 |
|
Вибір катетера для перитонеального діалізу.
Катетери для ПД призначені для постійного знаходження в черевній порожнині, повинні забезпечувати надійне надходження і злив діалізату, а також герметичність черевної порожнини від навколишнього середовища поза просвітом катетера. Випускаються спеціальні біосумісні катетери з силіконової гуми або поліуретану з однією або двома дакроновими муфтами і численними отворами на дистальному кінці. Місце на черевній стінці для встановлення катетера вибирається індивідуально. При правильному догляді і відсутності ускладнень катетери, як правило, не вимагають заміни протягом 3-5 років. Від ретельності імплантації катетера багато в чому залежить якість ПД і частота його ускладнень.
Рекомендація 2.4.1(узагальнення повідомлень та власного досвіду)
Перитонеальний катетер повинен забезпечити адекватну швидкість потоку притікаючого та витікаючого розчинів, мати дизайн, що мінімізує інфікування місця виходу.
Рекомендація 2.4.2(узагальнення повідомлень та власного досвіду)
Перитонеальний катетер повинен легко імплантуватись, без участі “великої” хірургії.
Рекомендація 2.4.3(узагальнення повідомлень та власного досвіду)
Катетери для хронічного діалізу повинні бути виготовлені з силікону або поліуретану, мати одну або дві дакронові муфти.
Рекомендація 2.4.4(узагальнення повідомлень та власного досвіду)
Катетери для хронічного діалізу повинні мати ряд бічних отворів на дистальному кінці.
Рекомендація 2.4.5(узагальнення повідомлень та власного досвіду)
Катетер для хронічного діалізу зазвичай імплантують з хірургічного доступу, в операційній. Існує також ефективна і безпечна методика установки катетера у ліжка хворого за допомогою провідника і ділятаторів, або за допомогою перитонеоскопії.
Рекомендація 2.4.6(узагальнення повідомлень та власного досвіду)
Переваги при імплантації ПД-катетера слід надавати методу перитонеоскопії.
Додаткова інформація:
a. Поверхня муфти з силікону або поліуретану сприяє проростанню лускоподібного епітелію в підшкірний "тунель" за ходом катетера від місця виходу катетера всередину черевної стінки. Наявність цього епітелію збільшує резистентність до проникнення бактерій в тканини біля місця виходу катетера на шкірі, і місця входу в перитонеальну порожнину.
b. Дакронові муфти провокують місцеву запальну реакцію, внаслідок чого протягом місяця утворюється фіброзна тканина і грануляції. Ця фіброзна тканина слугує фіксації катетера і перешкоджає міграції бактерій зі шкіри або з перитонеальної порожнини за муфту в підшкірний тунель.
c. Катетер для хронічного діалізу, зафіксований і захищений від міграції
бактерій, не має обмеження в терміні використання.
d. За даними North American Pediatric Renal Transplant Cooperative Study (NAPRTCS) не доведено переваг будь-якої моделі ПД-катетеру. Проте, доведено, що при каудальній орієнтировці зовнішньої частини катетера знижується ризик виникнення інфекційного перитоніту на хронічному діалізі.
e. У маленьких дітей доцільно переважно розташовувати зовнішню частину катетера вище за ромбовидну область, що знижує ризик фекальної контамінації.
f. У пацієнтів з кишковими стомами катетер розташовують на контрлатеральній стороні з максимальною відстанню від катетера до стоми (це знижує ризик контамінації і інфікування).
g. Під час операції установлення ПД-катетеру необхідно виявити і виправити всі грижові дефекти, аби уникнути можливих ускладнень діалізу.