Главная | Обратная связь

Завдання і види оціночної стадії

Оціночна стадія висновку експерта є його заключною стадією. На основі внутрішнього переконання, використовуючи прийоми логічного узагальнення, абстрактного мислення, експерт оцінює всі виявлені в процесі дослідження ознаки, що співпадають і розрізняються, та формулює свій висновок. О. О. Ейсман роз­різняє оцінку висновку внутрішню (експертом) і зовнішню (пра­воохоронними органами, що призначили експертизу) [1].

Висновок експерта, який є одним із джерел доказів, не має напе­ред встановленої сили, а тому підлягає обов'язковій оцінці суб'єктами доказування. Межею оцінки є встановлення можливос­ті використання даного висновку як джерела фактів, на яких ґрун­тується вирішення справи по суті, і самих фактів як доказів [2].

Оцінка експертом ходу і результатів дослідження є важливим і складним видом оціночної діяльності. Л. Ю. Ароцкер виділив як структурні елементи, від яких залежить результат оцінки, об'єкт і суб'єкт експертного пізнання [3, с. ЗО]. На його думку, лише гли­боке та всебічне дослідження об'єкта з одного боку, і знання зако­номірностей як об'єкта, так і суб'єкта експертного пізнання з іншо­го, дає змогу визначити рівень оціночної діяльності експерта. Тоб­то під час дослідження об'єктів, поданих на конкретну експертизу, і під час оцінки результатів проведеного дослідження експерт по­винен не тільки володіти методами і технічними засобами кон­кретної експертної методики, але й знати основні закономірності цього об'єкта (закономірності формування його якостей і ознак, їх зміни за певних умов тощо).

Під час проведення оцінки дослідження експерт зустрічається з такими проблемами, як відсутність чіткого визначення об'єктив­них умов оцінки індивідуалізуючої сукупності ознак, що полегшу­ють проведення порівняльного дослідження і оцінку результатів аналізу, оскільки оцінка експертом свого висновку завжди суб'єк­тивна; кількісне визначення ознак є єдиною мірою достовірності висновків (О. Р. Шляхов, А. І. Вінберг, О. О. Ейсман та ін.).

У методичній та навчальній літературі приділяється увага відо­мостям про частоту зустрічальності ідентифікаційних ознак. Чим вона вища, тим більшою є ймовірність зустрічальності ознак в інших об'єктах і цінність їх індивідуального значення.

Для експертної оцінки певне значення на цій стадії має по­слідовність оцінки ознак. Практика свідчить, що оцінку доцільно починати із з'ясування розбіжних ознак, а не тих, що збігаються, це підвищує об'єктивізацію висновку експерта. Оцінка відмінних ознак вимагає наукового пояснення їхньої природи: чи це відобра­ження належить іншій особі, а не даній, чи ці розбіжності знахо­дяться в межах допустимих змін ототожнюваного об'єкта (напри­клад, вікові зміни ознак зовнішності людини).

Оцінюється не тільки наукова обґрунтованість методів і за­собів, що входять до методики дослідження, але й проміжні та за­ключні висновки експерта. «Результати експертного досліджен­ня... є предметом оцінки експерта, утворюючи той фактичний фун­дамент, на якому експерт робить свої висновки» [4, с. 149].

Висновки повинні бути оцінені з погляду їхньої правильності, логічної послідовності ходу і результатів дослідження, встанов­лення об'єктивної істини.

Під правильності® висновків експерта слід розуміти правильну оцінку останнім виявлених ознак, їх відповідності сформульова­ним проміжним висновкам і на цій підставі прийняття логічно обґрунтованого загального висновку.

Логічна послідовність оцінюється вивченням всього ходу прове­деного дослідження, логічним обґрунтуванням його і заключних висновків проміжними результатами на основі законів формаль­ної логіки, її прийомів і методів.

Об'єктивна істина — це активне відображення експертом ре­зультатів проведеного дослідження і проміжних висновків, які повністю відповідають предмету пізнання. Критерієм істини, як відомо, є практика. Експертна практика характеризується пізна­вальною і мисленою діяльністю, наявністю досвіду і його впливу на формування внутрішніх установок експерта. Саме практика дає змогу експерту під час оцінки висновків визначити кореляцію і до­статність ознак, які характеризують досліджуваний об'єкт і зміст, що його відображує.

Оцінюються будь-які висновки, незалежно від того, чи є вони категоричними, ймовірними, або експерт констатує неможливість відповіді на поставлені перед ним питання. Така оцінка необхідна для виключення можливих експертних помилок, які можуть стати результатом тих чи інших висновків. Слідчим і судом оцінюються формальна і змістовна сторони висновку експерта у своїй сукупності.

Формальна оцінка зводиться до перевірки достатності пред­ставленого на дослідження матеріалу (у тому числі зразків для порівняльного дослідження), вихідних даних (фактів, встановле­них слідчим шляхом), а також відповідності висновків кількості поставлених перед експертом питань тощо.

Змістовна сторона оцінки включає наукову обґрунтованість методів, засобів, методик, що застосовувалися, правильність та правомірність їх використання, логічність висновків експерта, по­вноту проведеного дослідження в цілому, правильність виявлених експертом ознак і як результат — обґрунтованість зроблених ним висновків, відповідність останніх проміжним результатам і прове­деному дослідженню.

На це вказував Р. С. Бєлкін, який писав, що «критично аналізуючи висновок експерта, слідчий повинен: а) перевірити до­тримання процесуального порядку підготовки, призначення і про­ведення експертизи та оцінити наслідки його порушення, якщо та­ке допущено; б) перевірити відповідність кваліфікації досвіду екс­перта предмету експертиз; в) переконатися в повноті висновку, в тому числі і перехідних положень; г) оцінити докази, які містять­ся у висновку експерта, з погляду їх допустимості і місця в системі інших доказів» [5, с. 287].

Такого самого погляду дотримується Л. Н. Головченко, яка вважає, що «найбільш складною для слідчого і суду є оцінка на­укової обґрунтованості висновку експерта, під якою слід розуміти достатність матеріалу для зроблених висновків, ефективність ме­тодів дослідження, які застосовував експерт; відповідність вис­новків експерта проведеному дослідженню» [6].

Проте на практиці, на відміну від теорії, оцінка висновку екс­перта в більшості випадків зводиться до перевірки того, чи на всі поставлені питання експерт дав відповідь, а це нерівноцінне навіть перевірці повноти висновку, тобто всіх обставин проведеного дослідження, а не тільки збігу кількості відповідей і питань. На­віть оцінка компетентності експерта за тими даними, які містяться про його особу в висновку, дуже умовна і відносна [7, с. 464].

До цього часу можливість оцінки наукової обґрунтованості вис­новку експерта слідчим і судом є спірною, бо для того, щоб це зро­бити, необхідно мати певний комплекс знань, близький за рівнем до знань самого експерта або проводити оцінку за участі спеціаліста необхідного профілю. Збільшення обсягу знань, які належать до спеціальних, розширення їх обсягу, а також застосування нових ме­тодів і приладів з метою дослідження об'єктів експертизи.

Тому зрозуміло, що ні слідчий, ні суддя, ні інші члени судового засідання не можуть мати такі навички і знання, щоб оцінити вис­новок експерта. Особливих труднощів не викликає оцінка виснов­ку експерта, коли мова йде про ототожнення зброї за вистрілени­ми кулями (гільзами) або людини за відбитками папілярних візе­рунків. Ці висновки, як правило, наочно ілюструються відмітками ознак, що збігаються і розрізняються, на фототаблицях. Інша справа — висновок складної, зокрема комплексної, експертизи, у процесі якої застосовувалися сучасні хімічні і фізико-хімічні мето­ди дослідження. Такий висновок практично може оцінити лише спеціаліст того ж профілю, що й експерти, тобто особа, яка має спеціальні знання.