Главная | Обратная связь

Субєкт пізнання в історії

Суб'єкт є підсумком попереднього розвитку об'єкту — людського суспільства і створених попередніми поколіннями матеріальних і духовних цінностей. Кожна людина має свій суб'єктивний погляд на оточуючий світ.

Суб'єкт історичного пізнання не може досліджувати минуле без елементарного знання про світ, суспільство, людину, методи і принципи своєї науки, без уявлень про об'єкт свого вивчення. Усі ці знання і вміння можна охарактеризувати як світогляд.

Структура світогляду історика-дослідника. Усі ці знання можна назвати теоретичними або позаджерельними. Позаджерельні знання уможливлюють суб'єкту підхід до вивчення конкретних історичних джерел для пізнання об'єкту і предмету. Джерельна інформація, осмислена і декодована з допомогою теоретичних уявлень, перетворюється в свідомості дослідника у джерельні знання. У ньому обов'язково присутній ще один рівень — позанауковий, який чинить зауважувальний або незауважувальний вплив на процес пізнання. Обєктивний історик не існує. Творча активність суб'єкта. Наукове пізнання здійснюється як творча діяльність суб'єкта. Незмінним атрибутом наукової творчості є уява. Нове знання у творчому мисленні виникає у результаті багатьох пізнавальних операцій. Однією — є конструювання — нестандартний спосіб. З допомогою конструювання отримують знання, яких немає у досвіді, і які народжені мис­ленням і уявою.

Творче мислення здійснюється в таких логічних формах, котрі не повторюють відомих правил. Після того, як нове знання і способи його досягнення будуть формалізовані, вони перетворяться у (стандартні) знання. Повторення розумових операцій за шаблоном перетворює творчість у схему, котра немає нічого спільного з дійсною творчістю.

 

 

10. Рівні історичного пізнання та їх особливості Головними елементами науки є теорія і емпірія. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання відрізняються здатністю проникнення в сутність явищ або їх рис. У емпіричних знаннях відображаються певні зв'язки та регулярності, але вони є лише відбиттям зовнішньої сторони зв'язків у часі і просторі. Теоретичне пізнання проникає в сутність явищ, які вивчаються. Теоретичне знання виникає як результат логічного перетворення емпіричних даних з допомогою логічних операцій — аналізу, синтезу, порівняння тощо. Різниця між емпіричним і теоретичним пізнанням випливає з різних методів. Методи емпіричного пізнання — спостереження, експеримент, опис чуттєвих даних. Усі вони дають первісну інформацію про минуле, яка після відповідних перетворень стає історичними фактами (див. нижче). Методи теоретичного пізнання — ідеалізація і абстрагування. На* рівні теоретичного знання створюються гіпотези, теорії, концепції. На емпіричному рівні пізнання відбувається підведення чуттєвих образів від поняття і терміни —• форми мислення, котрі розкривають відмінні ознаки речей і явищ. На рівні отримання теоретичних знань дослідник має справу з більш широкими і узагальненими поняттями — категоріями. Категорії відображають найбільш суттєві (типові) властивості, ознаки і зв'язки певних груп об'єктів або явищ (розвиток, прогрес, промисловість, повстання тощо). Теоретичні знання є неодмінним результатом усякого наукового пізнання вже в силу застосування понятійно-категоріального апарату. Проте, підсумком дослідницьких зусиль завжди є конкретна наукова теорія. Вона є наслідком застосування до аналізу історичних фактів визначених пізнавальних методів, які дозволяють здобути інформацію і знання, що не лежать на поверхні фактів. Отримані з допомогою логічних прийомів знання відображають певні зв'язки між об'єктами і явищами, і є теорією даних фактів або науковою теорією. З цього випливає, що наукові теорії бувають різних рівнів узагальнення: теорії на рівні окремих груп фактів (теорія типів письма в палеографії, теорія укладання міжнародних угод і т.д.); теорія на рівні процесів (теорія європейського ренесансу, теорія фільварково-панщинної системи і т.д.)

 

11. Пізнавальні процедури історика Перша — вибір актуальної теми дослідження, тобто об'єкту і предмету пізнання. Вибір теми завжди зумовлений сучасними суспільними процесами. Сучасне життя потребує ретроспективного погляду у минуле. Цю процедуру ще називають також «оціночною», оскільки в ній концентруються впливи світогляду суб'єкта, його бачення картини світу. Для вибору теми потрібні певний досвщ фахової роботи, орієнтації! в проблематиці, котра заслуговує особливої уваги дослідників (тому тему для початківців завжди формує науковий керівник — більш досвід­чений фахівець). Щоб цього не сталось, наукове дослідження повинно спиратись на існуючі наукові школи і напрямки, нагромаджений пізна­вальний доробок. Крім того, актуальність тематики диктується і. тими проблемами, котрі набувають значення з точки зору послі­довного і спадкоємного розвитку самої науки, тих питань, котрі виникають у вивченні як нових, так і попередніх проблем. Друга процедура передбачає постановку дослідницького завдання і формування робочої гіпотези. Щоб обрати об'єкт та предмет пізнання і висунути робочу гіпотезу необхідно мати докладне уявлення на рівні теоретичних знань: про теоріїо і методи пізнання обраних явищ і процесів, джерельне забезпечення дослідження, місце і роль об'єкту вивчення серед інших об'єктів даної епохи і середовища тощо. Іншими словами, історичне пізнання обов'яз­ково починається з теоретичного рівня. Тільки від нього можна перейти до емпіричного. Дослідницьке завдання спочатку ставиться тіїтьки у загальних рисах і лише в ході подальшої роботи виявляються біїтьш конкретні можливості дослідшжа отримати нове знання. Тому на відміну вщ своїх попередників, історик повинен знайти нові можливості розкриття сутності досліджуваного явища. Це може виявитись у трьох варіантах: 1) залучення нових джерел, які несуть нову інформацію про об'єкт пізнання; 2) отримання нової іїтформації з вщомих джерел; 3) застосування нових методів, які дозволяють розкрити нові сторони явища.

 

12. Підготовчий етап історичного пізнання та його операції. Він складається з декількох пізнавальних процедур. Перша — вибір актуальної теми дослідження, тобто об'єкту і предмету пізнання. Вибір теми завжди зумовлений сучасними суспільними процесами. Сучасне життя потребує ретроспективного погляду у минуле. Цю процедуру ще називають також «оціночною», оскільки в ній концентруються впливи світогляду суб'єкта, його бачення картини світу. Наукове дослідження повинно спиратись на існуючі наукові школи і напрямки, нагромаджений пізнавальний доробок. Одним з питань організаційного розвитку науки є співвідношення держави і наукової структури. Друга процедура передбачає постановку дослідницького завдання і формування робочої гіпотези. Ця процедура теж вимагає як правило високого рівня підготовки фахівця, обізнаного з проблемними питаннями своєї галузі. Щоб обрати об'єкт та предмет пізнання і висунути робочу гіпотезу необхідно мати докладне уявлення на рівні теоретичних знань: про теорію і методи пізнання обраних явищ і процесів, джерельне забезпечення дослідження, місце і роль об'єкту вивчення серед інших об'єктів даної епохи і середовища тощо. Дослідницьке завдання спочатку ставиться тільки у загальних рисах і лише в ході подальшої роботи виявляються більш конкретні можливості дослідника отримати нове знання. Тому на відміну від своїх попередників, історик повинен знайти нові можливості розкриття сутності досліджуваного явища. Це може виявитись у трьох варіантах: 1) залучення нових джерел, які несуть нову інформацію про об'єкт пізнання; 2) отримання нової інформації з відомих джерел; 3) застосування нових методів, які дозволяють розкрити нові сторони явища. Тому остаточно постановка дослідницького завдання є початковим і завершальним етапом пізнання (до нього необхідно повертатись після вивчення об'єкту, щоб внести корективи у попередню робочу гіпотезу).

 

 

13. Інформаційний етап історичного пізнання. На цьому етапі дослідник виконує декілька пізнавальних операцій, зміст яких можна окреслити як формування інформаційної бази дослідження. Збирання і обробка інформації передбачає три послідовні операції. Перша — бібліографічна— передбачає збір інформації про саму історичну інформацію. Створення бібліографії теми полягає у нагромадженні даних про спеціальну літературу і джерела, які дозволяють підійти до вивчення об'єкту. Друга операція — історіографічна — включає в себе опрацювання спеціальної наукової літератури. Вона покликана сформувати уявлення про об'єкт вивчення у контексті його суспільно-історичного тла, місця і ролі серед інших подібних об'єктів. У ході ознайомлення з літературою починається нагромадження інформації про об'єкт пізнання, його взаємини з іншими об'єктами, формується уявлення, його особливі риси та властивості. Історіографічне вивчення закладає інформаційні підвалини майбутнього дослідження. Третя операція — джерельна — передбачає опрацювання джерел, які дозволяють безпосередньо скласти уявлення про об'єкт дослідження, визначити його предметну сторону. Загалом інформаційний етап передбачає розв'язання низки методологічних питань.. Передусім, виявлення, відбір і аналіз джерел повинні орієнтуватись на забезпечення кількісної і якісної репрезентативності історичних даних, необхідних для вирішення дослідницького завдання. Важливішим є знаходження і залучення таких джерел, які розкривають суттєві риси об'єкта, його властивості і зв'язки. Теорія іїіформації дозволяє подолати спекулятивні міркування і поставити проблему історичного джерела на загальнонауковий грунт, усунути на другий план традиційні проблеми про соціальну природу історичних джерел.

 

14. Реконструктивний етап історичного пізнання. Етап реконструкції вважається емпіричним етапом історичного дослідження. На цьому етапі здійснюються дві дуже важливі розумові операції. Перша полягає у встановленні історичних фактів. Поняття «факт» {від латин. — дія, подія) має багато сенсів, виокремемо три рівні цього поняття: 1) факт реальності, 2) факт історичного джерела, 3) науково-історичний факт. Факти минулої дійсності — це факти різнопланової людської діяльності, які є інваріантні, однозначні і незмінні у просторово-часовій і сутнісній завершеності. Факти історичного джерела є лише відображенням фактів дійсності творцем джерела. Це відображення є суб'єктивним, інваріантним, незміїшим і змістовно безмежним. Науково-історичні факти — це відбиття істориком минулої дійсності на підставі фактів джерел

Робота з історичними фактами ставить ряд методологічних проблем. Передусім це проблеми простоти і складності факту. У дійсності існує величезна багатомірність фактів. Будь-який історичний факт завжди знаходиться в системі інших фактів.

Широке коло теоретичних проблем торкається факту джерела. На стадії оперування фактами джерела важливе значення має герменевтика — розгадування і тлумачення їх змісту. Друга операція реконструктивного етапу пізнання — власне реконструкція історичної дійсності у свідомості суб'єкта. Вона відбувається на підставі історичних фактів, котрі у своїй сукупності і після відповідної систематизації дозволяють уявити досліджуваний об'єкт у взаємозв'язках, рисах і властивостях. Головна складність реконструкції полягає в тому, що джерела не можуть дати необхідної повноти фактів, тому уявлення про об'єкт вивчення завжди є ідеалізованим і неповним.

Загальне призначення реконструкції історичної реальності полягає у формуванні представницької системи наукових фактів, які описують цю реальність. Але такі описи не розкривають сутнісних якостей об'єкту.