Главная | Обратная связь

Довідковий матеріал

Злочин є навмисним порушенням обов'язків, які визначені законом і завдають шкоди іншим. Злочинці — це особи, викриті в злочинах відповід­ними судами і піддані ув'язненню в тюрмі. Пока­рання є моральним і фізичним стражданням, що накладається на злочинця за порушення ним за­кону, зі спеціальною метою попередження повтор­ного здійснення злочину шляхом виправлення зло­чинця. Тому злочин — це свого роду моральна хвороба, ліками від якої є покарання. Успішна дія цього засобу відноситься до області спеціальної терапевтики і залежить як від своєчасності, так і від розміру наданого впливу. Лікування злочинців зусиллями суспільства має на меті відмежування від них останнього. Так як покарання стосується не злочину, а злочинця, то ймовірно, що воно буде спроможним забезпе­чити суспільну безпеку та встановити соціальну гармонію, порушену злочином, тільки у тому ви­падку, коли можна буде відновити моральну гар­монію у душі самого злочинця, перевиховавши його і примусивши знову поважати закони.

Прогресивна класифікація злочинців, заснова­на на особистих заслугах, а не на довільних прин­ципах, таких як вік злочинця, вид злочину тощо, повинна застосовуватися у всіх тюрмах, почина­ючи з арештантських будинків. Ця система вклю­чає три ступені: перший — карний, з камерним ув'язненням, більш чи менш тривалим у залеж­ності від поведінки: другий — виправний, засно­ваний на системі хороших і поганих оцінок, при­чому ув'язнені переходять із одного класу в інший, отримуючи в кожному наступному класі деякі пе­реваги у комфорті та певні привілеї; третій — вип­робувальний, до нього допускаються лише ті, хто виправився, з метою визначення їхньої моральної стійкості та дійсності виправлення.

Завдання зробити із поганої людини хорошу неможливо доручити першому, хто трапиться; ця робота потребує серйозного підходу і підготовки, цілковитої відданості, спокійного і справедливого судження, міцної стійкості при досягненні мети, наполегливості в діях, великого досвіду, дійсної симпатії та багатогранної моральної сили в хви­лини випробовування. Таким чином, особи, що служать у тюрмах, повинні отримувати спеціаль­не виховання відповідно до виду своєї майбутньої служби. Для цього слід заснувати зразкові школи для тюремного персоналу, і майбутні чини повинні готуватися в них із усвідомленням важливого зна­чення їхньої професії. Тюремний персонал пови­нен бути організований в ієрархічному порядку в залежності від займаної посади й одержуваного ут­римання.

Виховання — одна із живих сил у справі вип­равлення злочинних чоловіків і жінок, що вчиня­ють проступки переважно через необізнаність, яка межує з пороком. Освіжити розум, знищити ко­лишні думки, прищепити нові, надати матеріал для роздумів, вселити повагу до своєї особистості, підтримати твердість характеру, спонукати потяг до більш високого, відкрити нове поле діяльності, сприяти особистому та суспільному процвітанню, замінювати порочні задоволення благородними і корисними — ось напрямок виховання.

Щоб бути дієвою, тюремна дисципліна по­винна користуватися співчуттям злочинця. Тільки тоді злочинець може бути виправлений, але і це буде неможливо, якщо він буде вороже настроє­ний щодо засобів, які спрямовані на його виправ­лення. Ніяка система не може розраховувати на успіх, якщо вона не буде прагнути до гармонійно­го співвідношення між бажаннями злочинця і ба­жаннями його сторожі. Але для цього посадова особа повинна вибрати засіб впливу, що найбільш відповідає інтересам злочинця, а останній пови­нен, по можливості, пристосуватися до нього, щоб доброчесність стала його звичкою.

Тюремна праця повинна отримати більший розвиток і має бути організована на кращій основі, ніж тепер. Праця настільки сприяє розвитку добрих по­чинань, наскільки є засобом існування. Чесна, постійна, жвава праця є найкращою основою будь-якого виправного режиму. Вона не тільки сприяє справі виправлення, але і є її необхід­ною складовою частиною.

Організація та побудова в'язниць — обов'язок держави, яка повинна побудувати ряд різних вип­равних установ, відповідно до потреб прогресив­ної класифікації. При їх побудові держава повин­на брати до уваги як розумовий та фізичний розви­ток ув'язнених, так і потреби, що їх вимагає мораль.

. На батьках частково чи повністю повинна ле­жати відповідальність за злочинність дітей. Вони повинні утримувати своїх дітей у виправних уста­новах. Ніщо не може бути більш справедливе, ніж це положення. На кого справедливо покласти всі виплати, як не на батьків, які своєю злочинною безпечністю сприяли появі дитячої злочинності. Користь від цього правила буде двостороння. По-перше, суспільство буде звільненим від утримання злочинців-дітей. По-друге, і це головне, боязнь цього своєрідного штра­фу стане для батьків міцним мотивом, за відсутні­стю інших, більш моральних, зайнятися вихован­ням дітей.

Четверте та п’яте навчальні питання: Загальна характеристика другої серії міжнародних тюремних конгресів. Значення другої серії міжнародних тюремних конгресів у становленні сучасної пенітенціарної теорії.