Главная | Обратная связь

Висотні ландшафтні пояси. Природні області. Проблеми, пов’язані з природокористуванням. Охорона природи.

Карпати характеризуються середньовисотним і низькогірним рельєфом, наявністю великих площ, придатних для господарського, в тім числі й сільськогосподарського освоєння, невисокими зручними перевалами, теплим м'яким вологим помірно континентальним кліматом, чітко вираженою вертикальною поясністю, а також внутрішніми природно-географічними відмінностями.

Карпати — низько- і середньовисотні гори, їх найвищі вершини не перевищують 2100 м; пересічна висота гір — 750 м. Висоту понад 2000 м мають лише окремі вершини; всі вони знаходяться на найвищому карпатському масиві — Чорно-горі. В південно-східній румунській і північно-західній польській, словацькій і чеській частинах Карпат максимальна висота окремих гірських масивів і вершин значно більша.

Українські Карпати простягаються з північного заходу на південний схід витягнутими паралельними пасмами, в основному розділені між собою видовженими міжгірськими долинами з пологими схилами.

З Передкарпатською рівниною межують Зовнішні Карпати. Стрімким уступом заввишки до 400 м вони чітко виділяються в рельєфі. Зовнішні Карпати — крайнє північно-східне пасмо гір. Воно складається з відмінних за своїм рельєфом частин, які змінюють одна одну в південно-східному напрямку [23].

На північному заході Зовнішні Карпати складаються з невисоких Бескидів, у центральній частині — з середньогірних Горганів, а на південному сході — з Покутсько-Буковинських Карпат.

На південний захід від цих гір і паралельно простягнулися знижені Вододільно-Верховинські Карпати, через які пролягають невисокі гірські перевали. Це низькогірні гори, вони найбільш заселені і добре освоєні.

Найвищою, найбільш зволоженою, найхолоднішою і найменш освоєною частиною Карпатських гір є Полонинсько-Чорногірські Карпати. На північному заході починається порізаний річками Латориця, Боржава, Ріка, Теребля і Тереса на окремі блоки Полонинський хребет. Ці масиви-блоки мають назву великих субальпійських і альпійських полонин, які на них розміщені. Це полонини Руна, Боржава і Красна. Далі на південному сході зосереджені високогірні масиви Свидовець, Чорно-гора, Гринявські гори [Додаток Ж].

На південному сході розміщені найстаріші в Карпатах Рахівсько-Чивчинські гори, що виділяються великими відносними висотами, скелястими урвищами.

На межі із Закарпатською низовиною простягається Вулканічне (Вигорлат-Гутинське) пасмо, яке на півночі межує з протяжними міжгірними долинами, що відділяють його від Полонинського хребта. В районі Хуста гірський масив переходить на Лівобережжя Тиси і продовжується в Румунії. Це гірське пасмо також розчленоване притоками Тиси на окремі масиви-блоки. До складу Українських Карпат на північному сході входить Передкарпатська рівнина. її абсолютна висота — близько 350 м; розчленована правими притоками Дністра, Пруту і Сірету. Значно менші висоти має Закарпатська низовина (100—250 м) [25].

Клімат Карпатських гір істотно відрізняється від клімату прилеглих рівнинних територій і формується в умовах вертикальної поясності. Він характеризується великою кількістю опадів і високою вологістю повітря, значною тривалістю мо­розного періоду, відносно низькими температурами повітря і грунту. В умовах Карпат винятково важливим кліматотворним чинником є рельєф — його висота, стрімкість схилів, залісненість території тощо.

Пересічна річна температура повітря в Карпатських горах становить +5...+7 °С, а на найвищих гірських масивах — Чорногорі, Свидовці, Гринявських горах — до +4 °С і менше. Навіть в умовах низькогір'я пересічні річні температури по­вітря не перевищують +7 °С.

На одних і тих самих висотах температура повітря над південно-західними макросхилами Карпат дещо вища, ніж над північно-східними.

Пересічна річна кількість опадів у Карпатах коливається в межах 800—2000 мм і більше. Максимальна кількість опадів випадає влітку, мінімальна — взимку і напровесні [23].

Значно підвищені масиви і високі вершини гір отримують понад 1500 мм опадів. Найбільше опадів в околиці с. Руська Мокра (2238 мм) в Закарпатті. Відносна вологість повітря в Карпатах висока, дні (у квітні—жовтні) з відносною вологістю нижчою від 30 % тут бувають дуже рідко.

Великий вплив на кількість опадів, їх географію, розподіл за порами року мають циклони. Через гірські масиви цілорічно проходять циклони з південного заходу на північний схід (у південно-східній частині Закарпатської низовини за­роджуються місцеві циклони, які просуваються в цьому самому напрямку). Циклони, прямуючи з теплих районів південного заходу, підіймаються по південно-західних (закарпатських) макросхилах гір, де охолоджуються і залишають там частину своєї вологи у вигляді дощу і снігу. Особливо активна циклонічна діяльність взимку. Циклони, що перевалили через гори, над Передкарпатським макросхилом уже зневоднені. На північно-східні макросхили Карпат волога пеРеважно надходить з північного заходу і північного сходу. Бар'єрний ефект виявляється як на закарпатському, так і на передкарпатському макросхилах гір, але на закарпатських схилах цей ефект значно більший.

У Карпатах часто бувають заметілі — понад 20 днів на рік. Найбільша їх інтенсивність на підвищених територіях карпатського середньогір'я. Карпатські гори посідають перше місце в Україні за числом грозових днів (понад 10 на рік). Найчастіше вони бувають на більших висотах. Великої шкоди в горах завдають селі. У південно-східній і південній частинах гір трапляються зливові водно-щебеневі селі. В межах Вододільно-Верховинського і Вулканічного гірських масивів формуються сніжно-дощові, водно-щебеневі і водно-дрібнобрилові селі. Карпати належать до найбільш лавинонебезпечного регіону України. Найчастіше лавини сходять у Чорно-горі [53].

Через центральну частину гір проходить головний Карпатський вододіл, який у північно-західній і центральній частинах простягається вздовж Вододільно-Верховинського хребта. Тут беруть початок річки північно-східного макросхилу Карпат. Серед них р. Сян, що впадає у Віслу, Дністер і його праві притоки: Тисмениця, Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська. Більшість цих річок витікає з Карпат. На південний схід від Івано-Франківська карпатські річки впадають уже не в Дністер, а в Прут, який впадає в Дунай. Прут поблизу Дністра перехоплює всі карпатські річки, найбільшою з них є його права притока Черемош (його формують Білий Черемош і Чорний Черемош). Черемош в горах бурхливий [Додаток А, Ж]:

Праві притоки Дністра і Пруту протікають через Зовнішнє пасмо Карпат, прорізують його і рівнинне Передкарпаття.

Найбільшими правими притоками Тиси є річки Уж, Латориця, Ріка, Теребля, Біла Тиса, Чорна Тиса. У крайній південно-східній частині Карпат беруть початок притоки Дунаю Сірет і Малий Сірет [53].

Карпати зі значною зволоженістю території мають досить густу і розгалужену річкову мережу, причому на краще зволоженому південно-західному макросхилі.

Навесні й на початку літа під час танення снігу, а також під час літніх злив і тривалих дощів карпатські річки стають повноводими, в рівнинних районах Передкарпаття і Закарпаття виходять з берегів і завдають великої шкоди господарству. В гірських районах часто бувають зсуви.

Головний Карпатський вододіл цікавий тим, що він проходить не по високій, як це переважно буває, а по найнижчій центральній частині гір. Притоки Тиси, що течуть на південний захід, прорізали найвищий і наймасивніший Полонинський хребет. Поступово вододіл зміщувався на північний схід, до Дністра. Це можна пояснити тим, що притоки Тиси активніші, ніж притоки Дністра, адже Тиса знаходиться на абсолютній висоті 90—130 м, а Дністер — 190— 260 м. Довжина приток цих річок істотно не відрізняється. Закарпатські річки течуть значно швидше і врізаються в гірські породи набагато інтенсивніше, ніж передкарпатські. При цьому Полонинський хребет «росте» швидше, ніж Вододільно-Верховинський; слід враховувати також наявність на Полонинському хребті поперечних тектонічних розломів; на південно-західному макросхилі Карпат випадає більше опадів; породи Вододільно-Верховинського хребта є м'якшими, ніж породи Полонинського хребта.

Отже, боротьба за головний Карпатський вододіл триває і впродовж ще мільйонів років її виграватимуть притоки Тиси. В Українських Карпатах є багато водоспадів, переважно невеликих. В народі їх називають гуками (під час падіння зі значної висоти вода створює сильний звуковий ефект) і ши-потами (стрімка течія шумить). Водоспади є практично на всіх карпатських річках. Одним із найвідоміших є Яремчанський водоспад на р. Прут. Великими є шипоти на річках Лімниця, Манявка (ліва притока Бистриці Солотвинської) та ін. [53].

У Карпатах невелике число переважно малих озер. Найбільшим є озеро Синевир (Закарпаття), розміщене серед карпатських лісів на висоті 989 м. Площа озера — 7 га, максимальна глибина — 24 м. Тут організована база відпочинку. В Карпатах є також кілька інших невеликих озер. Створено водосховища на Тереблі, Озер'янці (ліва притока Тереблі) та інших річках.

У Карпатах поширені буро-лісові (буроземні), дерново-буроземні, дерново-оглеєні, бурувато-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти. Вони формуються в умовах достатньої зволоженості [53].

У межах провінції Українських Карпат виділяються сім фізико-географічних областей: Передкарпатська височинна, Зовнішньокарпатська, Вододільно-Верховинська, Полонинсько-Чорногорська, Рахівсько-Чивчинська, Вулканічно-Карпатська, Закарпатська низовинна лісолучна.

Карпатські гори багаті на різноманітні природні ресурси, виділяються неповторними гірськими краєвидами, низьким рівнем забрудненості довкілля. Винятково важлива роль належить рекреаційним ресурсам, які освоєні ще недостатньо. Тут надзвичайно сприятливі умови для організації санаторно-курортного господарства міжнародного значення. Перспективними щодо розвитку санаторно-курортного і туристського господарства є всі райони Карпат, особливо райони Трускавця, Моршина, Сваляви, Східниці та інші з їх унікальними водами, що мають високі лікувальні властивості і дуже популярні у світі [23].

Ці гори багаті на мінерально-сировинні і гідроенергетичні ресурси. Тут є великі поклади цінних будівельних матеріалів, зокрема мармуризованих вапняків, які широко використовують як облицювальний матеріал. Ці вапняки залягають у багатьох районах закарпатської частини Українських Карпат. Особливо цінними є білий скульптурний мармур (поблизу с. Ділове). У Карпатах є невичерпні запаси пісковиків, гравію, піску та інших будівельних матеріалів, поклади яких є в гірських районах; великі запаси вулканічних туфів, доломітів. У середньогірних районах трапляються невеликі поклади металічних (манганових, залізних та деяких інших).

Карпати мають великі ресурси мінеральних і термальних вод — близько 350 джерел. Загальновідомими є мінеральні води Сваляви, Квасової Поляни, Східниці, де їх запаси надзвичайно великі; мінеральні води широко використовують як лікувальні та як столові. Поблизу Ужгорода розвідано запаси термальних вод [35].

У Карпатах виявлено практично необмежені запаси менілітових (горючих) сланців. Вони залягають широкою смугою вздовж усіх Українських Карпат. Товщина покладів в окремих місцях досягає 1,5 км. Перегонкою менілітових сланців можна отримувати цінні продукти: смолу (близь­ко 4 %), газ тощо.

У Тячівському районі Закарпаття в передгір'ї знаходиться Солотвинське родовище кам'яної солі, запаси якої оцінено в 350 млн т. Соленосні товщі залягають на площі близько 200 га у вигляді лінз чистої солі, забрудненої солі, глинисто-соленосних відкладів. Родовище розробляється підземним способом; відпрацьовані шахти використовують для лікування хворих на астму.

Карпатська гірська система, поряд з Альпами та Балканами, характеризується найбільшою біологічною різноманітністю на європейському континенті. В Українській частині Карпат інтенсивне природокористування розпочалось пiзнiше, нiж в Захiдних Карпатах. Завдяки цьому тут на значних площах збереглися дiлянки дикої природи, зокрема унiкальні пралiси. Питання про їх охорону постало ще на початку XX століття, коли було створено кілька лісових резерватів в Чорногорі та Марамороських Альпах для збереження i вiдновлення зникаючих представникiв флори та фауни. Особливо активiзувалася робота вчених щодо територiальноїй охорони природи Українських Карпат пiсля другої свiтової війни [Додаток Б].

Вже в 1949 роцi на північних схилах Чорногірського хребта був видiлений цiнний лiсовий масив площею 3,9 тис. га, який в 1955 роцi оголошено заповiдним. Велика увага питанням територiальної охорони природи придiлялась i на Закарпаттi. В 1958 роцi на пiвденних схилах гiрського масиву Красної, в басейнах Великої i Малої Угольки, створений Угольський лiсовий заказник площею 4600 га, а в 1969 роцi в басейнi Лужанки - Широколужанський флористичний заказник площею 5644 га. Таким чином були створенi всi необхiднi передумови для органiзацiї бiогеографiчно репрезентативного заповiдника в регiонi Українських Карпат [53].

Основними реципієнтами забруднення навколишнього природного середовища є:

1) населення;

2) об’єкти житлово-комунального господарства;

3) сільськогосродарськi угіддя;

4) лісові ресурси;

5) елементи основних фондів промисловості і транспорту;

6) рентні ресурси;

7) рекреаційні ресурси.

В 1968 роцi уряд України для збереження унiкальних гiрських ландшафтів прийняв Постанову про органiзацiю Карпатського заповідника на площі 12,6 тис. га. За тридцятирiчну iсторiю iснування його територiя неодноразово збільшувалася. На сьогодні майже 2,5 відсотки території регіону знаходиться під охороною заповідника, що з 1992 року входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. У складі Карпатського біосферного заповiдника (КБЗ), загальна площа якого складає 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв, а також регiональний ландшафтний парк "Стужиця" та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”.

Заповiднi масиви розмiщуються на висотах вiд 180 до 2061 м.н.р.м. в захiдному, центральному i схiдному секторах Українських Карпат. Така територiальна структура КБЗ практично повнiстю репрезентує ландшафтне та бiогеографiчне рiзноманiття Схiдних Карпат. Тут представленi мало порушені та практично незачеплені людською діяльністю передгiрні дiброви, гiрські букові, мiшані та смерекові лiси, субальпiйські та альпійські луки з сосново–вiльховим криволiссям і скельно–лишайниковими ландшафтами. Майже 90% територiї заповiдника вкрито лiсами - переважно пралiсами. В заповiднику охороняється понад тисячу видiв вищих судинних рослин, 64 види ссавцiв, 173 види птахiв, 9 видiв плазунiв, 13 видiв земноводних, 23 види риб, понад 10000 видiв безхребетних тварин. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi служать сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин i тварин. В заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги МСОП i України, а також до Європейського Червоного списку [53, додаток Б].

Усі види збитків, заподіяних навколишньому середовищу в процесі виробництва, повинні бути заміщені, по можливості їх необхідно передбачати (принцип відтворення навколишнього середовища).

Крім заміщення уже заподіяних і попередження можливих збитків (просте відтворення), необхідно піклуватися про цілеспрямоване формування і поліпшення навколишнього середовища (розширене відтворення), що також вимагає додаткових витрат.

Проведення природоохоронних заходів у сільському господарстві в галузях народного господарства, зокрема в промисловості, вимагає значних капітальних вкладень (одноразові витрати) та експлуатаційних (поточних) витрат. Зараз потреба в капітальних вкладеннях значною мірою перевищує можливості державного бюджету і витрачати їх слід таким чином, щоб одержати максимально можливу віддачу, дати найбільший економічний ефект. Тому й виникла необхідність у визначенні економічної ефективності природоохоронних заходів.

РОЗДІЛ 3