Главная | Обратная связь

Поняття культурної ідентифікації

· В основі тяжіння до насильства й руйнації норм традиційної культури завжди лежить розгубленість авантюрного лідера (або групи лідерів) перед складністю життя; вони намагаються “спростити” соціальні ролі й звести їх до елементарних функцій. У такому суспільстві добре почуваються лише середні люди, яким достатньо того, що “дадуть” згори. Але подібне суспільство швидко занепадає через застій, викликаний придушенням енергії таланту (напр., колишній СРСР). Навпаки, у розвиненому суспільстві знаходить свою “нішу” не лише пересічна особистість, а й незвичайна за обдаруваннями людина (наприклад, митець, що створює власний, не для всіх зрозумілий художній світ). Величезний прогрес науки й техніки став можливим завдяки вільній економіці, свободі самовиразу людської натури, й це виборола світова цивілізація шляхом постійного напруження, боротьби за оновлення й незмінного руху вперед.

· Неврівноваженість соціально-економічних процесів веде до революцій і тероризму.

· Закони, що часом застарівають на очах, стримують людську ініціативу й консервують пережитки минульщини; цим вправно користується криміналітет.

· Криза традиційної юриспруденції й потреба у створенні правової держави стикається з неврівноваженістю соціального буття.

· Перемішування народів та соціальних груп породжує не лише пожвавлення співробітництва людей і здорового націоналізму – любові до своєї нації, а й до нацизму та расизму.

· Криза традиційних релігій веде до всеїдності, прагнення гармонійно сполучити те, що не сполучується (наприклад, єдинобожне християнство й політеїстичне язичництво).

· В епоху телебачення й Інтернету колись екзотичні вірування ізольованих народів (Індії, наприклад) стають “модними”, хоча за ступенем морального розвитку вони сильно поступаються тому ж християнству та його культурі міжлюдського спілкування. Йога та їй подібні стародавні духовні системи набувають другої молодості і всесвітнього масштабу на наших очах.

П л ю р а л і з м, тобто множинність, вже міцно став прикметою нашого культурного життя. Недовго й розгубитися в цій різноманітності. Завдання полягає, вочевидь, в особистому виборі або самоідентифікації особистості, бо ніхто нині не може закрити перед людиною все оте багатство – і справжнього культурного пошуку, й культурного сурогату.

Для людини, що виросла на фольклорі, може видатися “чужим” класичне мистецтво. І, навпаки, рафінований споживач елітної культури може гребувати “примітивним” мистецтвом. “Серйозні” митці зневажають розважальну стихію на зразок “попси”. Але “розважальна” стихія теж має право на існування: масова культура – явище закономірне, поки вона не переростає в контркультуру.

Критерієм справжньої культури, який оберігає від захоплення руйнівними явищами, має бути насамперед п р о ф е с і о н а л і з м. При цьому релігійний, політичний, науковий, юридичний та митецький досвід не терплять самодіяльності – уявімо собі самодіяльного хірурга або самосуд натовпу.

Важливо, як ти сам себе сприймаєш і ким хочеш бути. Відчувати себе, скажімо, українцем за культурною приналежністю можна й не народившись від українських батьків. Видатний діяч української культури митрополит Петро Могила був за народженням молдаванином, але мало хто зробив для України стільки, як він, і мало кого в Україні так шанують.