 |
|
Державне агентство лісових ресурсів України
Державна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справ (ДАІ)
Державна санітарно-епідеміологічна служба України
5. Екологічні повноваження Верховної Ради України
Верховна Рада України – єдиний законодавчий орган України. Повноваження ВРУ визначаються Конституцією, зокрема, до повноважень ВРУ, відповідно до ст. 85 Конституції, належить:- прийняття екологічних законів;- визначення основних напрямків державної політики з охорони довкілля;- затвердження державних екологічних програм;- призначення за поданням прем’єр-міністра України міністра охорони навколишнього природного середовища України, інших міністрів;- здійснення контролю за дотриманням урядом вимог екологічного законодавства;- ратифікація та денонсація міжнародних екологічних договорів;
- затвердження указу Президента про оголошення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації тощо.
6. Екологічні повноваження Президента УкраїниПрезидент України – є главою держави. Його повноваження регулюються Конституцією України від 28 червня 1996 року.До екологічних повноважень Президента, відповідно до ст. 106 Конституції, відносяться:- забезпечення національної безпеки (в тому числі екологічної); прийняття указі та розпоряджень з питань, що належать до його повноважень;- зупинення дії екологічних актів Кабінету Міністрів України з мотивів їх невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності;- скасування екологічних актів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;- очолення Ради національної безпеки та оборони України;- підписання екологічних законів, прийнятих Верховною Радою України і право вето щодо них;- оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду України загально державного значення;- прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні, або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення в разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердження цих рішень Верховною Радою України тощо.
7. Екологічні повноваження Кабінету Міністрів України
Кабінет Міністрів України – це уряд України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Його повноваження визначені Конституцією України та Законом України „Про Кабінет Міністрів України” від 21 грудня 2006 року. Він здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики.
До екологічних повноважень уряду, відповідно до ст. 116 і 117 Конституції України, а також відповідно до Закону „Про Кабінет Міністрів України” відносяться:- забезпечення проведення державної політики у царині охорони природи, екологічної безпеки і використання природних ресурсів;- розробка і здійснення загальнодержавних екологічних програм;- здійснення заходів щодо ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій;- спрямування та координація діяльності міністерств, відомств, інших установ та організацій України в питаннях охорони довкілля;- здійснення заходів щодо розвитку туристичного та рекреаційного господарства;- розпоряджання природними ресурсами державної власності відповідно до закону;- прийняття рішення про обмеження або тимчасову заборону (зупинення) діяльності підприємств у разі порушення ними екологічного законодавства;
- прийняття постанов, що є обов’язковими до виконання підзаконними нормативними актами;- створення і ліквідація міністерств та відомств, визначення їх повноважень тощо.
8. Екологічні повноваження місцевих державних адміністрацій
Місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях і районах, м. Києві, Севастополі. Їх компетенція визначається Конституцією України і Законом України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року. До екологічних повноважень місцевих державних адміністрацій належать:- забезпечення на певній території виконання державних і регіональних програм охорони довкілля;- забезпечення на певній території взаємодії з органами місцевого самоврядування з екологічних питань;- здійснення державного екологічного контролю;- вжиття заходів щодо відшкодування екологічної шкоди;- екологічне інформування населення;- розпорядження природними ресурсами державної власності;- внесення пропозицій органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;- забезпечення раціонального використання природних ресурсів;- сприяння впровадженню нових екологічно безпечних технологій;- участь в утворенні курортів;- прийняття рішень про обмеження чи зупинення діяльності екологічно небезпечних підприємств у разі порушення ними екологічного законодавства;- сприяння міжнародному екологічному співробітництву;- вжиття заходів щодо усунення наслідків надзвичайних екологічних ситуацій тощо.
38. Характеристика прав. регулювання самоврядного управління
Екологічні повноваження органів місцевого самоврядування
Органи місцевого самоврядування – це місцеві ради та їх виконавчі органи, які реалізують повноваження територіальної громади самостійно управляти питаннями місцевого значення. Їх повноваження регулюються Конституцією України і Законами України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року, а також „Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001 року. До їх повноважень належить:- забезпечення реалізації екологічної політики та екологічних прав громадян;- прийняття рішень з екологічних питань, які є нормативно-правовими актами місцевого рівня, обов’язковими до виконання;- затвердження з урахуванням екологічних вимог містобудівної документації;- затвердження місцевих екологічних програм;- затвердження відповідно до закону розміру зборів за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;- прийняття рішень про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;- надання відповідно до законодавства згоди на розміщенні на відповідній території нових об’єктів, що є забруднювачами довкілля;- здійснення контролю за додержанням екологічного законодавства;- вжиття заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні екологічні ситуації;- створення системи поводження з побутовими та іншими відходами;- організація опорядження населених пунктів;- розгляд екологічних суперечок відповідно до законодавства;
- обмеження чи зупинення діяльності підприємств, установ, організацій у разі порушення ними законодавства щодо охорони довкілля;- розпорядження природними ресурсами комунальної власності;- здійснення екологічної освіти та екологічного виховання громадян тощо.
39. Характеристика прав. Регулювання громадського управління
Громадське управління у царині екології – це упорядкування суспільних екологічних відносин, яке здійснюється громадськими екологічними організаціями, окремими юридичними чи фізичними особами.
Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища ЗУ ПРО ОНПС стаття 21
Громадські природоохоронні об'єднання мають право: а) брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми; б) утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збережнню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища; в) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; г) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення; д) вільного доступу до екологічної інформації; е) виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних
ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки; є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фнду; ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань; з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища; и) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань; і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення. Діяльність громадських об'єднань в галузі охорони навколишього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.
Орхуська Конвенція 1998 року як гарантія громадського управління
Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості у ході прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргус, Данія, 25 червня 1998 року) ратифікована ЗУ від 6 липня 1999 року.
На Україні існують понад 20 громадських екологічних організацій, асоціацій та груп національного рівня та понад 300 – місцевого. Серед них Всеукраїнська громадська організація “МАМА-86”, Асоціація “Зелений світ”, Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська екологічна ліга тощо. Існують також політичні партії екологічного спрямування, утворені відповідно до Закону України „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 року.
Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля затверджене наказом Мінприроди від 18 грудня 2003 року № 168.
4. Правове становище громадських екологічних інспекторів
Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про охорону НПС» громадський екологічний контроль здійснюється громадськими екологічними інспекторами згідно з Положенням про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженим наказом Мінекоресурсів від 27 лютого 2002 року № 88.
Положення про громадських мисливських інспекторів, затверджене наказом Держкомлісгоспу України від 1 березня 2002 року № 27.
Положення про громадських інспекторів рибоохорони, затверджене наказом Мінагрополітики України від 9 жовтня 2002 року № 324.
Закон України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22 червня 2000 року.
40. Характеристика розподілу і перерозподілу природних ресурсів як функції управління в галузі екології
Розподіл та перерозподіл природних ресурсів як функція управління здійснюється у формі передачі природних ресурсів у власність чи наданні у користування або вилученні (викупу) природних ресурсів із власності чи користування. Розрізняють такі різновиди зазначеної функції: передача земель у власність і надання їх у користування та припинення права власності або користування землею; надання водних об'єктів у спеціальне користування та припинення права спеціального водокористування; надання лісових ресурсів у спеціальне користування та припинення права спеціального лісокористування; надання надр у користування та припинення права користування надрами; надання об'єктів тваринного світу у спеціальне використання та припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу; створення чи проголошення територій і об'єктів природно-заповідного фонду та скасування статусу територій і об'єктів природно-заповідного фонду. Кожен із названих видів має свою специфіку, особливості яких висвітлені у розділах Особливої частини підручника.
41. Характеристика правового регулювання системи центральних органів виконавчої влади в сфері екології (див. питання 15,37,38)
42. Характеристика екологічних стандартизацій і нормування як функцій управління в галузі екології
Стаття 31. ЗУ ПРО ОНПС Завдання стандартизації і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Стаття 32. Екологічні стандарти Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів. Екологічні стандарти розробляються і вводяться в дію в порядку, що встановлюється законодавством України.
Стаття 33. Екологічні нормативи Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи. Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.
Здійснення екологічної стандартизації регулюється:
· Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 31, 32);
· Декретом Кабінету Міністрів України „Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 року;
· Законом України “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 року;
· Законом України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 1 грудня 2005 року;
Державним органом, уповноваженим приймати екологічні стандарти, є У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів
Законодавство передбачає таку систему екологічних стандартів:
1) державні стандарти України (ДСТУ) та державні класифікатори (ДК) – затверджуються тільки Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, державні будівельні норми (ДБН) – затверджуються Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, міждержавні стандарти (ІСО, ГОСТ, ІЕК, ЕН тощо) – застосовуються на підставі міжнародних угод
2) кодекси усталеної практики – нормативно-технічні документи, що містять практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкції чи виробів – можуть бути як стандартом, так і його частиною чи окремим документом;
3) галузеві стандарти України (ГСТУ) – нормативно-технічні документи, які затверджуються міністерствами і відомствами (у тому числі й Мінприроди) і реєструються в Держспоживстандарті України (наприклад, ГСТУ 41-00032626-00-007-97 Охорона довкілля. Спорудження розвідувальних і експлуатаційних свердловин на нафту та газ на суші. Правила проведення);
4) стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок[1];
5) технічні умови (ТУ) – нормативно-технічні документи, що встановлюють технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, перебіги та послуги – можуть бути стандартом, його частиною, або окремим документом; можуть розроблятися самими підприємствами – виробниками відповідної продукції[2];
6) стандарти підприємств (СТП) – нормативно-технічні документи підприємств[3]
Правове регулювання екологічного нормування
Система екологічного нормування передбачена: ст. 33 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року.
Екологічний норматив – це граничний кількісний показник негативного впливу на довкілля.
Система екологічного нормування являє собою сукупність екологічних нормативів, що містяться в екологічному законодавстві України, а також визначення порядку їх встановлення, зміни та скасування. Вона охоплює такі види екологічних нормативів:
а) нормативи безпечності довкілля: гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у природних об’єктах (ГДК), гранично допустимі рівні негативного впливу на довкілля (ГДР), нормативи екологічного ризику;
б) нормативи якості довкілля: ГДКякості, показники якості (фізичні, біологічні, хімічні, радіаційні тощо);
в) нормативи забруднень довкілля небезпечними речовинами, фізичними та біологічними чинниками: гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря (ГДВ), гранично допустимі скиди шкідливих речовин у водні об’єкти (ГДС), ГДРджерела, ліміти на розміщення відходів тощо;
г) нормативи використання природних ресурсів: ліміти, квоти, нормативи рекреаційної навантаженості тощо;
ґ) інші екологічні нормативи (природного провітрювання, освітленості тощо).
Екологічні нормативи розробляють та вводять у дію органи Мінприроди, МОЗ, та інші уповноважені на те державні органи. Екологічні нормативи можуть розроблятися для кожного окремого джерела забруднення самими підприємствами – забруднювачами і затверджуватися органами Мінприроди (наприклад, ГДВ, ГДС).
43. Характеристика моніторингу НПС та його компонентів як функції управління в галузі екології
Правове регулювання екологічного моніторингу
Здійснення екологічного моніторингу регулюється:
· Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 22);
· Законом України „Про гідрометеорологічну діяльність” від 18 лютого 1999 року;
· Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року № 391;
· Концепцією Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 992-р тощо.
Стаття 22. Моніторинг навколишнього природного середовища З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прйняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища. Зазначені підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень. Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України. Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними науковими установами забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку республіки, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Державна система моніторингу довкілля (далі - система моніторингу) - це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування йоо змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Це Положення визначає порядок створення та функціонування такої системи в Україні. Система моніторингу є складовою частиною національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн. 2. Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.
Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держгеонадрами, Держводгоспом, Держкомземом, Держжитлокомунгоспом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.
44.