 |
|
ВІДДІЄСЛІВНІ ІМЕННИКИ
Віддієслівні іменники є необхідним і виправданим мовним засобом ділового стилю. Заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами неможлива. Але недоречне вживання віддієслівних іменників у межах ділового стилю викликає цілком справедливі нарікання.
Проте деякі властивості віддієслівних іменників роблять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють за офіційним діловим писемним спілкуванням. Насамперед, цьому сприяє здатність віддієслівного іменника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняйте:
давати вказівки - вказувати;
зробити огляд - оглянути.
При цьому треба мати на увазі, що такі категорії дієслова, як вид, стан, час створюють абсолютно зайву в діловому стилі атмосферу "розмовності". Віддієслівні іменники саме через відсутність цих категорій забезпечують потрібну діловому стилю однозначність, а водночас й узагальненість змісту, що створює атмосферу діловитості, офіційності. Найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових усталених кліше ділового стилю.
ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ІМЕННИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ
Викликають труднощі в діловому стилі не тільки пошуки потрібного слова, а й вибір граматичної форми.
При виборі роду іменників бажано орієнтуватися на такі правила:
1. офіційними, основними назвами посад, професій, звань служать іменники чоловічого роду: секретар, директор, професор. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати тов. Іванову О.П. на посаду викладача);
2. текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це, звичайно, дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Іванова О.П. дозволила);
3. не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи: сельчани, заводчани. Ці слова є розмовними варіантами офіційних найменувань (мешканець села, заводські робітники).
У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору числа іменників.
Однина іменника може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (зібрано цукрового буряка на площі). У цих випадках однина служить засобом узагальнення, вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів. Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів є внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (... партію дитячих трикотажних костюмів надіслано...).
Поява форм множини в абстрактних іменниках можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються), а не в літературній мові (рух поїздів).
Деякі речовинні іменники (масло, сіль, вино) набувають невластивих видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина). Таке вживання форм множини в ділових документах не вважається порушенням норм літературної мови.
При відмінюванні іменників найбільше помилок випадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й середнього родів.
Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини мають паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і -у (-ю). У діловому стилі виразно переважає закінчення -у (-ю): директору, документу (хоч цілком можлива й така форма: директорові, документові). Перевага віддається закінченням -у (-ю), -і, оскільки вони, як правило, вживаються в усіх стилях, крім розмовного та художнього.
Проте бувають випадки, коли й у діловому стилі слід писати закінчення –ові(-ві, -єві). Це трапляється тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа, бо іменники - назви збірні, абстрактні, узагальнюючі - мають однакові закінчення в родовому і давальному відмінках:
Щоб уникнути цього, закінчення давального відмінка -ові (-еві, єві) у тексті документа стає обов'язковим.
Збіг форм родового і давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду. Тож слід так будувати речення, щоб уникнути двозначності.
Знижує загальну грамотність ділових паперів також неправильне вживання інших відмінкових закінчень.
Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а (-я): абзаца, документа, а інші - -у (-ю): протоколу, факту; до того ж багатозначний іменник може мати дві різні форми в родовому відмінку: нема аркуша паперу - ділового папера. Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому це легко встановити.
У родовому відмінку множини іменників жіночого роду мають закінчення -ей: доповідей, галузей, статей.
Прикметник
Прикметником називається повнозначна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета.
Прикметники змінюються за родами, відмінками й числами.
У реченні прикметники виступають найчастіше узгодженими означеннями, частиною іменного складеного присудка.
ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ
У діловому стилі переважають відносні прикметники (якісних значно менше). Проте оскільки якісні прикметники все ж вживаються, то доводиться утворювати від них ступені порівняння (тобто форму для вияву більшої чи меншої міри якості). В українській мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними (високий, вищий, найвищий) і двослівними, аналітичними (високий, більш високий, найбільш високий).
У діловому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передається, звичайно, аналітичною формою (за допомогою прислівників більш, менш, далеко, надто, дуже та ін.), оскільки утворення таких форм практично можливе від усіх якісних прикметників; ці форми вільно відмінюються й широко вживаються в ролі означень; вони сприймаються як стилістично нейтральні, в той же час як однослівні форми мають чітке розмовне забарвлення.
При вживанні ступенів порівняння треба враховувати смислову відмінність між прислівниками. Так, дуже і самий вказує на абсолютний ступінь вияву ознаки; найбільш - вказує на відносний ступінь вияву ознаки (менш - більш - найбільш).
Числівник
Числівником називається повнозначна самостійна частина мови, яка означає абстрактну математичну кількість (сім, дванадцять, сорок п'ять), кількість предметів (сім документів, дві інструкції) або порядок при лічбі (п'ятий урок).
Числівники змінюються за відмінками. У реченні числівники можуть бути головними та другорядними членами.
За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові.
Кількісні числівники означають абстрактно-математичну кількість (шість, сім) або кількість предметів при лічбі (вісім дерев