Главная | Обратная связь

Феноменологія та історія в ХХ ст. (Е.Гуссерль, Х.Ортега-і-Гассет, Г.Гадамер).

Феноменологія виникла, як напрям філософської гносеології, яка намагалася поєднати сцієнтизм та ірраціоналізм у процесі людського пізнання, створити цілісний світогляд. філософ Едмунд Гуссерль (1859-1938). Перші дослідження Гуссерля були присвячені філософським і логічним проблемам математики. З них він виніс уявлення, що справжнє наукове пізнання полягає не у дослідженні реальних явищ, а їх ідеальних проявів — феноменів, котрі існують незалежно від реальності).Констатуючи світоглядну кризу, він пов’язував її з кризою наукового пізнання, яке іґнорує людські виміри, втрачає зв’язок з життям суспільства і кожної окремої людини. Щоб надати пізнанню людських вимірів, Гуссерль запроваджує поняття “життєвий світ”, яке вміщує позараціональні гуманістичні цінності, втрата яких є небезпечною і для науки, і для людства в цілому. Звідси випливає історична місія феноменології: вивести людство з кризи, народженої тривалим пануванням натуралістичної науки. Для Гуссерля реальний світ — це лише “зовнішність”, а справжня картина історії розкривається у глибоко індивідуалізованому пізнанні. Хосе Ортега-і-Гасет (1883-1955). Він приходить до висновку, що існує два типи людей: “людина-маса” і “людина - особистість”. Перший тип — це люди, які не змогли усвідомити себе як особистості, знайти свій зв’язок з попередніми поколіннями і нагромадженим ними історичним досвідом. У підсумку вони попадають у тенета чужого впливу і перетворюються у загрозу суспільству. Ортега-і-Гасет протиставляє раціональність — духовності і культурі. Він запроваджує “історичний розум”, як трансцендентну свідомість, яка представляє собою загальне надбання людства і, водночас, абсолютний Розум. Через свідомість і духовність кожна людина прилучається до “історичного розуму”, намагається знайти себе, свою індивідуальність. Х.Г.Гадамера. Гадамер рішуче переносить зміст історії у свідомість людини, відмовляючися шукати історію поза нею. Людина сама є історією, оскільки вона є результатом попереднього розвитку, твердить філософ. Наука неспроможна дати жодних істиних знань про історію, вона “ковзає” по поверхні фактів і нездатна просякнути у їхню сутність. Щоб зрозуміти її, слід “вийти за межі факту. Це і є завдання гуманітарних наук, зокрема історії. Сутність історичного пізнання за Гадамером полягає у “зрозумінні” минулих подій з допомогою проникнення в історичну ситуацію. Зробити це можна через єдиного носія історичності — мову, яка є тим “логосом”, що підтримує континуїтет історії. Мова конституює світ, визначає спосіб людського буття. “Основою історичної науки,- заключає вчений,- є герменевтика”, метод “розгадування” змісту понять, які використовуються людьми для означення історії]. Мовні структури служать тим матеріалом, який дозволяє прилучитися до колективного досвіду, але тільки на індивідуальному рівні.

 

37. Неопозитивістські підходи до історії (К.Поппер, К.Гемпель).

Неопозитивісти рішуче заперечували проти "історицизму" — спроб будування метафізичних теорій історичного розвитку.К. Поппер (1902-1996) "Відкрите суспільство та його вороги" (1943) надавав першочергової ваги методології суспільних наук, щоб розірвати з міфамиопертими на ідею залежності людини історичної необхідності. Свою критику вчений спрямував на "метафізичні філософії сторії", серед яких бачив марксизм,
геґельянство, всі різновиди філософської історії.Він пропонував розглядати історію з
точки зору переходу від закритого суспільства, яке нівелює людську свободу і творчі зусилля, до відкритого суспільства, котре відкриває простір для творчості особистості. Цей перехід триває від часів античності до сучасності і супроводжується постійними намаганнями з допомогою створення "історицистських" теорій звести людство до закритого суспільства, яке обмежує індивідуальну свободу законами суспільної необхідності. Поппер запровадив до аналізу історичних знань методологічний номіналізм—відповідність будь-яких теоретичних конструкцій індивідуальним емпіричним явищам. К. Гемпель створив дедуктивну модель історичного пояснення, яка отримала назву "теорії охоплюючого закону (праці "Функції загальних законів в історичному дослідженні", 1942, . Гемпель запропонував, щоб загальний закон, під яким він розумів теоретичне судження, співставлявся з емпіричним матеріалом. Таким законом служать для історика теорії інших наук — соціології, психології, економії. Історик узагальнює факти з допомогою наукової гіпотези, в ролі якої виступає подібна теорія (закон). Гемпель навіть запровадив замість поняття "закон" інше — "пояснювальний зарис". Історичні пояснення через закон не давали адекватного і повного пояснення фактичного матеріалу, а виявляли можливі його інтерпретації, котрі завжди залишали можливість іншого тлумачення.

 

38. Школа «Аннали» - перше покоління. Ідеї представників школи «Анналів», що виникла у кінця 20-х рр. XX ст. і яку сьогодні називають «Новою історичною наукою», стали популярними не лише в Франції, а й за кордоном. Тому що її засновники подивились на минуле по-іншому та змогли трансформувати методологію науки відповідно до нової оптика і тогочасних умов. "Нова історія" включає в себе все, що не є "традиційним".

Ранні представники школи «Анналів», що також досить важливо, віддавали безперечний пріоритет теорії обумовленості і визначеності соціальної поведінки чинниками ментальності індивідів, бо колективна ментальність уподібнювалась економічним структурам, роблячи індивіда невільним у своїй власній свідомості та поведінці. У своїй праці М. Блок зазначав що: «Предметом історії є людина. Скажімо точніше - люди ... Історик схожий на казкового людожера. Де пахне людиною, там, він знає, його чекає пожива. Тому «Історія ­наука про людину, і вона використовує факти, але факти людського життя. Розгляд того чи іншого явища, та його оцінка багато в чому залежать від того, в якій системі зв'язків це питання розглядається. Л. Февр вважав, що Історик повинен, вивчаючи певні явища, психологічні чи матеріальні прояви життя людини, задаватись питанням, для чого, чому, як і з якою метою діяли люди, це дасть можливість не просто засвідчити явища, їх існування, а зрозуміти їх значення у житті людей, що саме призвело до цього. Це шлях до розуміння основ.