваріях пожежах, стихійному лиху та ліквідації їх наслідків на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством; проїзді на роботу або з роботи на транспорті підприємства, транспорті сторонньої організації за договором (заявкою); використанні власного транспорту і в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника.

Розслідуванню підлягають нещасні випадки, пов’язані з заподіянням працівникові тілесних ушкоджень іншою особою чи працівника під час виконання або у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків.

Контроль за своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків, виконанням заходів щодо усунення причин, що сприяли цим випадкам, здійснюється органами державного управління та нагляду в галузі охорони праці. Громадський контроль за цим здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених з питань охорони праці та профспілки в особі виборних органів представників.

Незгоди і конфлікти, пов'язані із розслідуванням нещасних випадків т, складанням акту за формою Н-І, вирішуються у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

На підставі актів за формою Н-І на підприємствах складаються звіти про потерпілих за формою, затвердженою Держкомстатом. Власник зобов'язаний аналізувати причини нещасних випадків за підсумками кварталу, півріччя і року та розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання подібним випадкам.

Розслідування та облік нещасних випадків, не пов'язаних з трудовими відносинами, проводиться відповідно до "Положення про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. №421. Згідно з Положен­ням, розслідуванню підлягають нещасні випадки, які сталися в житлових та підсобних приміщеннях, на комунально-побутових і торговельних об'єктах що обслуговують населення, присадибних ділянках, у місцях відпочинку ті масового перебування людей тощо.

Нещасні випадки невиробничого характеру розслідуються комісією у складі не менше трьох осіб, яку утворює керівник організації на основі рішення керівника відділу (служби) охорони праці місцевого органу вико­навчої влади за повідомленням лікувально-профілактичного закладу. Для розслідування групових нещасних випадків утворюється комісія при міс­цевому органі виконавчої влади.

Розслідування нещасного випадку невиробничого характеру неза­лежно від кількості потерпілих проводиться протягом 10 календарних днів після утворення комісії, і його результати оформляються актом за формою НТ у трьох примірниках, які направляються потерпілому, у відділ (службу) охорони праці місцевого органу виконавчої влади, в організацію, що прово­дила розслідування.

Облік нещасних випадків невиробничого характеру в цілому ведеться відділом (службою) охорони праці місцевого органу виконавчої влади за відповідними формами державної статистичної звітності за підсумками кожного кварталу і за рік.

Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до списку професійних захворювань, затвердженого Міністерством охорони здоров'я і Міністерством праці та соціальної політики. Професійний характерні захворювання визначаються експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичних установ та закладів охорони здоров'я, яким, надано таке право, і спеціалістів (представників) підприємства.

Власник підприємства зобов'язаний організувати розслідування причин кожного випадку профзахворювання протягом десяти робочих днів з моменту одержання повідомлення про нього. Розслідування профзахворювання проводиться комісією у складі представників: санепідстанції, лікувально-профілактичної установи (закладу), підприємства, профспілкової організації, членом якої є хворий, або уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.

Реєстрація та облік випадків профзахворювань ведеться в спеціальному журналі за встановленою формою. Санепідстанції на підставі акта розслідування складають карти обліку профзахворювань. Карти обліку та дискети з даними цих карт щорічно до 1 лютого і 1 серпня надсилаються у МОЗ (Міністерство охорони здоров'я України).

Контроль за своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком профзахворювань, виконанням заходів щодо усунення причин, що сприяли цим випадкам, здійснюють органи та установи державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ, громадський контроль, трудові колективи та професійні спілки.

На підприємстві мають бути опрацьовані і затверджені власником план попередження надзвичайних ситуацій та план (інструкція) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій).

Аварії, що призвели до викиду забруднюючих речовин, руйнування чи пошкодження виробничих будівель, споруд, машин, апаратів, устаткування, поділяються на дві категорії: І і II.

До І категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб; стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства; збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природ­ному середовищі більш як у 10 разів; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення.

До II категорії відносяться аварії, внаслідок яких: загинуло до 5 чи і травмовано від 4 до 10 осіб; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці (з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше).

При аварії власник підприємства або особа, яка керує виробництвом на зміні, зобов'язані ввести в дію план її ліквідації, вживши в першу чергу заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Розслідування аварій, внаслідок яких сталися нещасні випадки, проводиться комісіями згідно з викладеними вище правилами.

Комісія зобов'язана протягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за встановленою формою,

За результатами розслідування аварії власник видає наказ.

Облік аварій здійснюють підприємства і відповідні органи державного управління та нагляду за охороною праці з реєстрацією їх у журналі за встановленою формою.

Техніка безпеки - це система організаційних заходів та технічних засобів, що запобігають діянню на працюючих небезпечних виробничих факторів.

У небезпечних зонах постійно діють, або періодично виникають фактори, небезпечні для життя та здоров'я людини. Постійно діючі небезпечні виробничі фактори зумовлені наявністю у працюючих машинах, механізмах та устаткуванні рухомих частин, передаючих пристроїв (зубцевих, ланцюго­вих, ремішкових), неізольованих електропроводів, джерел випромінювань та високої температури, підвищеного тиску. Періодично з'являються небезпечні виробничі фактори при виконанні деяких операцій, наприклад, при переміщенні вантажів, завантаженні та розвантаженні технологічних апаратів.

Стан умов праці, при якому виключене діяння на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, називається безпекою праці. Безпека праці визначається конструкцією машин, механізмів та устаткування, особливостями технологічних процесів, умовами виконання робіт. Безпека праці в цілому досягається забезпеченням безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, а також будівель та споруд. Вирішення питань охорони праці здійснюється на стадіях проектування, виготовлення та експлуатації різних об'єктів виробничого призначення.

Будівництво (реконструкція, технічне переоснащення) виробничих об'єктів, виготовлення і впровадження нових технологій, засобів колек­тивного та індивідуального захисту працюючих здійснюються тільки після попередньої експертизи (перевірки) проектної документації на їх відповідність нормативним актам про охорону праці. Фінансування цих робіт проводиться лише після одержання позитивних результатів експертизи.

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення, виготовлення і передача у вироб­ництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, впровадження нових технологій допускаються при наявності дозволу органів державного нагляду за охороною праці.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і технологічні процеси, що впроваджуються у виробництві, і в стандартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров'я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання.

В Україні створена мережа госпрозрахункових експертно-технічних, ліцензійних та сертифікаційних центрів, що беруть на себе вирішення питань з експертизи проектів, технічного огляду виробничих об'єктів, машин, механізмів, устаткування, сертифікації продукції щодо її безпечності, опрацювання висновків про готовність новоутворених підприємств до початку роботи, про можливість виготовлення і передачі у серійне виробництво нової техніки і технології.

Торговельні підприємства можна розміщувати в будівлях, що стоять окремо, у складі громадських та торгових центрів, у ринкових комплексах, а також у приміщеннях, вмонтованих і прибудованих до житлових та громадських будівель.

Магазини по продажу пожежонебезпечних матеріалів та рідин (масел, фарб, розчинників тощо) слід розміщувати у будівлях, що стоять окремо. У цих будівлях можуть знаходитись інші магазини при умові розділення їх протипожежними стінами.

Під'їзні шляхи, тротуари і розвантажувальні майданчики повинні бути заасфальтовані або вимощені. На господарчому дворі необхідно мати навіс для тари та сміттєзбиральники. Місця зберігання горючих матеріалів та тари повинні знаходитись не ближче 25 м від будівель, майданчики з сміттєзбиральниками - не ближче 20 м від вікон та дверей приміщень. Ділянка, відведина підприємству, повинна забезпечуватись питною водою та мати каналізацію На території підприємства повинні бути передбачені спеціально обладнані місця для проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

Входи, виходи та сходи на підприємствах повинні бути, як правило, окремими для покупців та обслуговуючого персоналу.

Висота поверхів у будівлях магазинів та підприємств громадського харчування - не менше 3,3 м. Висота торгових залів площею більше 300 м²; у магазинах та з кількістю місць більше 150 на підприємствах громадською харчування приймається 4,2 м. Висота підвальних та цокольних поверхів - не менше 2,7 м, відстань від підлоги до виступаючих із стелі конструкцій - не менше 2,5 м.

Канали та отвори у підлогах для комунікацій, стоку і скидання рідин закривають спеціальними кришками урівень з поверхнею підлоги. Влаштування порогів у торгових залах, виробничих та складських приміщеннях не допускається.

Для виконання робіт, пов'язаних з утворенням і виділенням пилу, газу або пари, на підприємствах повинні бути ізольовані приміщення, обладнані примусовою припливно-витяжною вентиляцією.

Торгові зали, виробничі і адміністративні приміщення повинні мати, як правило, природне освітлення. У них передбачаються вентиляція та заходи захисту від шуму і вібрації. Примусова або змішана вентиляція передбачаєть­ся в складських приміщеннях, у повітряному середовищі яких можливе утворення шкідливих речовин в концентраціях, що перевищують санітарні норми. В інших складських приміщеннях слід мати природну вентиляцію, що забезпечує одноразовий повітрообмін за годину.

Вимоги безпеки до виробничого обладнання викладені у міждержавних стандартах, наприклад: ГОСТ 12.2.003-91. "ССБТ. Оборудование производственное. Обшие требования безопасности", ГОСТ 12.2.092-94. "ССБТ. Оборудование электромеханическое и электронагревательное для предприятий общественного питання. Общие технические требования по безопасности й методы испытаний", ГОСТ 12.2.124-90. "ССБТ. Оборудование продовольственное. Обшие требования безопасности", ГОСТ 12.2.049-80. "ССБТ. Оборудованиє производственное. Общие эргономические требования".

Для захисту людей від небезпечених виробничих факторів викорис-товують огорожі, запобіжні захисні засоби, слабкі вставки, блокуючі пристрої, сигналізацію, дистанційне управління. Класифікація засобів колективного захисту від діяння механічних факторів наведена у ГОСТ 12.4.125-83. "ССБТ. Средства коллективной защиты работающих от воздействия механических факторов. Классификация".

Огорожі бувають стаціонарні, рухомі (відкидні, розсувні, знімні) та переносні. Конструктивно вони виконуються у вигляді камер, кожухів, щитів (щитків, екранів), ґрат, сіток. Вимоги до огорож висловлені у ГОСТ 12.2.062-81 "ССБТ. Оборудование производственное. Ограждения защитное". Посудини і системи, що працюють під тиском, повинні мати запобіжні клапани. Вимоги до запобіжних клапанів викладені у ГОСТ 12.2.085-82. "ССБТ. Сосуды, работающие под давлением клапанов предохранительных. Требования безопасности".

Дистанційне управління забезпечує контроль і регулювання роботи обладнання з дільниць, досить віддалених від небезпечної зони. Режим роботи обладнання визначають за допомогою датчиків контролю, від яких сигнали надходять на пульт управління, де розташовуються засоби інформації та органи управління. Пульт управління обладнання і робоче місце влаштовують з урахуванням антропометричних даних операторів згідно вимогами ГОСТ 12.2.049-80. "ССБТ. Оборудование производственное. Общие эргонометрические требования".

Вимоги до органів управління виробничим обладнанням викладено у ГОСТ 12.2.064-81. "ССБТ. Органы управлення производственным оборудованием. Общие требования безопасности", вимоги до робочих місць- і у ГОСТ 12.2.061-81. "ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования і безопасность к рабочим местам".

Технологічні процеси виконуються з використанням різних видів машин, механізмів, апаратів, тому в деяких розділах курс "Охорона праці", у діючих правилах та інструкціях розглядаюь комплексно питання забезпечення безпеки виробничого обладнання забезпечення безпеки виробничих процесів. При цьому враховують вимоги розділу "Вказівки заходів безпеки", що міститься у керівництвах до експлуатації обладнання або в паспортах на нього.

Забезпечення безпеки технологічних процесів у торгівлі при використанні немеханічного устаткування, інвентаря та інструментів слід розглянути окремо.

Робоча поверхня устаткування для виконання робіт стоячи (при­лавки, столи) повинна знаходитися на висоті 850 мм, для виконання робіт сидячи - на висоті 630 мм (для жінок) або 655 мм (для жінок та чоловіків). Пристінне устаткування повинне мати загальну висоту не більше 2200 мм. Причому нижні полиці повинні бути на висоті не менше 250 мм, а верхні - не більше 1700 мм від рівня підлоги. Острівне устаткування може мати висоту до 1600 мм. Ширина основних видів острівного устаткування 1160 мм, пристінного устаткування, прилавків, столів - 750 мм. Стелажі, підтоварники повинні бути міцними та стійкими. Полиці стелажів повинні мати нахил усередину. Робочий запас товару слід розташовувати на прилавку та за продавцем у середній частині пристінного устаткування: на рівні від 0,5 до 1,8 м від підлоги та відстані від 1,5 до 1,65 м. Порожню тару складають у спеціально відведених для цього місцях.

Контейнери, тару, піддони експлуатують згідно з вимогами нормативних документів. Вимоги безпеки при експлуатації тари містяться у ГОСТ 12.3.010-82. "ССБТ. Тара производственная. Требования безопасности при эксплуатации".

Ручна обробка товарів і продукції здійснюється на столах або у спеціально відведених місцях. При цьому повинні виконуватись такі правила. Відкривання ящиків можна здійснювати тільки з торцевого боку з використанням лап або кліщів. Бочки слід розкривати оббивальниками. При розпорюванні мішків лезо ножа повинне переміщатись у напрямку від працівника. Правити ніж об мусат слід осторонь від робітників, зайнятих на інших операціях. Гострі, ріжучі інструменти та інструменти, що колють, можна переносити тільки у чохлах або ніжнах. Роликові ломи при переміщенні вантажу слід підводити під опірну поверхню у двох місцях позаду та в одному місці попереду в напрямку його руху.

При користуванні електроенергією існує небезпека ураження людей електричним струмом. Найбільш часто причиною ураження людини електричним струмом є дотик її до неізольованих електропровідників, до електропровідників з пошкодженою ізоляцією, а також до металевих конструктивних елементів машин, механізмів і апаратів, що випадково виявились під напругою. Людина може піддатись впливу електромагнітних полів і електричної дуги, що виникає при зіткненні або зближенні провідників електричного струму. Небезпечний і шкідливий вплив на людей електричного струму, електричної дуги та електромагнітних полів проявляється у вигляді електротравм та професійних захворювань.

Наслідок впливу на людину електричного струму залежить від цілого ряду факторів. Величина струму, який протікає через тіло людини, є головним фактором, що визначає наслідок ураження: чим більший за величиною струм, тим небезпечніша його дія. Прийнято вважати смертельно небезпечним для людини струм промислової частоти 50 Гц величиною 0,05 А (50 мА) та більше. Проте дія постійного струму величиною 0,9... 0,1 А викликає параліч дихання.

Індівідуальні особливості людей значною мірою визначають наслідок ураження струмом. При захворюваннях шкіри, серця, легень, нервової системи небезпека ураження струмом збільшується. При всіх розрахунках пристроїв для захисту людини від ураження електричним струмом промислової частоти опір тіла людини умовно прийматься рівним 1000 Ом.

Небезпека електричного струму для людини зростає із збільшенням і тривалості впливу його на організм.

Характер електротравми залежить значною мірою від шляху проходження електричного струму через тіло людини. Чим більший цей шлях та чим ближче утворене електричне коло до життєво важливих органів, тим важчий наслідок ураження людини електричним струмом. Найбільш небезпечне для людини повздовжнє (від руки до руки) та поперечне (від руки до ноги) проходження струму через її тіло.

Основними заходами захисту від ураження електричним струмом є: забезпечення недоступності частин, що проводять струм, для випадкового дотику; застосування електроенергії з безпечними величинами напруги; усунення небезпеки ураження людей струмом при появі напруги на конструктивних частинах електрообладнання; застосування індивідуальних захисних засобів від ураження електрострумом.

Застосування малих напруг - дуже ефективний захід захисту від ураження електричним струмом.

Захисні заземлення, занулення та відключення - основні заходи захисту людей від ураження електричним струмом при появі напруги на конструктивних частинах електрообладнання.

Дотик до незаземленого корпусу, який виявився під напругою, рівнозначний однофазному включенню людини у електричну мережу. Мета заземлення - знизити до безпечної величини напругу відносно землі на металевих частинах обладнання, які випадково потрапили під напругу, і тим і самим усунути небезпеку ураження людей електричним струмом.

В установках напругою до 1000 В опір захисного заземлення у будь-який час року не повинен перевищувати 4 Ом (при потужності джерела струму 100 кВА і менше опір заземлення допускається не більше 10 Ом).

Для заземлення електрообладнання у виробничих та інших приміщеннях використовують в основному виносні заземлювальні пристрої із штучними заземлювачами. При цьому металеві елементи кожної електроустановки приєднують окремим заземлюючим провідником до транзитної шини, яка прокладається усередині будівлі і не менше ніж у двох місцях приєднується до заземлювачів. Захисне заземлювання електричних установок обов'язкове: при номінальній напрузі 380 В і вище змінного струму та 440 В і вище постійного струму - у всіх випадках; при номінальній напрузі 42В і вище змінного струму та 110 В і вище постійного струму при роботах в умовах з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних - згідно з ГОСТ 12.1.013-78.

Захисне відключення - швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне відключення електроустановок при виникненні в ній небезпеки ураження струмом. Така небезпека може виникнути при замиканні фази на корпус електроустановки, зниженні опору ізоляції фаз відносно землі, появі у мережі більш високої напруги, дотику людини до частин, що проводять струм. В цих випадках у мережах змінюються деякі електричні параметри (напруга, струм, опір), що може бути імпульсом, який викликає спрацювання захисного відключаючого пристрою.

Захист від статичної електрики полягає у зніманні з ізольованих від землі металевих частин обладнання електричної напруги, яка виникає внаслідок статичної електризації при технологічних процесах, що супроводжуються тертям (змотування тканин, паперу, плівки), роздрібненням твердих тіл, пересипанням сипучих матеріалів, переливанням рідин - діелектриків (бензину). Дія статичної електрики на людину може відчуватись у вигляді слабкого, помірного або навіть сильного уколу, який сам по собі не е небезпечним, але може бути непрямою причиною нещасного випадку внаслідок рефлекторного руху людини у небезпечній зоні. Розряди статичної електрики на землю або між частинами устаткування можуть бути причиною спалахів і вибухів газо-, паро- та пилоповітряних сумішей. Захист від статичної електрики забезпечується виконанням вимог ГОСТ 12.1.018-93, ГОСТ 12.4.124-83. Одним з найбільш ефективних і простих методів захисту від статичної електрики є заземлення не менше ніж у двох місцях одного приміщенні наявних трубопроводів та апаратів.

Електрозахисні засоби (переносні і перевізні) служать для захисту людей, працюючих з електроустановками, від ураження електричним струмом, діяння електричної дуги та електромагнітного поля. Електрозахисні засоби бувають: ізолюючі та огороджуючі. Ізолюючі електрозахисні засоби підрозділяються на основні та додаткові. Основні ізолюючі електрозахисні засоби здатні тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки, тому ними дозволяється торкатись частин, що проводять струм. До таких засобів належать: діелектричні гумові рукавиці, інструменти з ізольованими рукоятками і струмошукачі - в електроустановках напругою до 1000 В; ізолюючі штанги і струмовимірювальні щипці, покажчики високої напруги - в електроустановках напругою вище 1000 В. Додаткові ізолюючі електрозахисні засоби мають недостатню електричну міцність і призначені для посилення захисної дії основних ізолюючих засобів. До таких засобів належать: діелекричні калоші, боти, килими та ізолюючі підставки. Огороджуючі електрозахисні засоби призначені: для тимчасової огорожі частин, що проводять струм, (тимчасові переносні огорожі — щити, клітки, ізолюючі накладки і ковпаки); для тимчасового заземлення відключених частин, що проводять струм, з метою усунення небезпеки ураження працюючих струмом при випадковій появі напруги (тимчасове захисне заземлення).