Довідковий матеріал
Злочин є навмисним порушенням обов'язків, які визначені законом і завдають шкоди іншим. Злочинці — це особи, викриті в злочинах відповідними судами і піддані ув'язненню в тюрмі. Покарання є моральним і фізичним стражданням, що накладається на злочинця за порушення ним закону, зі спеціальною метою попередження повторного здійснення злочину шляхом виправлення злочинця. Тому злочин — це свого роду моральна хвороба, ліками від якої є покарання. Успішна дія цього засобу відноситься до області спеціальної терапевтики і залежить як від своєчасності, так і від розміру наданого впливу. Лікування злочинців зусиллями суспільства має на меті відмежування від них останнього. Так як покарання стосується не злочину, а злочинця, то ймовірно, що воно буде спроможним забезпечити суспільну безпеку та встановити соціальну гармонію, порушену злочином, тільки у тому випадку, коли можна буде відновити моральну гармонію у душі самого злочинця, перевиховавши його і примусивши знову поважати закони. Прогресивна класифікація злочинців, заснована на особистих заслугах, а не на довільних принципах, таких як вік злочинця, вид злочину тощо, повинна застосовуватися у всіх тюрмах, починаючи з арештантських будинків. Ця система включає три ступені: перший — карний, з камерним ув'язненням, більш чи менш тривалим у залежності від поведінки: другий — виправний, заснований на системі хороших і поганих оцінок, причому ув'язнені переходять із одного класу в інший, отримуючи в кожному наступному класі деякі переваги у комфорті та певні привілеї; третій — випробувальний, до нього допускаються лише ті, хто виправився, з метою визначення їхньої моральної стійкості та дійсності виправлення. Завдання зробити із поганої людини хорошу неможливо доручити першому, хто трапиться; ця робота потребує серйозного підходу і підготовки, цілковитої відданості, спокійного і справедливого судження, міцної стійкості при досягненні мети, наполегливості в діях, великого досвіду, дійсної симпатії та багатогранної моральної сили в хвилини випробовування. Таким чином, особи, що служать у тюрмах, повинні отримувати спеціальне виховання відповідно до виду своєї майбутньої служби. Для цього слід заснувати зразкові школи для тюремного персоналу, і майбутні чини повинні готуватися в них із усвідомленням важливого значення їхньої професії. Тюремний персонал повинен бути організований в ієрархічному порядку в залежності від займаної посади й одержуваного утримання. Виховання — одна із живих сил у справі виправлення злочинних чоловіків і жінок, що вчиняють проступки переважно через необізнаність, яка межує з пороком. Освіжити розум, знищити колишні думки, прищепити нові, надати матеріал для роздумів, вселити повагу до своєї особистості, підтримати твердість характеру, спонукати потяг до більш високого, відкрити нове поле діяльності, сприяти особистому та суспільному процвітанню, замінювати порочні задоволення благородними і корисними — ось напрямок виховання. Щоб бути дієвою, тюремна дисципліна повинна користуватися співчуттям злочинця. Тільки тоді злочинець може бути виправлений, але і це буде неможливо, якщо він буде вороже настроєний щодо засобів, які спрямовані на його виправлення. Ніяка система не може розраховувати на успіх, якщо вона не буде прагнути до гармонійного співвідношення між бажаннями злочинця і бажаннями його сторожі. Але для цього посадова особа повинна вибрати засіб впливу, що найбільш відповідає інтересам злочинця, а останній повинен, по можливості, пристосуватися до нього, щоб доброчесність стала його звичкою. Тюремна праця повинна отримати більший розвиток і має бути організована на кращій основі, ніж тепер. Праця настільки сприяє розвитку добрих починань, наскільки є засобом існування. Чесна, постійна, жвава праця є найкращою основою будь-якого виправного режиму. Вона не тільки сприяє справі виправлення, але і є її необхідною складовою частиною. Організація та побудова в'язниць — обов'язок держави, яка повинна побудувати ряд різних виправних установ, відповідно до потреб прогресивної класифікації. При їх побудові держава повинна брати до уваги як розумовий та фізичний розвиток ув'язнених, так і потреби, що їх вимагає мораль. . На батьках частково чи повністю повинна лежати відповідальність за злочинність дітей. Вони повинні утримувати своїх дітей у виправних установах. Ніщо не може бути більш справедливе, ніж це положення. На кого справедливо покласти всі виплати, як не на батьків, які своєю злочинною безпечністю сприяли появі дитячої злочинності. Користь від цього правила буде двостороння. По-перше, суспільство буде звільненим від утримання злочинців-дітей. По-друге, і це головне, боязнь цього своєрідного штрафу стане для батьків міцним мотивом, за відсутністю інших, більш моральних, зайнятися вихованням дітей. Четверте та п’яте навчальні питання: Загальна характеристика другої серії міжнародних тюремних конгресів. Значення другої серії міжнародних тюремних конгресів у становленні сучасної пенітенціарної теорії. Процес розгляду інших навчальних питань має більш персоналізований характер, оскільки викладач використовує метод фронтального опитування. Для відповіді на кожне запитання викладач викликає одного-двох курсантів за бажанням або по журналу, які відповідають коротко і з місця. Усне контрольне опитування курсантів викладач здійснює за такими контрольними запитаннями: 1. Надати характеристику організаційним засадам проведення другої серії міжнародних тюремних конгресів. 2. Надати характеристику внутрішньої організаційної структури міжнародних тюремних конгресів другої серії. 3. Надати характеристику міжнародного тюремного конгресу 1872р. – у Лондоні. 4. Надати характеристику міжнародного тюремного конгресу 1878р. – у Стокгольмі. 5. Надати характеристику міжнародного тюремного конгресу 1885р. – у Римі. 6. Надати характеристику міжнародного тюремного конгресу 1890р. – у С.–Петербурзі. 7. Надати характеристику міжнародного тюремного конгресу 1895р. – у Парижі. 8. Надати характеристику міжнародного тюремного конгресу 1900р. – у Брюсселі. 9. Надати характеристику міжнародним тюремним конгресам: 1905р. – у Будапешті; 1910р. – у Вашингтоні ; 1925р. – – у Лондоні; 1930р. – у Празі; 1936р. – у Берліні; 1950р. – у Гаазі. 10. Висвітлити значення другої серії міжнародних тюремних конгресів у становленні сучасної пенітенціарної теорії. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|