 |
|
Методичні рекомендації щодо вивчення теми
Вивчаючи цю тему, необхідно зрозуміти, що протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання й стримування.
В економічній літературі суть економічного зростання визначається по-різному. З одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП за певний період або ж як збільшення ЧНП на душу населення, а з іншого – як ситуація, за якої разом із зростанням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного доходу. Інші економісти ототожнюють економічне зростання з розвитком економіки взагалі – зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо. Однак більшість учених під економічним зростанням розуміють такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво, яке перебуває в постійному русі, у динаміці.
На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, а й має місце виробництво нових товарів і послуг із використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.
Економічне зростання та економічний розвиток тісно взаємопов'язані. Але економічне зростання може відбуватися й за умов відсутності економічного розвитку, у той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.
Економічне зростання дає можливість забезпечувати постійно зростаючі потреби людей, вирішувати болючі соціально-економічні проблеми, проблеми обмеженості економічних (виробничих) ресурсів.
Економічне зростання має свою систему показників, за допомогою яких характеризується його кількісний чи якісний стан. Основні з них: річні темпи зростання ВНП (ВВП) або національного доходу у відсотках; абсолютний приріст національного доходу або ВНП (ВВП) за рік; приріст національного доходу на душу населення за відповідний період.
Зростання будь-якої національної економіки визначається такими факторами:
– кількість та якість природних ресурсів;
– кількість та якість трудових ресурсів;
– обсяг основного капіталу (основних виробничих фондів), зайнятого в суспільному виробництві;
– технологія та організація суспільного виробництва;
– фактори попиту та фактори розподілу.
Так, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння та введення наявних природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої сили, загального стану здоров’я та тривалості життя людей тощо. Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду нагромадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ.
Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність виробництва показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує його результативність.
Стан технології залежить від рівня розвитку науки й техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.
Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка країни повинна забезпечити попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит у суспільстві.
На темпи та розміри економічного зростання значний вплив мають і фактори розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси, їх необхідно правильно розподіляти. Зміни в структурі попиту вимагають переміщення капіталів і трудових ресурсів у галузі з більшим попитом на них. Якщо переміщення капіталу не встигає за зміною структури попиту, то частина виробничих потужностей залишиться не завантаженою, зросте безробіття, зменшиться обсяг виробництва а, отже, обсяг національного доходу (ВНП чи ВВП).
Отже, економічне зростання має місце тоді, коли цьому сприяють як фактори пропозиції, так і фактори попиту та розподілу. Взаємозв’язок між самими факторами є складним і суперечливим. Зміни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів і навпаки. Залежно від того, за рахунок яких факторів збільшується чи зменшується національний дохід (ВНП чи ВВП), залежить якість економічного зростання.
Зростання суспільного продукту й доходу можна забезпечити лише двома способами:
1) шляхом використання у виробництві більшої кількості виробничих (трудових і матеріальних) ресурсів;
2) шляхом більш продуктивного й ефективного використання обмежених виробничих ресурсів.
Залежно від того, яким способом досягається результат, розрізняють два типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний.
При екстенсивному типі зростання досягається шляхом кількісного приросту факторів виробництва (виробничих ресурсів) при їх незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці та ефективності виробництва. Наприклад, для зростання ВВП у певній пропорції в такій же пропорції необхідно збільшити виробничі ресурси (кількість зайнятих у виробництві, засобів виробництва тощо).
Інтенсивний тип економічного зростання означає зростання обсягу суспільного продукту на ґрунті якісного вдосконалення факторів виробництва. Він базується на застосуванні більш ефективних засобів виробництва та більш досконалій технології та організації праці.
Проте поділ економічного зростання на екстенсивне та інтенсивне значною мірою умовний, оскільки в чистому вигляді не існує ні того, ні іншого, а реальне економічне зростання залежить від відповідної комбінації екстенсивних та інтенсивних виробничих факторів. Зростання національного доходу в будь-якій економіці визначається витратами та продуктивністю праці. Витрати праці вимірюються кількістю людино-годин, яка визначається добутком кількості зайнятих у виробництві на загальну кількість відпрацьованих ними годин. Продуктивність праці визначається кількістю продукту, виробленого за одиницю часу, або кількістю продукту, що припадає на одного зайнятого.
Продуктивність праці залежить від технічного прогресу, обсягу інвестицій, загальноосвітньої та професійної підготовки працівників, ефективного розміщення ресурсів тощо.
З технічним прогресом тісно пов’язані інвестиції у виробництво, тобто додаткові витрати капіталу для розширення виробництва.