Главная | Обратная связь

Функції спілкування

Спілкування — це багатоплановий процес, в якому можна виокре­мити такі основні функції:комунікативну, інтерактивну та перцептивну.

Комунікативна функція— це різні форми та засоби обміну і пере­даванняінформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадженнязнань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміннялюдей.Комунікативна функція спілкування, що здійснюється за допомогою мови, єнеобхідною умовою наступності розвитку генерацій, соціального та науковогопрогресу людства, ін­дивідуального розвитку особистості. Обмін інформацією, щовідбу­вається в усіх царинах життя суспільства між людьми в різних видахдіяльності, забезпечується комунікативною функцією спілкування.

Контакти між людьмине обмежуються лише потребами переда­вання інформації. Спілкування завждипередбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. Уцьому разі вияв­ляєтьсяінтерактивна функціяспілкування, функціявпливу. Поради, інструкції, вимоги, накази, що висловлені у мовній формі таадресовані іншій особі, є спонуканнями до дії та регуляторами її поведінки.Спільна діяльність, її зміст та умови виконання вибудовують таку мо­дельміжособистісної взаємодії, коли кожний з учасників послідовно впливає своїмивчинками на інших і, у свою чергу, змінює свої дії під їх впливом.

Спільна діяльність людей — явище суспільне й відбувається під соціальним контролем. Соціальнийконтроль— це оцінка діяльності з погляду її відповідності прийнятим усуспільстві зразкам поведінки, що регламентуються нормами взаємовідносин людей.Взаємодія людей відбувається ефективно, якщо їхня поведінка відповідаєприйнятим зразкам, тим ролям, які грають співрозмовники.

Під роллю розумієтьсянормативне схвалений зразок поведінки, якого чекають від кожного, хто займає тучи іншу соціальну позицію. Така поведінка сприймається як специфічна упрофесійному плані — лікар, вчитель, інженер та у віковому — дитина, дорослий.Кожна лю­дина може грати в житті кілька ролей: у сім'ї — батька, на роботі —керівника, у колі друзів — приятеля тощо. Взаємодія людей, які гра­ють кількаролей, регулюєтьсярольовими очікуваннями. Рольові очікування— цесподівання на таку поведінку іншої людини, яка відповідає їїрольовому статусу.Відповідність поведінки людей взаємним очікуванням — це важлива умова успіху успілкуванні, її кваліфікують як тактовну. Якщо пацієнт, прийшовши на прийом долікаря, відчує уважне ставлення до своїх проблем, лагідність, добро­зичливість,намагання пильно розібратись у симптомах захворюван­ня, він перейметься довіроюдо лікаря, правильно зрозуміє його пора­ди та рекомендації щодо лікування.

Випадки, колиочікування одного із співрозмовників не виправ­довуються через те, що вонисуперечать принципам і переконанням іншого співрозмовника, виходять за межійого соціальне регламен­тованих цінностей та норм, не є нетактовністю. У такихситуаціях особистість, розуміючи нереальність того, що від неї очікують, можеобстоювати власну позицію й не зосереджувати увагу на тому, на­скільки тактовнаїї поведінка з погляду співрозмовника.

Свідоме ігноруванняочікувань іншої сторони, що часто спосте­рігається в повсякденних ситуаціяхспілкування, є нетактовністю. Прояви нетактовності спостерігаються, коли людинавиявляє не­уважність до співрозмовника (відволікається на сторонні справи), пе­рериваєйого чи поводиться всупереч соціальне визначеній нормі рольового регламенту(керівна особа відмовляється вирішувати пи­тання, що входять до її компетенції)тощо. Отже, нетактовність— це деструкція очікувань у процесіспілкування, яка порушує ефективну взаємодію сторін, що спілкуються, і яка можепризводити до конфлікт­них ситуацій. Особливо небезпечними є порушення вимогтактов­ності у педагогічному спілкуванні. Негативні наслідки цього виявля­ютьсяв напруженості та конфліктності стосунків між учителям та учнями (переважнопідлітками та юнаками), у різкому зниженні дійо-вості виховного впливу наособистість дитини. Виявляючи принци­повість і вимогливість у стосунках зучнями, педагог повинен засвідчу­вати свою повагу та довіру до вихованців,прагнути зрозуміти їх, піти на розумний компроміс.Уміння поєднувативимогливість і повагу до учнів створює сприятливі психологічні умови дляформування само­поваги, що має важливе значення для становлення культури спілку­ваннята розвитку контактів.

Питання 2. Спілкування як обмін інформацією

Засоби спілкування.Передавання інформації у процесі спілкуваннязабезпечується за до­помогою мови як основного, специфічно людського знаряддяспілку­вання, а також немовними засобами.

Мова як засіб спілкуваннявиникла і сформувалась історично, у процесі розвиткулюдського суспільства, з його потреб.

Природа мови єзнаковою. Кожне слово — це знак, який у певний спосіб співвідноситься зпредметами зовнішнього світу. За кожним словом мови як знаком історичнозакріпилося певне значення, зро­зуміле для спільноти, яка користується цієюмовою.

Із розвитком соціальногоі технічного прогресу людства постійно розширювалося коло потреб людини, щоспричинювало розвиток і вдосконалення мови як засобу спілкування. Словниковийзапас і до­сконала граматична будова мови сучасного цивілізованого суспільствадають змогу передавати будь-яку інформацію та безліч відтінків і де­талейоб'єкта інформації. Мова є засобом нагромадження та переда­вання суспільногодосвіду. Завдяки спілкуванню за допомогою мови відображення дійсності усвідомості однієї людини доповнюється тим, що було у свідомості інших людей,унаслідок чого зростають мож­ливості для обміну інформацією.

Вербальнакомунікація за допомогою слова — основна і найдоско­наліша формалюдського спілкування. Рівень володіння мовою, багат­ство та культура мовноговисловлювання визначають можливості та ефективність спілкування кожноїконкретної особистості.

Паралельно з мовою якзасобом спілкування за допомогою сло­ва широко використовуються немовні засоби— жести, міміка, інто­нація, паузи, манери, зовнішність.Спілкування якживий процес без­посередньої комунікації суб'єктів закономірно виявляє емоціїтих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією. Засоби невербальної комунікації як "мова почуттів" є продуктом суспільного розвитку людей, вони значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, аза певних обставин можуть її замінювати. Відомо, наприклад, що мовчання іноді буває красномовнішим, ніж слова, а обмінюючись поглядами, люди можуть збагнути зміст інфор­мації, який не вкладається в адекватні категорії вербального вислов­лювання.

Велике значення длявстановлення змістовних та емоційних кон­тактів у спілкуванні має зовнішній вигляд людини. На його підставі складається перше враження про людину, якечасто визначає розвиток подальших стосунків. Зовнішній вигляд людинискладається з тілес­ного вигляду, одягу, манери поводитися, звичок. Певноюмірою зов­нішній вигляд може свідомо змінюватись, але за сутністю залишаєтьсяконсервативним. Тілесний вигляд — це характерний вираз обличчя, що виникає підвпливом думок, почуттів, стосунків, які в певних ситуаціях чи життєвихінтервалах є домінуючими. Істотним його доповненням можуть бути зачіска, одяг,інші атрибути туалету, на підставі яких робляться оцінні судження про людину,її належність до певної групи, професії тощо. Так, військовий однострійпотребує від того, хто його вдягає, підтягнутості, дисциплінованості. За тим,які манери властиві людині, можна одержати інформацію про її вихованість,самооцінку, ставлення до інших.

Найдинамічніше зовнішній бік невербального спілкування вияв­ляється в жестах, міміці. Жест—це соціальне сформований та устале­ний рух, що передає певний психічний стан.Маючи соціальне поход­ження, міміка та жести за біологічною природою містятьелементи природженого характеру. Наприклад, міміка страху, жести погрозпоходять від біологічно доцільних захисних рухів, що спостерігають­ся вповедінці тварини. Міміка та жести у процесі вербального спілку­вання даютьможливість посилювати смислові наголоси інформації, що передається, посилюватиемоційний ефект від усвідомлення її значущості. Проте слід ураховувати, щоневиправдано гіпертрофована міміка та жестикуляція, позбавлені змістовогопідґрунтя, можуть ус­кладнити сприймання інформації, а то й простодезорієнтувати реціпієнта. Як особливий різновид невербального спілкування виок­ремлюють тактильно-м'язову чутливість.Генетичне вона є одним з найпотужнішихканалів одержання життєво важливої інформації. За допомогою тактильно-м'язовоїчутливості можна пізнати досить ши­рокий спектрхарактеристик іншої людини: їїфізичну силу, деякі особ­ливості особистішого плану, стосунки, психічний стантощо. Трима­ючи, наприклад, у руці долоню іншої людини, залежно від обставинможна певною мірою дійти висновку про її психічний стан, взаєморо­зуміння таконтакти, ставлення до ситуації, наміри.

Важливу роль вефективності спілкування, як свідчать дані спеці­альних досліджень зарубіжнихпсихологів, відіграють просторове перебування співрозмовників один до одного,дистанція та комуніка­тивна спрямованість. Загальновідомо, що важливі політичніакції — переговори керівників, окремі зустрічі — проводяться за "круглимстолом".

При міжособистісному спілкуванні віч-на-віч сторони мають мож­ливість одержувати вичерпну інформацію про предмет розмови, виз­начати суб'єктивну позицію та ставлення до неї іншоїсторони. Як зневага може розцінюватись репліка, зроблена іншою особою "крізь зуби", чи відсутність запрошення присісти, коли до цього спонука­ють об'єктивні умови. Комунікативне значення дистанції у спілку­ванні вивчає напрямок психологи, що називається "праксеміка".Прак-семіка виокремлює чотири дистанції у спілкуванні: інтимну; особисту,яка засвідчує, що ті, хто спілкується, є друзями; соціальну,яка харак­теризує офіційні контакти, що існують між сторонами, які входять у стосунки; публічну,що встановлюється між чужими людьми (епізо­дичні, ситуаційні контакти).

Немовні засоби спілкування, які супроводжують вербальне повідом­лення, створюють підтекст, котрий полегшує, збагачує й поглиблює сприймання інформації, що передається.Відповідність невербальних засобів спілкування цілям і завданням, змісту словесної комунікацїї — важливий елемент культури спілкування. Такавідповідність надзви­чайно важлива в роботі педагога та всіх, для кого засобивербаль­ної та невербальної комунікації є інструментом їхньої професійної діяльності.

Питання3. Характеристика процесу та механізмів пізнання людьми один одного

Обмінюючись інформацією, встановлюючи комунікативні зв'яз­ки для досягнення цілейдіяльності, взаємодіючи і здійснюючи різнобічні впливи на інших партнерів поспілкуванню, люди безпо­середньо сприймають один одного й мають можливість пізнавати фізичні, психологічні та індивідуальні особливості, притаманні кожній стороні. У цьому виявляється перцептивнафункція спілкування. Інфор­мація,яку одержують співрозмовники у процесі контактів за різними каналами, дає змогу скласти більш-менш об'єктивне враження про те, що становить собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внут­рішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, оцінні ставлення до фактів дійсності. Шлях пізнання людини людиною упроцесі спілкуван­ня є складним. Адекватний психологічний портрет суб'єкта спілку­вання формується залежно від об'єктивних та суб'єктивних чинників і охоплює дію трьох важливих механізмів міжособистісного сприй­мання: ідентифікацію, рефлексію (інтерпретацію) і стереотипізацію.

Серед умов, якісприяють взаємопізнанню у спілкуванні, важлива роль належить чинникові особистісно-соціальної значущості предме­та комунікації, характеру ситуації спілкування та тривалості контактів. Коли зазначені умови об'єктивно присутні успілкуванні, ймовірність виявлення істотних психологічних рис особистості підвищується.

Перший етап умеханізмі пізнання людини людиною — іденти­фікація. Ідентифікація— цеспосіб розумінняіншої людини через усвідомлюване чи неусвідомлюванеуподібнення її самому суб'єкту, що пізнає. Суть цього процесу полягає в тому,що в ситуаціях взаємодії партнери намагаються зрозуміти один одного, ставлячисебе на місце іншого. Так, студент добре розуміє хвилювання та поведінку іншогостудента перед іспитом, закоханий —страждання того, кого спіткала невдача увзаємності.

Для визначення власної тактики у спілкуванні співрозмовникові важливо знати, як індивід, щовходить з ним у контакт, сприймає його самого. Усвідомлення суб'єктом того, якйого сприймає партнер по спілкуванню, називається рефлексією.Рефлексія поглиблює сприй­мання іншої людини, оскільки дає уявлення про ставлення до себе як суб'єкта сприймання. У процесі спілкування ідентифікація та реф­лексіяпостають в єдності, завдяки чому забезпечується психологічна інформативність спілкування. Дефіцит апріорних знань про психо­логію людей, з якими доводиться спілкуватися, не дає співрозмовни­кам можливості одразу визначитись, як найкраще підтримувати й розвивати контакти. Суб'єкт, програмуючи власну комунікативну діяльність, намагається зрозуміти й пояснити причини, що зумовлю­ють дії тавчинки кожного співрозмовника.

Пояснення вчинків іншої людини через приписування їй імовірних почуттів, намірів, думок імотивівповедінки (згідно з А. Петровським) називається причиновою інтерпретацією.Помилковапричина інтер­претації поведінки співрозмовника ускладнює, а іноді й унеможлив­лює нормальну взаємодію сторін у спілкуванні. Інтерпретація дій і вчинківздійснюється або на основі ідентифікації, тобто через при­писування іншому тихмотивів і почуттів, які, на думку суб'єкта, він сам виявив би в аналогічнійситуації, або шляхом віднесення партне­ра по спілкуванню до певної категоріїосіб, стосовно яких існують певні стереотипні уявлення. Стереотипізація— це класифікація форм поведінки та інтерпретація їх причин через співвіднесення із зразка­ми, що відповідають соціальним стереотипам. Стереотип —це сфор­мований за конкретних соціальних умов образ людини, яким корис­туютьсяяк штампом. Стереотипізація як прийом узагальнення типових рис, притаманних особистостям як носіям певних соціальне та психологічно значущих характеристик, широко репрезентована у класичній художній літературі. Наприклад, такими є персонажі "Мертвих душ" М. Гоголя — Чичиков, Манілов, Коробочка, Плюш-кін і Голохвастов з комедії М. Старицького "За двома зайцями". Убу­денному житті Стереотипізація в оцінюванні людських якостей, та­ких,наприклад, як доброта, репрезентована у судженні "Свою сорочку віддасть іншому, не пошкодує", скупість — у судженні "У нього взимку снігу невипросиш".

Стереотипізація може складатись як результат узагальнення влас­ного досвіду суб'єктом міжособистісного сприймання, до якого при­єднуються відомості, одержані з книгта інших джерел. Стереотипі­зація є свідченням проникнення у психологічнусутність особистості та виявлення найхарактерніших її рис. Якщо Стереотипізація ба­зується на достатній об'єктивній інформації, на якій робляться уза­гальнення, вона відображає вищий рівень пізнання людини люди­ною. Проте Стереотипізація може бути помилковою, мати характер упередженості, коли інтерпретація фактів,на підставі яких роблять­ся узагальнення, виявляється недостатньо аргументованою, а самі факти не вичерпують сутності стосунків. Так, присприйманні не­знайомої людини важливу роль відіграє первинна інформація, якуодержує суб'єкт сприймання. Якщо у реципієнта попередньо ство­рити відповіднуустановку стосовно іншої людини, вона може відігра­ти вирішальну роль у тому,що саме і як буде сприйнято у процесі спілкування, які стереотипи в судженнях домінуватимуть. Експеримен­тальне доведено, що попередня інформація, якуодержує суб'єкт сприймання, виявляється істотним підґрунтям для формування упе­редженостів оцінюванні іншої людини.

Двом групам студентівбуло показано фотокартку однієї й тієї самої людини. У першому випадкуекспериментатор охарактеризував її як визнаного вченого, а в другому — якзлочинця. Пропонувалося на підставі зовнішнього вигляду дати їй характеристику.Перша гру­па студентів, якій було подано інформацію про "видатноговченого", повідомила, що зовнішність людини на фотокартці свідчить про їїінтелект, напружену думку, доброту, зосередженість. Друга група — варіант"небезпечного злочинця" — стверджувала, що перед нею портретжорстокої, рішучої та підступної людини. Одна й та сама деталь портрета — очі —у першому випадку тлумачились як про­никливі, розумні, а у другому — як злі танещадні.

Стереотипи, що виникають на грунті позитивних або негативних установок, у спілкуванні виявляються суб'єктивізмом. У буденному спілкуванні досить поширені стереотипи,що базуються на оцінюванні зовнішності співрозмовника і зумовлюють сдеформованісуб'єктивні уявлення про його реальні переваги. Це може завдати істотної шко­ди стосункам і є небажаним явищем у роботі з людьми (особливо не­бажані такіситуації в роботі вчителів, керівників колективів).

(Матеріал взято з джерела: МаксименкоС. Д. Загальна психологія +[Електрон. ресурс] : Навч. посібник / С. Д. Максименко. –Вид. 2-е. – К. : ЦНЛ, 2004. – С. 111 –124 . – [ Електрон. ресурс ] . –Режим доступу:http://lib.uccu.org.ua.)