Главная | Обратная связь

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ДІЄСЛІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке стоїть у першій або третій особі множини ( ми вимагаємо, дирекція звертається).

Теперішній час вживається ще на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов'язковість (нарада розпочинається о 10 годині).

Недоконаний вид у ділових паперах, як правило, позначається складеними формами (будуть здійснюватися, буде розпочинатися).

Доконаний вид у ділових текстах ширше, ніж у будь-яких інших, твориться за рахунок префіксації (актувати - заактувати, проектувати - запроектувати). Таке широке вживання префіксованих дієслів у діловому стилі не повинне розглядатися як порушення норм літературної мови.

Наказовий спосіб в українській літературній мові виражається цілим рядом форм: власне наказовими формами, формами дійсного способу із значенням наказовості й відповідною інтонацією (ідемо! пішов!), інфінітивом (встати!), лексичними засобами (проїзд заборонено).

Цілком очевидно, що ступінь категоричності висловлюваної вимоги при використанні цих засобів змінюється в дуже широких межах: від ввічливої поради, побажання до категоричного наказу; вибір способу оформлення наказу залежить насамперед від стилю, призначення тексту, а також від норм мовного етикету.

У ділових документах форми власне наказового способу (іди - ідіть, роби - робіть) використовуються лише в усному мовленні; в писемній формі переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловленню категоричного характеру. Інфінітив мусить мати лише закінчення -ти (здійснювати, виконувати, відповідати); закінчення -ть вживається лише у розмовній мові; для ділових текстів воно неприйнятне. Менш категоричні безособові форми; вони мають характер ствердження фактів і застосовуються в різних інструкціях, статутах (забороняється, заборонено).

 

ДІЄПРИКМЕТНИК

Дієприкметник - це форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією. За будовою, граматичними ознаками і синтаксичною функцією дієприкметники близькі до прикметників.

Як прикметники дієприкметники змінюються за родами, числами і відмінками (залитий сонцем двір, залитого сонцем двору, залиті сонцем двори, залите сонцем приміщення). Дієслівною ознакою дієприкметників є те, що вони можуть керувати іменником (двір, залитий сонцем), мати при собі залежні слова (одержаний давно), мають такі граматичні категорії, як час, стан, вид.

За відношенням до часу дієприкметники бувають теперішнього (згасаючий) і минулого (згаслий) часів. За відношенням до стану вони поділяються на активні (процвітаючий) та пасивні (скошений). Дієприкметники зберігають вид дієслова, від якого утворені.

У реченні дієприкметники виконують функцію означення або іменного складного присудка.

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теперішнього (заростаючий ставок) і минулого часу (зарослий ставок).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета (написаний вірш).

Творення дієприкметників

Активні дієприкметники	Пасивні дієприкметники
тепер. час	минулий час	тепер. час	минулий час
від основ тепер. ча­су перехідних і непе­рехідних дієслів не­доконаного виду за допомогою суфіксів -уч-, -юч-, (І дієв.) -ач-, -яч- (ІІ дієв.) стихати - стихаю­чий, сидіти - сидячий	від основи інфінітива неперехід­них дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л замерзнути - замерзлий	-	від основи інфі­нітива перехід­них дієслів доко­наного і недоко­наного виду за допомогою суфік­сів -н-, -ен-, -єн-, -т- писати - писа­ний, мити - митий

Деякі дієприкметники, втративши дієслівні ознаки виду і часу, перейшли у прикметники. Вони виражають постійну ознаку, не мають при собі залежних слів, а, навпаки, самі залежать від іменника.

 

Дієприкметник	Прикметник
Нас зустріла розквітла блідо-рожевим цвітом яблуня.	Нас зустріла розквітла яблуня.
Розквітла - дієприкметник, керує іменником (розквітла (чим?) цвітом), має час, вид стан.	Розквітла - прикметник, виражає ознаку іменника, має такі граматичні категорії, як рід, число, відмінок.

 

У прикметниках дієприкметникового походження може змінюватися наголос, наприклад: ва'рений, пе'чений (дієпр.), і варе'ний, пече'ний (прикм.).

Дієприкметник із залежними словами називається дієприкметниковим зворотом, який на письмі виділяється комами залежно від місця знаходження.

В офіційно-діловому стилі мови часто вживають дієприкметникові звороти з метою економності вислову і точності відтворення думки.

 

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник - це незмінювана форма дієслова, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію.

Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника.

Ознаки дієслова, які має дієприслівник:

 близьке лексичне значення (йти - йдучи);

 твориться від дієслівних основ (йти - йдучи);

 зберігає вид дієслова, від якого утворений (виступати - виступаючи, виступити - виступивши);

 керує іменником або займенником (працюючи з дітьми, з ним).

Ознаки прислівника, які має дієприслівник:

 не змінюється;

 у реченні є обставиною.

Творення дієприслівників

Недоконаний вид	Доконаний вид
Від основ тепер. часу за допомогою суфіксів -учи-, -ючи-, (І дієв.) -ачи-, -ячи- (ІІ дієв.) бредуть - бредучи, лежать - лежачи	Від основи інфінітива за допомогою суфікса -ши, -вши, принести - принісши, сховати - сховавши

 

Дієприслівники мають форму недоконаного або доконаного виду. Дієприслівники недоконаного виду означають, що додаткова дія не закінчена і відбувається одночасно з головною. Наприклад: Дивлячись на високі Карпати, Марко мріяв про рідні Альпи.

Дієприслівники доконаного виду означають, що додаткова дія відбувається раніше головної, вираженої дієсловом. Наприклад: Прочитавши документ, ми почали активно його обговорювати.

Дієприслівники з пояснюючими словами називаються дієприслівниковим зворотом, який на письмі виділяється комами, незалежно від місця знаходження.

В офіційно-діловому стилі мови часто вживають дієприслівникові звороти з метою економічності вислову і точності відтворення думки.

Прислівник

Прислівникомназиваєтьсясамостійна незмінна частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки та обставини.

Прислівники мають такі особливості:

 вони не змінюються;

 мають тільки їм властиві словотворчі суфікси -о, -е, -у, -ому, -єму (тепло, добре, по-моєму);

 мають лексичне і словотворче співвіднесення з усіма частинами мови, від яких походять (іменниками, прикметниками, числівниками, займенниками, дієсловами);

 у реченні виконують функцію обставин.

За значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівники поділяються на три розряди: означальні, обставинні, безособово-предикативні.

Означальні прислівники поділяються на такі групи: якісно-означальні, способу або образцу дії, кількісно-означальні.

Якісно-означальні прислівники дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони утворюються від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів -о або -е.

Прислівники на -о, -е, утворені від якісних прикметників, можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння.

Форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -ше та -іше (швидко-швидше, тепло-тепліше), а також за допомогою інших основ (добре-краще).

Найвищий ступінь порівняння твориться за допомогою префікса най- та вищого ступеня порівняння прислівників (глибше-найглибше).

Прислівники способу або образу дії вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, по-нашому).

Кількісно-означальні прислівникивиражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання: скільки?, наскільки? якою мірою? як багато? (двічі, дуже, надзвичайно).

Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, їх поділяють на такі групи: прислівники часу, місця, причини, мети.

Прислівники часу характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли? відколи? як довго? доки? (тепер, колись, віддавна, завжди).

Прислівники місцяхарактеризують дію за просторовим відношеннями і відповідають на питання: де? куди? звідки? (вниз, здалеку, праворуч).

Прислівники причинивиражають причину дії і відповідають на питання: чому? через що? з якої причини? (зопалу, згарячу).

Прислівники мети виражають мету дії і відповідають на питання: для чого? на що? з якою метою? (умисне, напоказ, наперекір).

Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають стан природи (тихо, ясно, темно, холодно), психічний або фізичний стан людини (легко, радісно, весело, душно), зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (необхідно виконати, потрібно сказати).

Прислівники різноманітні за своїм походженням і будовою. Це пояснюється тим, що вони сформувалися на основі інших частин мови: прикметників та іменників (помалу, бігом), числівників (вдвоє), займенників (нікуди), дієслів (пошепки).

Прислівники утворюються зо допомогою:

 префіксів (вгорі, вранці);

 суфіксів (високо);

 префіксів та суфіксів (по-українськи);

 злиття основ (ліворуч);

 повторення слів (далеко-далеко, як-не-як),

 переходу у прислівники інших частин мови (часом).

В офіційно-діловому стилі переважають якісно-означальні прислівники, а також досить широко вживаються обставинні прислівники.