 |
|
Рішення Брюссельського міжнародного пенітенціарного конгресу (6 — 13 серпня 1900 року)
Санітарна і лікарська частини підпорядковуються (у каральних закладах) лікарям, військовим чи цивільним, що мають знання у психіатрії. При необхідності тюрми повинні звертатися (за згодою начальника тюрми) до спеціалістів-психіатрів. Постійного лікаря, що живе у місці покарання, вигідно мати там, де є каральні установи, але це не є необхідним щодо всіх місць покарання. Потрібно встановити особливий режим для хворих і недієздатних. Лікар повинен звертати особливу увагу на попередження заразних та епідемічних хвороб — особливо туберкульозу. Бажана присутність лікаря на зборах посадових осіб установ.
Особи літнього віку і недієздатні повинні утримуватися в особливих відділах місць ув'язнення чи у спеціальному режимі.
Для кожного довгострокового засудженого повинна бути складена особлива відомість, куди вносяться всі дані, що стосуються його фізичного та духовного здоров'я.
Сьоме навчальне питання: Практичне значення конгресів ООН по попередженню злочинності та кримінального правосуддя для становлення сучасної пенітенціарної теорії.
За бажанням або за вказівкою викладача курсант викликається до дошки, подає викладачу конспект на перевірку, і відповідає на навчальне питання. З метою систематизації навчального матеріалу, по ходу відповіді, або при необхідності після її закінчення, викладач ставить ряд контрольних запитань, або надає слово бажаючому доповнити відповідь, якщо курсант, який відповідає, не повністю розкриває суть питання.
У тому випадку, коли жоден із присутніх курсантів не в змозі дати правильну і повну відповідь на запитання викладача або деталізувати чи пояснити те чи інше положення, поняття, визначення тощо, викладач робить це сам. Після розгляду кожного навчального питання викладач або курсант за пропозицією викладача робить висновок.
Усне контрольне опитування курсантів викладач здійснює за такими контрольними запитаннями:
7. Розробка правил і стандартів відносин із засудженими та ув’язненими – мета діяльності ООН.
8. Основні принципи співробітництва держав у області пенітенціарної діяльності.
9. Резолюція ООН 415 (V) про передачу ООН функцій Міжнародної кримінальної та пенітенціарної Комісії та про обов’язок ООН кожні п'ять років скликати міжнародний пенітенціарний Конгрес.
10. Рішення конгресу ООН у Женеві, 1955 р.
11. Рішення конгресу ООН у Лондоні, 1960 р.
12. Рішення конгресу ООН у Стокгольмі, 1965 р.
13. Рішення конгресу ООН у Кіото, 1970 р.
14. Рішення конгресу ООН у Женеві, 1975 р.
15. Рішення конгресу ООН у Каракасі, 1980 р.
16. Рішення конгресу ООН у Мілані, 1985 р.
17. Рішення конгресу ООН у Гавані, 1990 р.
18. Рішення конгресу ООН у Каїрі, 1995 р.
19. Рішення конгресу ООН у Відні, квітень 2000 р.
20. Рішення конгресу ООН у Бангкоці, 18-25 квітня 2005 р.
21. Рішення конгресу ООН у Сальвадорі, Бразилія, 12-19 квітня 2010 р.
22. Найбільш важливі міжнародно-правові документи вироблені на конгресах ООН.