Главная | Обратная связь

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Вивчаючи цю тему, необхідно зрозуміти, що найважливішими засобами формування та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку є: прогнозування, макроекономічне планування, державне програмування. Життя сучасного суспільства є неможливим без передбачення майбутнього, без визначення перспектив його розвитку. Нині прогнозування – один із вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики економічної політики держави. Чим вищий рівень соціально-економічного прогнозування в суспільстві, то вища й ефективність цілеспрямованого впливу держави на перебіг соціально-економічних процесів.

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією й практикою. У методології прогнозування розрізняють два аспекти: теоретичний та управлінський. Теоретичний аспект полягає в тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів і причинно-наслідкових зв’язків, оцінка й опис можливих і бажаних перспектив розвитку об’єкта. Управлінський аспект полягає в тому, що прогнозування формує рекомендації щодо ДРЕ на відповідну перспективу.

Соціально-економічне прогнозування є складовою ширшого поняття – передбачення, як випереджувального відображення дійсності.

Виділяють такі основні принципи соціально-економічного прогнозування:

- цілеспрямованості;

- системності;

- наукової обґрунтованості;

- адекватності;

- альтернативності.

Згідно з принципом цілеспрямованості змістовний опис об’єкта здійснюється під кутом зору поставлених перед дослідженням завдань. Формування цілей і завдань як початковий етап будь-якого дослідження вирішує проблему невизначеності. Цілеспрямованість надає прогнозуванню активний характер, уможливлює обґрунтування переходу від сталих тенденцій розвитку до тенденцій, які відповідають стратегічним цілям.

Принцип системності означає, що економіка розглядається як єдиний об’єкт прогнозування й водночас як сукупність відносно самостійних напрямів прогнозування. Об’єкт має бути описаний, по-пер­ше, як підсистема більш широкої системи, по-друге, як цілісне явище, по-третє, як певна складна структура, яка, у свою чергу, теж складається з елементів (підсистем другого, третього, четвертого й т. д. рівнів).

Сутність принципу наукової обґрунтованості прогнозів полягає в такому. По-перше, прогнозування потребує всебічного врахування дії об’єктивних економічних законів і законів розвитку суспільства. По-друге, прогнозування має базуватися на сучасних прогностичних методах. По-третє, прогнозування має враховувати позитивний світовий і вітчизняний досвід розроблення прогнозів.

Принцип альтернативності прогнозування випливає з можливості розвитку економіки та соціально-економічних процесів у різних напрямах (траєкторіях), за різних взаємозв’язків і структурних співвідношень. Головна проблема практичного втілення цього принципу полягає в тому, щоб відокремити ті варіанти розвитку, які можуть бути здійснені, від тих, які неможливо реалізувати.

Принцип адекватності прогнозів об’єктивним закономірностям. Адекватність означає максимальне наближення теоретичної моделі до сталих суттєвих закономірностей і тенденцій розвитку. При цьому під теоретичною моделлю прогнозу слід розуміти модель, що практично реалізується і є формою наукового відображення дійсності. Адекватність передбачає врахування імовірнісного, стохастичного характеру розвитку процесів.

Однією з найважливіших характеристик соціально-економічного прогнозування є класифікація (типологія) прогнозів (табл. 3.). Типологія базується на класифікаційних ознаках. Такими ознаками можуть бути:

- масштаби об’єкта;

- час випередження;

- елементи відтворення;

- функції прогнозу;

- джерела прогнозної інформації тощо.

Таблиця 3