 |
|
Методичні рекомендації щодо вивчення теми
Вивчаючи цю тему, необхідно зрозуміти, що формування й розвиток ринкової економіки в Україні диктують необхідність більш тісних взаємовигідних зв’язків із національними економіками інших держав світу, активне включення країни в процеси міжнародної економічної інтеграції.
Сучасне світове господарство – це не тільки сукупність національних господарств і міжнародні економічні відносини, які об’єднують їх, а й інтеграційні комплекси. Вони включають у себе національні господарства визначених груп держав і відрізняються розвиненішим взаємним поділом праці, зближенням і взаємопристосуванням економічних механізмів, взаємопроникненням капіталів, проведенням узгодженої міждержавної економічної політики.
Інтеграційні тенденції – природний процес, пов’язаний з об’єктивними потребами сучасного міжнародного поділу праці q науково-технічного прогресу, з необхідністю поглиблення міжнародної спеціалізації й оптимізації господарських структур окремих країн.
Формування інтеграційних відносин відбувається як на мікрорівні (підприємство, фірма), так і на макрорівні (держава, регіон, група країн).
Підприємства розраховують на збільшення обсягу продажів, зниження собівартості продукції, позиціонування на ринку, пролонгацію найбільш ефективних фаз життєвого циклу товару. Таким чином, діяльність на мікрорівні спрямована на подолання негативних факторів міжнародних економічних відносин – територіальної віддаленості, меншої мобільності факторів виробництва й ресурсів, національних бар’єрів, митних і валютних перешкод.
Об’єктивно виникають два шляхи розвитку:
- створення й розвиток транснаціональних фірм, які дозволять уникнути багатьщх труднощів (трансферні постачання, ціни, сприятливі умови відтворення, кращий облік ринкової ситуації, використання прибутку й т. д.);
- міждержавні узгоджені заходи для цілеспрямованого формування світо-господарського ринкового (економічного, правового, інформаційного, психологічного і політичного) простору у великих регіонах світу.
Поєднання цих двох напрямків і забезпечує перехід до вищого, ефективнішого й перспективнішого етапу світогосподарських відносин – міжнародної економічної інтеграції.
З економічних позицій об’єктивний фактор міжнародної господарської інтеграції – забезпечення кращих умов застосування обмежених ресурсів (природних і знайдених). Але характер і роль пріоритетних ресурсних факторів закономірно змінюються. Після Другої світової війни поштовхом для інтеграційного розвитку стало завдання об’єднання насамперед виробничих ресурсів (енергоносіїв, металургійних потужностей і т. п.). Поступово ядром міжнародного інтеграційного розвитку стає технологічна сфера. Останнім часом на важливе місце виходить інформаційно-інжинірингова діяльність, що підтверджується практичним досвідом Європейського Союзу.
Таким чином, міжнародна економічна інтеграція в сучасних умовах – логічний, закономірний результат транснаціоналізації мікро- та макроекономічних процесів, що ґрунтується на принципах світогосподарських відносин.
Основними факторами, які забезпечують динамічний розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, є:
– економічний розвиток країн та регіонів в умовах нерівномірного розподілу природних умов та природних ресурсів;
– закономірності науково-технічного прогресу;
– тенденції демографічних факторів розвитку;
– необхідність розв'язання глобальних проблем людства (енергетична, продовольча, економічна, екологічна, безпеки, використання Світового океану й т. д.);
– розвиток транспортно-комунікаційних мереж.
Інтеграційні процеси в останні роки охопили практично всі континенти й субконтиненти та призвели до утворення числених регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків, більшість із яких проголошує своєю кінцевою метою вихід на інтеграційну стадію економічного співробітництва. Усього у світі нараховується близько 20 міжнародних економічних об'єднань інтеграційного типу, які охоплюють основні регіони й континенти земної кулі.
Погляд на інтеграцію як на процес обумовив інтерес до класифікації стадій інтеграції. У сучасній теорії міжнародної економічної інтеграції розрізняють п’ять етапів розвитку:
- зона вільної торгівлі;
- митний союз;
- зона преференційної торгівлі;
- спільний ринок;
- економічний союз;
- економічний і валютний союз.
Для кращого розуміння необхідно розглянути особливості кожного з етапів інтеграційного розвитку МЕВ, сформулювати їх визначення, відзначити основні механізми.
Зона вільної торгівлі – найпростіша форма інтеграції. У такій зоні діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок відміни торгових обмежень, насамперед, внутрішнього мита. Держави-учасниці залишаються окремими митними територіями й не втрачають права самостійного визначення режиму економічних відносин з третіми країнами (права на відміну чи введення нових тарифів або інших обмежень, на підписання торгово-економічних договорів і угод). Саме тому між країнами – учасницями зони вільної торгівлі зберігаються митні кордони й пости, які контролюють походження товарів, що перетинають їхній державний кордон і ніби відтинають від пільгового перевезення ту їх частину, яка завозиться з третіх країн.
Прикладом такої зони можуть бути:
1) Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) – США, Канада, Мексика;
2) Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЕАСТ) - Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн;
3) Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) – Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Папуа нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі;
4) «Меркосур» – Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай;
5) Південноафриканський комітет розвитку (САДК) – Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве;
6) Західно-африканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА) – Кот-Д’Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі;-
7) Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) – Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдіви, Бутан, Непал.
Митний союз – угода двох або кількох держав, якою встановлюється режим вільної торгівлі та передбачається усунення внутрішніх тарифів і встановлення спільного зовнішнього тарифу. Митний союз, зберігаючи національні митні органи, передбачає єдність митної території, однаковий торговий режим у ставленні до третіх країн, включаючи загальні митні тарифи, єдині заходи нетарифного регулювання, уніфіковану систему прямих і непрямих податків та однотипність методів управління народним господарством. Угоди такого типу діяли в Європейському Економічному Співтоваристві в 1968 році. Нині таким прикладом можуть бути Андська группа (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія), КАРИКОМ – Співтовариство та спільний ринок країн Карибського басейну.
Зона преференційної торгівлі – це зона з особливим пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн знижують взаємні тарифи на імпортні товари, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами, здійснюють пільгове кредитування й страхування зовнішньоторговельних операцій, надають фінансову та технічну допомогу. Наприклад, Японія в межах програми Всеохоплюючої системи преференції надає пільговий режим країнам, що розвиваються.
Спільний ринок – складніша форма міждержавної інтеграційної взаємодії, яка включає умови вільної торгівлі, митного союзу та забезпечує вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталів і формує дійсно спільний повноцінний ринковий простір (звідси й назва – «спільний ринок»). Прикладом утворення спільного ринку є Європейський Союз.
Валютний союз– найскладніша форма інтеграції; передбачає проведення країнами єдиної валютно-фінансової політики: введення в обіг єдиної валюти, створення єдиного емісійного центру – банку. На стадії еволюції до повного економічного, політичного й валютного союзу перебуває Європейська Спільнота.
Політичний союз – вищий ступінь регіональної інтеграції, який передбачає перетворення єдиного ринкового простору в цілісне економічне й політичне утворення. Фактично – це виникнення нового багатонаціонального суб'єкта світогосподарських і міжнародних політичних відносин, який виступає від імені всіх учасників цього союзу.
Основними напрямками розвитку інтеграційних процесів слід вважати:
– поступове усунення митних та фінансових бар’єрів;
– забезпечення країнам, які ввійшли до інтеграційного угрупування, «прозорості» кордонів;
– створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталів.
Підкреслимо, що інтеграційні процеси відбуваються під контролем і за безпосередньої участі державних органів ряду країн.
Таким чином, економічна інтеграція означає злиття національних господарств кількох країн і утворення великих інтернаціональних економічних комплексів.
Міжнародна торгівля – одна з найважливіших складових частин міжнародних відносин , показники якої відображають рівень економічного розвитку країн і характер відносин між ними. Хоча в сучасних умовах головною формою міжнародних економічних відносин є не вивезення товарів, а зарубіжне інвестування, утім, міжнародна торгівля за своїми масштабами та функціями в загальному комплексі економічних відносин зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, у тому числі спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб'єктів, міжнародний трансфер технологій тощо.
Міжнародний рух капіталів – розміщення й функціонування капіталу за кордоном перш за все з метою самозростання. Термін «капітал» вживається в множині, оскільки рух капіталу між країнами не односторонній, і в цьому русі бере участь капітал різноманітних форм і видів.
Першопричиною й необхідною передумовою вивозу (руху) фінансового капіталу виступав його відносний залишок, який із метою прибуткового інвестування перекидався за кордон. Такий принцип лежить в основі й нині, але він складніший через інтернаціоналізацію та глобалізацію світового господарства, переплетення національних і міжнародних інтересів держав і господарюючих суб'єктів.
Нині спостерігається зростання обсягів міжнародного руху фінансових ресурсів розвинутих країн, за допомогою яких вирішуються питання відтворення товарів і послуг, збільшується експорт країн, унаслідок чого зростає внутрішній попит на обладнання, послуги, а отже, нейтралізується тенденція до зниження норми прибутку, вирішуються стратегічні завдання світової економічної рівноваги.
Так, експорт фінансового капіталу в 90-і роки став випереджати за своїми темпами як збільшення ВВП, так і зростання товарного експорту розвинутих країн. У міжнародній фінансовій сфері простежуються лавиноподібні темпи зростання міжнародних фінансових операцій, які набагато випереджують зростання світової торгівлі товарами.
Якщо останнє подвоєння товарообороту відбулося за сімнадцять років, то транскордонні фінансові потоки подвоюються в середньому кожних чотири роки.