 |
|
Трактування 3. Фройдом релігії як засобу захисту культури від асоціальних потягів у психіці людини .Йому не вдалося пізнати глибокі психологічні істини релігії.
Культуру 3. Фрейд розглядав у широкому розумінні — як цивілізацію, все те, в чому людське життя піднеслось над тваринним. Культура має бути предметом найбільшої турботи людини, адже вона захищає кожного від руйнівних сил природи та агресії інших людей, створює умови для більш-менш захищеного від незгод, прогнозованого, комфортного існування. За це людина має відмовлятися від задоволення своїх бажань, які суперечать інтересам культури, загрожують стабільності суспільства. Культура потребує від людини праці, служіння, дотримання норм поведінки, обмежує її сваволю імперативами (вимогами, наказами) і табу (заборонами) та накладає санкції (покарання) за порушення своїх імперативів і табу. Це є універсальною умовою існування культури, її зміцнення, розвитку. Неможливість задоволення потягів, бажань, прагнень 3. Фройд називав відмовою; принципи, норми, настанови, які визначають відмову — забороною- стан, що спричиняється забороною — позбавленням. Позбавлення він поділяв на ті, що стосуються всіх, і на ті, що поширюються на певні класи, соціальні групи, окремих індивідів. Позбавлення, що поширюються на всіх людей,їх основою, ядром є інцест, канібалізм, кровожерливість, суїцид. Головним у розвитку людської психіки, за Фройдом, є поступове переведення у внутріпсихічний план зовнішніх, суспільних, культурних ідеалів, духовних цінностей, принципів, норм, імперативів, табу. Засвоєні психікою особистості, ці суспільні нормативні регулятори поведінки, життєдіяльності формують психічну структуру Над-Я. Ідеали, духовні цінності, принципи культури формуються після перших успіхів, досягнень, які в них фіксуються, стабілізуються і спонукають представників культури до наслідування, утвердження, розвитку досягнутого. Об'єднані ідеалами, духовними цінностями, принципами, що утвердились на основі досягнень культури, її представники мають від цього нарцисичне (самозамилуване, себелюбне) задоволення. Воно виникає внаслідок самоідентифікації, самоототожнення, психологічного злиття індивідів з досягненнями, успіхами своєї культури.
Втішаюча функція релігії започаткована олюдненням природи. Джерела її полягають у тому, що первісна людина, шукаючи способу вплинути на небезпечні, ворожі, бездушні сили і стихії природи, дійшла висновку, що в стихіях бушують такі самі пристрасті, як у людській душі, що людину скрізь оточують знайомі і схожі за вдачею на неї істоти, до яких належить навіть смерть. Наступним кроком релігійного оволодіння людиною світом вважав застосування трансформованого інфантильного (дитячого) прообразу, в якому відображена аналогічна ситуація безпорадності, безпомічності у дитинстві.
З розвитком природничих знань прийшло усвідомлення, що сутність сил природи відмінна від людської, що вони не мають душі. Але залишилась безпорадність, безпомічність перед світом, більшістю сил природи і культури (суспільства), а з нею і туга за батьком, здатним вберегти, захистити, допомогти.
Усвідомивши приреченість завжди бути дітьми в тому сенсі, що вони ніколи не перестануть потребувати захисту від загрозливих природних і суспільних сил, люди створили собі богів, наділивши їх батьківською владою над усім, що є у світі. Богів вони боялися, домагалися їхньої прихильності, вручали їм себе як захисникам, батькам.
Віруюча людина не сумнівається, що Бог за втрати і муки справедливо винагороджує і карає кожного. Очікування винагороди і побоювання кари гальмує асоціальні потяги, антикультурні бажання, стимулюючи моральні, сприятливі для культури прагнення людини.