Главная | Обратная связь

Договір зберігання в міжнародному приватному праві.

За договором зберігання одна сторона (за чинним ЦК України -охоронець, за проектом ЦК України - зберігач; депозитарій) зобов'язується зберігати майно, передане їй іншою стороною (поклажодавцем, депонентом), протягом вказаного строку або до вимоги і повернути це майно на вимогу поклажодавця у схоронності.

Предметом договору є послуги по зберіганню. Об'єктом договору у всіх системах права визнаються тільки рухомі речі (як з індивідуально-визначеними ознаками, так і з родовими).

Договір зберігання є реальним, хоча разом з тим доктрина і практика в ряді країн допускає укладення договору як консенсуального, коли якась особа зобов'язується взяти в майбутньому майно на зберігання.

Договір зберігання може бути безоплатним або оплатним.,

З точки зору розподілу прав і обов'язків між контрагентами договір вважається нерівномірно-двостороннім. При оплатному зберіганні дві сторони мають права і обов'язки, а при безоплатному зберіганні поклажодавець хоча і не несе обов'язки по сплаті винагороди, повинен відшкодовувати зберігачу витрати у випадку, якщо передане на зберігання майно заподіє шкоду.

Права і обов'язки сторін. Договором зберігання на охоронця покладаються наступні основні обов'язки:

1) зберігання речі і забезпечення її схоронності, тобто вжиття всіх заходів, передбачених договором або необхідних для збереження майна. Зміст цих обов'язків по зберіганню ввіреного майна і ступінь відповідальності перед поклажодавцем за схоронність майна формулюються неоднаково при безоплатному і оплатному характері укладеного договору. За всіма системами права особа, прийнявши річ на зберігання на безоплатній основі, зобов'язана проявити при зберіганні цієї речі таку ж турботливість, яку вона проявляє по відношенню до власних речей. Іншими словами, міра турботливості визначається не з абстрактного відношення турботливості доброго господаря, а виходячи з турботливості, яку дана особа проявляє за відповідних обставин до власного майна, тобто при веденні власних справ. Це означає, що охоронець несе відповідальність за загибель, втрату чи пошкодження майна тільки тоді, коли ним не було проявлено тієї міри турботливості, з якою звичайно він відноситься до своїх речей. Якщо за договором встановлено винагороду, то охоронець несе підвищену відповідальність.

Компанії, які здійснюють зберігання, намагаються обмежити свою відповідальність шляхом включення в договір спеціальної умови про максимальний розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у випадку втрати чи пошкодження товарів - в цілому або щодо окремих об'єктів зберігання.

2) охоронець зобов'язаний повернути речі поклажодавцю. Договір зберігання може бути укладено на визначений строк (строковий) або без зазначення строку, тобто до вимоги (безстроковий). Але у всіх випадках, в тому числі і при встановленні строку зберігання, річ повинна бути повернута на першу вимогу поклажодавця. Невиконання охоронцем цього обов'язку дає поклажодавцю право на витребування речі в примусовому порядку. Зі свого боку, охоронець при строковому зберіганні вправі зажадати від поклажодавця забрати речі по закінченні строку зберігання і сплатити йому всі збори.

3) охоронець зобов'язаний надати поклажодавцю достатній для прийняття майна назад строк, якщо у нього (охоронця) є серйозні підстави припинити договір до закінчення строку, оскільки продовження зберігання неможливо без небезпеки для речі чи шкоди для самого себе (наприклад, якщо майно, що перебуває на складі, є товаром, який швидко псується, являє небезпеку і т.п.).

Основний обов'язок поклажодавця полягає в сплаті винагороди за зберігання. Розмір її визначається в договорі або встановлюється за

тарифними ставками, що розробляються спеціалізованими організаціями, які здійснюють зберігання майна. Крім того, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати охоронцеві всі витрати по збереженню майна і збитки, завдані в результаті зберігання. За загальним правилом, охоронець в забезпечення своїх майнових вимог до поклажодавця - по сплаті винагороди або по відшкодуванню витрат чи збитків - має право на утримання товару, або заставне право на об'єкт зберігання.

Зберігання в товарному складі. Спеціальне регулювання законодавством і судовою практикою відносин по зберіганню майна в товарному складі обумовлюється особливостями самого майна, а також видом зберігання, передбаченим законом чи договором. Товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані зі зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.

Складське зберігання вважається нормальним (роздільним зберіганням), коли сторони прямо не обумовили в договорі якогось особливого виду зберігання. При нормальному зберіганні незамінний і, що особливо важливо, замінний товар повинен зберігатися окремо від інших товарів, що є на складі, зокрема, без змішування з однорідними речами. При такому зберіганні склад зобов'язаний утримувати цей товар окремо від інших, щоб мати можливість в будь-який момент його ідентифікувати і видати поклажодавцеві. З передачею товару на зберігання право власності на нього не зазнає ніяких змін - поклажодавець залишається власником товару.

Законодавство і практика допускають разом з тим і особливі види складського зберігання - збірне і очевидне.

При збірному зберіганні склад одержує право зберігати товари "із знеособленням", тобто змішувати їх з аналогічними товарами, зданими іншими власниками. Охоронець зобов'язується повернути не прийняту на збереження річ в натурі, а таку ж кількість речей того ж роду і якості, що і прийняті. Так, на склад покладається обов'язок повернути не передані йому товари, наприклад, пшеницю, нафту, а відповідно ту ж кількість однорідних товарів, рівноцінних за якістю.

Крім того, при збірному зберіганні, тобто при зберіганні замінних речей на складі в одній масі, "із знеособленням", виникає спільна власність поклажодавців. Кожний власник зданого товару стає разом з іншими поклажодавцями власником всієї охоронної маси цього товару і вправі вимагати від складу відповідну частку - певну (визначену) кількість із спільної (загальної) маси "знеособленого" товару. Власник складу відповідає перед кожним власником зданого на зберігання товару, в межах його частки.

У зв'язку з недоліками збірного зберігання для поклажодавців "знеособлене" зберігання допускається, згідно закону, з їх прямого дозволу, зафіксованого в договорі.

Очевидне зберігання означає, що власник складу одержує можливість зовсім не зберігати товари, які знаходяться на його складі. Договір зберігання тоді містить умову, за якою складу надається право користуватися переданим йому на збереження майном. Під користуванням розуміють розпорядження майном, що поступило на збереження. Право власності на річ вважається таким, що перейшло до охоронця, який розпоряджається нею на свій розсуд. Він лише зобов'язаний на вимогу поклажодавця негайно надати в його розпорядження прийняту кількість речей того ж роду і якості. Якщо із закону або договору випливає, що товарний склад має право розпоряджатися речами, зданими на зберігання із знеособленням (очевидне зберігання), до відносин сторін застосовуються правила про позику, проте час та місце повернення товарів визначаються правилами про зберігання.

При очевидному зберіганні товарні склади повинні тільки мати певний гарантований фонд замінних речей для задоволення вимог поклажодавців. Позбавляючись права власності на товар, поклажодавець має до складу лише зобов'язальну вимогу про видачу товару і у випадку оголошення охоронця неплатоспроможним може не одержати відшкодування чи одержати його лише в якійсь частині.