 |
|
ЛЮДИНА ОСНОВНИХ ТИПАХ СВІТОГЛЯДУ
Зміст і методи вивчення курсу
Процес гуманізації й демократизації освіти за сучасних умов треба розглядати як реорганізацію демократичних і гуманістичних начал. Вивчення курсу «Людина і світ» має сприяти формуванню в сучасної молодої людини гуманістичної світоглядної культури на основі пріоритету загальнолюдських цінностей.
Уже в назві курсу «Людина і світ» визначено його основну мету: привернути увагу студентів до найвищої цінності — людини, яка живе в об’єктивно існуючому, якісно різноманітному світі.
Методи вивчення курсу:
• поєднання лекційних і пояснювально-ілюстративних форм викладу матеріалу викладачем з активною самостійною роботою студентів;
• розвиток уміння критично ставитися до фактів реальної дійсності та усвідомлювати власний життєвий досвід на основі висновків природничих наук, міфології, релігії, філософії;
• поєднання роботи з підручником та опрацювання додаткової літератури, довідкових джерел тощо;
формування самостійності мислення.
Курс інтегрований за характером, він спрямований на узагальнення знань, набутих студентами під час вивчення різних навчальних предметів.
Головна мета курсу «Людина і світ»
Завданнями курсу є набуття студентами знань про процеси та явища суспільного буття, про філософські, культурні, політико-правові та соціально-економічні засади життя демократичного суспільства. Вивчення курсу сприятиме соціалізації молоді та активному включенню її в суспільне життя, виховуватиме в студентів такі громадянські риси, як правова відповідальність, толерантність, ініціативність, громадянська активність, національна самосвідомість.
Тема. Поняття «людина як біосоціальна істота». Соціалізація особистості
План
1. Людина в основних типах світогляду.
2. Людина, індивід, особистість.
3. Поняття «соціалізація».
4. Етапи соціалізації.
5. Ґендерна соціалізація особистості.
6. Розвиток сім’ї як соціального інституту.
Людина в основних типах світогляду
Теоретичними засадами формування життєвої позиції людини виступають чотири основні типи світогляду — міфологія, релігія, наука, філософія.
ОСНОВНІ ТИПИ СВІТОГЛЯДУ
| Міфологія | Релігія | Наука | Філософія |
| Міф — це не первинна форма знання, а особливий тип світогляду, специфічне образне синкретичне уявлення про явища природи іколективне життя. У міфі як найбільш ранній формі людської культури поєдналися зачатки знань | Творча всемогутня сила — Бог, який стоїть над природою і поза природою. Буття Бога людина переживає як одкровення. Як одкровення, людині дано знати, що душа її безсмертна | Людська діяльність спрямована на здобуття і осмислення знання | Стійка форма суспільної свідомості, що розглядає світоглядні питання |
ЛЮДИНА ОСНОВНИХ ТИПАХ СВІТОГЛЯДУ
| Міфологія | Релігія | Наука | Філософія |
| Людина — розумна тварина, наділена душею | Людина — істота, що вірить в існування надприродного | Людина — істота, яка пізнає світ | Людина — істота, що здатна бути мудрою |
Висновок:складність людини визначається тим, що вона є суперечливою єдністю не тільки біологічного і соціального, а й фізичного і психічного, загальнолюдського й індивідуального. Чим більше людина вміє керувати своїми біологічними потребами, підпорядковувати їх високим прагненням або спрямовувати на досягнення суспільних цілей, тим більше в людині переважає соціальне і тим більш розвиненою вона є.
2. Людина, індивід, особистість
Поняття «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність», перш за все, характеризують якісні прояви людини.
Поняття «людина» означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.
Поняття «індивід» вживається щодо окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені не в усій родовій повноті та яскравості. Тобто в кожному конкретному індивіді представлені далеко не всі можливі прояви родових якостей людини. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда і навпаки.
Поняття «особа» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи не існує. Але це не означає, що риси індивіда є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад форма носу, на особу переносити не можна.
Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що здатна зробити лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності
Поняття «індивідуальність» може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави.
| Людина | → | Особлива розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот; вид живих істот, що посідає певне місце в сукупності живих організмів |
| Індивід | → | Одиничний представник роду і стоїть в ряду таких понять: рід — вид — індивід |
| Особа | → | Суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків; зосередження всіх якостей людини |
| Особистість | → | Людська особа, що усвідомлює свої якості, свою унікаль- ність, свої вади та переваги |
| Індивідуальність | → | Особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповтор- ності розуміє, що дещо в цьому житті може зробити лише вона, і прагне це реалізувати |
Насправді ж, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виокремлення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, людина усвідомлює і свою цілковиту ідентичність з іншими людьми, адже зрозуміти свою унікальність можна лише через порівняння з іншими людьми і лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь — не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини як родової істоти.
Громадянин — людина, яка належить до певної територіальної спільноти — міста, країни тощо. Ця приналежність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов’язки щодо цього соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в громаді) нормам і законам.
Якщо громадянин — це індивід, що належить до конкретної держави і перебуває під її владою і захистом, то громадянськість — це політична позиція громадянина стосовно процесів, що відбуваються в суспільстві та державі. Відносини суспільства з державою стають дієвими, якщо суспільство можна назвати громадянським тобто здатним «забезпечити реальну участь громадян в управлінському процесі та контроль з їхнього боку за діяльністю держави». Проте саме тут і виникають суперечності, які людство намагається подолати протягом кількох століть.
3. Поняття «соціалізація»
Третину свого життя людина вчиться жити у світі складних суспільних відносин. Суспільство вимагає від нас потрібних йому вмінь і навичок, правильних рішень. І допомагає нам це зробити соціалізація.
Соціалізація— це навчання дітей і підготовка їх до дорослого життя.
Соціалізація– процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
Соціалізація починається в дитинстві і закінчується у глибокій старості процесом засвоєння соціальних ролей і культурних норм.
Навчання життя і навчання предмета поняття різні. До соціалізації застосуємо термін освоєння, а не навчання. Процес соціалізації переживає кожен з нас протягом всього життя.
· Не можна соціальних ролей і культурних норм навчитися за книгами.
· Соціальних ролейбагато, кожна включає багато норм і правил, тому навчатися їх доводиться в реальних умовах, протягом усього життя.
— Щоб переконатися у важливості соціалізації, спробуймо уявити наше життя без неї. Як виглядала би людина? Наведіть приклади.
· У літературі: «Мауглі» Р. Кіплінга.
· У реальному житті — в Індії 1940 р. було знайдено двох дівчаток — півторарічну Амалу і Камалу восьми років, які зростали серед зграї вовків. Після повернення до людського середовища Амала прожила один рік, а Камала — 10, проте вона так і не навчилася говорити і сміятися, пересувалась навколішки.
Висновок:
· У ході соціалізації людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну. Соціальне середовище відіграє в цьому процесі вирішальну роль.
· Соціалізація дає можливість спілкуватися за допомогою ролей.
· Соціалізація забезпечує збереження самого суспільства: прищеплює новим громадянам загальноприйняті цінності, зразки поведінки.
Таким чином, соціалізація— процес розвитку людини, становлення особистості у взаємодії з навколишнім світом.
4. Етапи соціалізації
У доіндустріальномусуспільстві вирізняли лише три етапи людського життя: дитинство, зрілість, старість. Дитинство закінчувалося рано — у 13-15років, переважно після укладання шлюбу.
Люди лише нещодавно усвідомили, що кожен віковий період людини — це особливий світ. За часів Шекспіра діти в усьому були схожі на дорослих. Тільки після епохи Відродження з’явилися перші ознаки вікової різниці — зачіски, одяг... У XVIII ст. починають вирізняти юність. За образним висловом американського вченого Ф.Масгрейва юнак був винайдений одночасно з паровою машиною (1765 р. з’явився винахід Д.Уатта, а 1762 р. Ж. Ж. Руссо «відкрив» юнака, написавши книгу «Еміль»).
Дитинство— найважливіший етап первинного навчання і соціалізації. «Всі ми родом з дитинства» (А. Екзюпері). Американський психолог Ерік Еріксон виділив 8 стадій у розвитку особистості, чотири з них припадає на дитинство. У цей період закладається фундамент соціалізації, людська особистість формується на 70%. Не можна спізнитися, втратити час.
— Коли починається дитинство?
Східна притча.
«Молода мати прийшла до мудреця за порадою і запитала, коли їй треба починати виховання дитини. «Який вік вашої дитини?» — запитав мудрець «Лише 3 місяці», — відповіла мати. «На жаль, ви запізнилися. Ви запізнилися рівно на 3 місяці», — сказав мудрець».
— Ми часто говоримо — «золота пора дитинства», «безхмарне дитинство», «рожева пора» і т. ін. Наскільки відповідають дійсності ці твердження? Давайте порівняємо дитячий і дорослий світ, з'ясуємо, чим вони відрізняються один від одного.
· Зріст, фізична сила;
· обмін речовин (у дітей — пластичний, у дорослих — енергетичний);
· розумові здібності, вміння доцільно їх застосовувати; обсяг набутих знань;
· уміння приймати рішення і т. ін. (продовжити список).
Висновок.Дитина не вміє жити в дорослому світі: не має соціального статусу і ролі, чітких прав і обов’язків, не знає, що таке соціальна відповідальність; погано уявляє собі, що таке соціальні норми.
— Як діти засвоюють соціальні ролі?
Діти не можуть оцінювати норми, вони здатні їх засвоювати лише через стереотипи. Зразками для наслідування є найближче оточення — батько і мати. Батьки є агентами первинної соціалізації. Народна мудрість говорить: «Виховання дітей починається з їхніх батьків».
У дітей ігрове освоєння світу. У які ігри грають наші діти? Які з них найбільш важливі? Рольові ігри: «Дочки-матері», «Школа». Те, чого навчаються в дитинстві, зберігається протягом усього життя і багато в чому визначає його.
Юність — найважчий період соціалізації. «Роки юності — найважчі роки», — ще в XVIII столітті писав німецький філософ І. Кант.
Часові межі: 13-17 — тінейджер, 19-23 — юнак.
— Чому цей вік називають важким, перехідним?
1. Відбуваються важливі фізіологічні зміни: статеве дозрівання; інтенсивне зростання (на 5-8 см на рік), збільшення маси тіла (4-8 кг на рік); перебудовується опорно-руховий апарат (збільшується ступінь окостеніння, наростає м’язова сила) і т. ін. Соціальна та психологічна зрілість дуже часто не встигає за зрілістю фізичною.
2. Психологічні зрушення (потяг до протилежної статі, посилюється агресивність, схильність до неприборканого ризику тощо).
3. Прагнення інновацій і творчості; невизнання авторитетів.
4. Підкреслене прагнення незалежності і самостійності.
5. Формується паралельна система цінностей: батьки — однолітки.
6. Змінюється поведінка (від майже повної слухняності до прихованої або явної непокори батькам).
7. Суперечності між прагненням самостійності і залежністю від думки і поведінки однолітків.
8. Закінчується формування фундаменту особистості — світогляду.
9. Усвідомлення свого «Я» відбувається як осмислення свого місця вжитті; відбувається постійний пошук моральних орієнтирів.
Висновок.Рольовий діапазон тінейджерів,як і раніше, вкрай обмежений: економічно несамостійні, вимагають соціального захисту, не виступають учасниками правовідносин, не є власниками, виробниками. Вони лише споживачі; хоча психофізично вони вже дозріли для прийняття важливих рішень. Брак життєвого досвіду призводить до численних помилок. Проте головне не їхня кількість, а якість: злочинність, наркотики, алкоголь, статева розбещеність... Це спроба грати дорослі ролі, підлітки тяжіють до тих, хто їх вважає дорослими.
Підлітковий вік — це іспит для всіх (самого підлітка, батьків, вчителів). Не можна швидко і без зусиль вирішити всі проблеми цього віку: треба набратися терпіння...
Зрілість— це розквіт людської особистості. Тривалий час вона складалася з декількох циклів. Нижня межа розмита, приблизно 21-23 роки. Екстремальні ситуації зумовлюють швидке дорослішання особи. Верхня межа позначена віком виходу на пенсію — 55 років у жінок і 60 років у чоловіків.
— Головний критерій зрілості: самостійність. Що вважати проявом самостійності?