 |
|
I етап. ПЛАВАННЯ НА УКРАЇНІ В СТАРОДАВНІ ЧАСИ.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПЛАВАННЯ НА УКРАЇНІ.
Плавання на Україні – один із стародавніх національних видів спорту. Цьому сприяли і сприяють чудові природні умови: мережа повноводних річок, багато ставків і озер, мальовничі береги Чорного і Азовського морів.Із давніх-давен українці полюбляли плавання. Кожний, хто жив поблизу води, вважав своєю життєвою потребою навчитися плавати, бо плавання повсякдень було пов¢язане з побутом, добуванням їжі, рибальством та іншими господарчими справами на воді і біля води.
У стародавні часи через Київ по Дніпру-Славутичу пролягав шлях до варягів і греків. Отже, українці мали змогу спілкуватися з сусідами, переймали їх життєвий досвід. За найбільшого розвитку культури країн античного світу, зокрема стародавньої Греції, розвивалося і плавання, адже більшість міст була розташована на берегах і островах теплого Егейського моря.
Плавання поширювалося як прикладна потреба і гігієнічна процедура. Воно мало і спортивне значення. За свідченням Павсанія, до програми щорічних свят у Герміоні входили змагання з музики і плавання. Геродот описував змагання з плавання і стрибків у воду. Плавання входило і до програми Істмійських ігор, які проводилися кожні три роки на честь бога морів Посейдона.
Здібними і завзятими плавцями були украінці-слов¢яни. Про їхню спритність цікаву згадку у своїй праці “Тактика і стратегія” наводить візантієць Маврікій: “Вони особливо здатні переправлятися через річку, бо довше і краще, ніж інші люди, вміють триматися на воді”.
У стародавніх билинах “Слово о полку Игоревом” докладно розповідається про важливе значення, яке надавали слов¢янські народи умінню плавати. Є історичні дані про те, що в походах на Візантію, зокрема, для облоги Константинополя, числені дружини князя Олега переправлялися човнами по Дніпру і Чорному морю. Під час боїв, коли греки підпалювали їх човни “грецьким вогнем” (горючою рідиною), слов¢яни кидалися у воду і перепливали у повному озброєнні кілька сот метрів на інші човни та продовжували битися з ворогом.
У Стародавньому Іпатіївському літописі розповідається про патріотичний вчинок юного воїна, який зостеріг Київ від пограбування і зруйнування кочівниками-печенігами. Коли князь Святослав був у поході, печеніги обложили Київ і от-от мали здобути місто. Сміливий юнак усвідомивши небезпеку, переплив Дніпро і повідомив князя про загрозу. Князь повернувся з дружиною і розбив ворога.
Плавння того часу здебільшого мало прикладне значення або застосовувалося у військовій справі.У письмових документах згадується про те, як слов¢янські воїни із зброєю в руках переправлялися через річку, влаштовували засідки. На мілких місцях вони занурювалися під воду, а дихали через очеретяні трубочки, один кінець взявши у рот, а другий виставивши на поверхню. У такий спосіб вони годинами могли вичікувати, або непомітно підкрадатися до ворога.
У літописній літературі є оповіді про ігри та розваги на воді. Ось одна з них. На початку липня на одній з проток Дніпра-Славутича, поблизу давнього Київа збиралися кращі плавці-нирці. У надвечір¢я вони стрибали у воду і починали голоруч ловити рибу, викидаючи її на берег. Риболовля тривала до вечірніх сутінок, доки не згасали останні промені сонця. Перемагав той, хто умудрявся спіймати якнайбільше великих рибин. У нагороду переможець одержував шовкову рибальську сітку, старанно сплетену князівськими служницями. Подібні ігри - розваги на воді будувалися на елементах змагання.(2 – c.6-7)
II етап. ПЛАВАННЯ ЗА ЧАСІВ ІСНУВАННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ.
Ще у XVI столітті дуже велика частина України опинилася під владою панської Польщі. Польські пани не вважали українців за людей, називали їх бидлом, зовсім не піклувалися про культурний і фізичний розвиток українського народу, експлуатували його.
Католицька церква прагнула звернути український народ до своєї віри, пропагувала відмовлення від занять фізичними вправами, зокрема плаванням, бо за догмами католицької віри, всяке оголення було справою гріховною. Національне гноблення і експлуатація призвело до того, що в містах і селах України розгорнулась визвольна боротьба; багато людей та молоді втекло на вільні землі й утворилися козацькі дружини.(1 – с.41)
Легенди розповідають про неабияку вправність запорізьких козаків, які сміливо й відчайдушно переправлялися через пороги на своїх чайках. На чайках і плавом вони змагалися у спритності і кмітливості.
Запорізькі козаки багаторазово ходили проти своїх ворогів на турецькі землі аж до Константинополя і Сінопа. Войовничі походи завершувалися вдалими перемогами. Особливо відзначився запорізький гетьман Іван Сулима. Він безліч разів ходив на турків і плавав не тільки Чорним і Середземним морем. Іван Сулима отримав золоту медаль від папи Павла (двадцяті роки XVII століття) за те, що, захопивши турецьку галеру, привіз на ній до Рима 300 полонених турків і подарував їх папі.
Звичайно войовничі походи запорізьких козаків по Дніпру і Чорним морем були можливими завдяки тому, що вони мали гарну плавальну підготовку.(2 – с.7-8)
Найбільшого розмаху народна боротьба проти панської Польщі набула у XVII столітті. Під керівництвом Богдана Хмельницького козаки розбивають польські війська. Вони здавна були добре фізично підготовленими і сміливими людьми. Вони воз¢єднали лівобережну частину України з Росією.
У козацьких дружинах існувала самобутня школа військової фізичної підготовки де дітей, поряд з військовою справою, навчали й плавати. Як писав у своєму рапорті веніціанський посол Альберто Вільта, найсуворішу школу козаки проходили в Запорізькій Січі: “Ця республіка може рівнятися до спартанської суворістю свого виховання. День на Січі починається зі сходом сонця; викупавшись у холодній воді Дніпра, козаки беруться кожен до своєї справи”. Плавання у козаків дістає дуже великого поширення – застосовується і як гігієнічний засіб, і як корисна фізична вправа та важлива військова навичка.
Великий інтерес становить висловлювання А.Кузьміна в його книзі «Запорожская Сечь» (1802 р.) про те, що козаки були досвідченими плавцями, які могли мало не цілими днями бути у воді, пірнаючи без утоми й вільно перепливаючи Дніпро в найширшому місці. Вони ж винайшли оригінальний спосіб переправи вплав через річки. Козаки робили з очерету своєрідний невеликий пліт, на який клали одяг, і прив”язували до хвоста коня. Потім узявшись однією рукою за гриву і працюючи другою, вершник пускався вплав.
Ці приклади свідчать про те, що в XVI і XVII століттях на Україні плавання було дуже поширене і використовувалось як важлива військово-прикладна навичка, корисна фізична вправа і цінний гігієнічно-оздоровчий засіб.(1 – с.40-41)
III етап. ПЛАВАННЯ ЗА ЧАСІВ ПЕРЕБУВАННЯ УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЇ (ДО ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ)
У кінці XVII століття Україна, ввійшовши до складу централізованої Російської держави, пішла в своєму подальшому історичному розвитку одним шляхом з Росією.
Починаючи з другої половини XVII століття, плавання вступає в фазу нового, ще більшого розвитку, здобуває право самостійної фізичної вправи. За вказівкою Петра I до програми військових навчальних закладів входить плавання і форсування водних перешкод. Особливо багато уваги приділяв фізичній підготовці військ, зокрема плаванню, О.В.Суворов.(1 –с.41)
Поступово плавання поширюється і серед населення. Починаючи з XVII століття в багатьох містах споруджуються купальні, обладнуються місця для плавання на річках. З¢являються перші друковані праці з плавання. Так у статті “Экономического месяцеслова” за 1776 р. казалося про те, що “по справедливості не завадило б, щоб кожна молода людина навчилася плавати, бо в багатьох випадках від цього залежить рятування життя”. У статті є цікаві поради початківцям. Наприклад, під час навчання необхідно зберігати цілковите самовладання, пам”ятати, що завдяки деяким технічним прийомам людина без особливих напружень може триматися на воді, бо людське тіло з легенями, наповненими повітрям, легше води.
У 1829 році була видана «Инструкция, предписанная от его Императорского высочества Царевича и великого князя Константина Павловича» про проведення змагань з метою визначення кращих і найбільш підготовлених солдатів для комплектування спеціальних підрозділів з плавців. У ній досить ретельно і докладно були викладені правила змагань з плавання, їх програма, умови допуску учасників до змагань, склад суддівської комісії, правила медичного обстеження і заходи безпеки на воді, порядок підбиття підсумків і нагородження переможців, тобто майже всі ті положення, які зустрічаються у сучасних офіційних правилах проведення змагань з плавання.
Влітку того ж року у повній відповідності з названою інструкцією були проведені перші змагання з плавання на річці Березині – притоці Дніпра-Славути. Учасники змагань – солдати другої саперної бригади Російської армії виборювали першість у двух вправах –“ході” у вертикальному положенні, не торкаючись ногами дна на відстань 25 саженів і в плаванні на спині на дистанцію 100 саженів. Таким чином, уже у 1829 році були офіційні правила проведення змагань з плавання, а день коли вони відбулися на Березині розглядається як початок розвитку спортивного плавання в Росії.
Правда офіційні змагання з плавання у сьогодняшньому розумінні цього поняття з конкретним визначенням способів і техніки плавання, дистанцій і реєстрацій результатів почали проводитись наприкінці XIX століття.(2 – с.8-9)
У цей час пожвавлюється розвиток плавання і на Україні. Але це триває недовго. Селян України жорстоко експлуатують кріпосники-поміщики, а царський уряд не приділяє уваги фізичному вихованню народних мас. Займатися плаванням мають змогу лише привілейовані прошарки суспільства.(1 – с.41)
Перший центр любителів спортивного плавання в Росії був заснований у Петербурзі у 90-х роках XIX століття, а у 1908 р. поблизу столиці створена перша в Росії Шувалівська школа спортивного плавання.(2 – с.9)
За ініціативою доктора Пєскова, на Шувалівських озерах проводили систематичну роботу з навчання плаванню, стрибків у воду й водного поло. Як базу для знань використовували водну станцію, що мала басейн та семиметрову вишку.
У цій школі готували магістрів плавання. Хоча постановкою роботи вона перевершувала багато західноєвропейських шкіл, порте мала й істотні недоліки: “шувалівці” захоплювалися способом плавання брас, зневажали народні способи плавання – російські саженки, на боці, що негативно позначалося на спортивно-технічних показниках плавців.
Шувалівська школа, фактично, була кувальнею інструкторських кадрів з плавання. Багато плавців школи мали звання магістра або кандидату плавання. Вимоги до отримування цих звань були дуже високими. Звання магістра плавання надавало право викладати плавання на всій території Російської імперії. Таким чином, Шувалівська школа була ще й методичним центром розвитку плавання в усій державі.
Підтвердженням цього є наявність літературних відомостей, що серед учнів і відвідувачів Шувалівської школи було чимало заможних людей з України, які наїздами бували в столиці. Саме вони започаткували спортивне плавання в Україні, були ініціаторами любительського плавання, спорудження примітивних басейнів і проведення змагань.(1 – с.28)
Тому, географія спортивного плавання на Україні швидко поширювалася. На початку XX століття у Києві, Миколаєві, Одесі створюються приватні школи плавання.
Починаючи з 1910 по 1912 рр. спортивні змагання, окрім Петербурга і Москви почали проводити у Чернігові, Харкові, Києві, Севастополі, Миколаєві, Маріуполі та інших містах.
Про відносно високий рівень розвитку спортивного плавання в Україні свідчить те, що перші всеросійські змагання з плавання були проведені у липні 1913 року на першій російській олімпіаді в м. Києві. У змаганнях взяли участь майже 60 плавців з Петербурга, Москви, Києва, Одеси та інших міст. Командну першість, як і очікувалося, вибороли плавці Шувалівської школи. Відзначився і український плавець Верховець, який був другим у запливі на 100 м. на спині.
Усе це свідчить про те, що в Росії та на Україні, зокрема, на базі поширення плавання серед народу ще в XIX столітті склалася самобутня школа плавання. Проте, жорстока експлуатація, якої зазнав трудовий народ, економічна нерівноправність і небажання уряду займатися питаннями фізичного розвитку населення привели до того, що в спеціальних школах плавання навчалися лише представники привілейованих прошарків.
Війна 1914 року перешкодила подальшому зростанню масовості плавання, але окремі інтузіасти продовжували свою роботу. Навчальну роботу в діючих школах плавання проводили переважно з дітьми і жінками, але в 1916 р. – на початку 1917 р. організована робота з навчання цивільного населення плаванню зовсім припинилася.(2 – с.9-10)