 |
|
ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ
Переважна більшість документів пишеться від імені установи, підприємства, організації (тобто від першої особи множини). Проте займенник ми в цій ситуації, як правило, пропускається; ділові листи, наприклад, часто починаються дієсловом у першій особі множини (наприклад, просимо..., повідомляємо...). Паралельною до щойно розглянутої є форма третьої особи однини (наприклад, дирекція просить..., завод повідомляє). Хоча реальний діяч тут "я", проте виклад, як правило, ведеться від третьої особи. Мовець майже усунений від участі у мовленні, ніяк себе не проявляє, що й надає викладові нейтрального або офіційного характеру.
Займенник Вам у конструкціях типу надсилаємо Вам для ознайомлення опускається, що й створює загальне враження об'єктивності викладу, типової для ділового стилю.
Проте наявність чи відсутність займенника Вам, Вас, Вами змінює спрямування й тональність висловлення. Так, звороти типу пропоную з'явитись, прошу уточнити виражають більш категоричну й безапеляційну вимогу, ніж ці самі звороти з особовим займенником Вам, Вас, Вами; порівняйте пропоную Вам з'явитись, прошу Вас уточнити. Введення особового займенника пом'якшує категоричність вимоги.
Вживання займенника першої особи однини я також обминається; розпорядження й накази розпочинаються дієсловом у першій особі однини (наприклад, пропоную..., наказую...). Ця займенникова форма можлива лише в особистих паперах і в деяких видах документів (автобіографія, доручення).
У діловому стилі авторське ми застосовується в тих випадках, коли є потреба пом'якшити категоричність тону (наприклад, ми приходимо до таких висновків).
Займенник свій часто буває зайвим у діловому документі, він дублює вже наявне в тексті слово.
Прикметник окремий іноді вживається замість неозначеного займенника деякий (окремі підприємства, окремі товариші). Не слід забувати, що основне значення прикметника окремий - це "незалежний"; бувають випадки, коли це значення виходить на перший план, тоді текст документу стає двозначним, наприклад, тов. ... виконував окремі завдання (незалежні від завдань, що їх одержала група, деякі завдання, з тих, що одержала група?). Такої двозначності слід уникати.
Дієслово
Дієслово - це повнозначна самостійна частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес.
Дієслово може означати:
реальну фізичну дію особи (бігти, шити);
стан, в якому перебуває предмет (спати, сміятися);
становлення предмета (молодіти, старіти);
ставлення особи до кого-небудь чи чого-небудь (любити, шанувати);
бажання (хотіти, бажати);
мовлення (говорити, розповідати);
мислення (думати, мріяти).
Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив.
Інфінітив – це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма (інфінітив) дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на -ти, -ть.
Дієслово має граматичні категорії роду, особи, числа, як і інші частини мови, але воно має ще і властиві тільки йому граматичні категорії: виду, перехідності - неперехідності, стану, способу, часу.
Дієслова бувають доконаного і недоконаного виду; перехідні і неперехідні; дійсного, умовного і наказового способу; теперішнього, минулого і майбутнього часу, активного чи пасивного стану.