 |
|
VI. Короткий словник юридичних термінів
Держава – це політико-територіальна організація соціально-неоднорідного суспільства, яка має спеціальний апарат управління і примусу, надає своїм рішенням загальнообов’язкової сили і є засобом управління справами цього суспільства.
Суверенітет – це верховенство державної влади над усіма іншими владами, що існують у суспільстві, а також незалежність державної влади як всередині держави, так і за її межами.
Правова держава – це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.
Форма державного правління відображає, як побудовані та утворюються органи державної влади.
Монархія – це форма державного правління, при якій вища державна влада повністю або частково належить одноосібному главі держави і, як правило, передається у спадок.
Республіка - це форма державного правління, у якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається на певний строк.
Форма державного устрою – відображає адміністративно – територіальний устрій держави, співвідношення центральних і місцевих органів державної влади.
Унітарна держава – це держава, складові якої не мають суверенітету та інших ознак державності.
Федерація– це союзна держава, яка складається з утворень (суб’єктів федерації), які мають певні ознаки державності: систему органів, законодавство, право виходу з федерації тощо.
Конфедерація– союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети.
Державний (політичний) режим – система способів та методів здійснення державної влади.
Право – це сукупність встановлених державою загальнообов’язкових норм (правил поведінки), котрі виражають волю народу держави і гарантовані державою, встановлюють загальні правила поведінки, закріплюють права та обов’язки учасників суспільних відносин.
Норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлюється державою і охороняється методами державного примусу.
Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови і обставини, за яких ця норма буде здійснюватись.
Диспозиція – частина норми, в якій міститься саме правило поведінки, права чи обов’язки суб’єктів.
Санкція – частина норми, яка містить заходи державного примусу, що застосовуються у випадку порушення диспозиції.
Джерела права – це офіційно-документальні форми відображення і закріплення норм права, які виходять від держави і яким держава надає загальнообов’язкового юридичного значення.
Правовий звичай –історично складені звичаї та традиції, яким держава надала загальнообов’язкового значення і дотримання якого гарантувала державним примусом(стародавні, середньовічні, релігійно – традиційні правові системи).
Правовий прецедент – судове чи адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому держава надала загальнообов’язкового юридичного значення і таке рішення є зразком для вирішення аналогічних справ (англо-саксонська правова система).
Нормативно-правовий акт – офіційний документ компетентних органів держави, який складається з юридичних норм, виходить від строго певних правотворчих органів, має встановлену форму, реквізити, порядок вступу в силу і сферу дії.
Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради) або безпосередньо самого народу (референдум), що встановлює основні, первинні юридичні норми, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Підзаконний акт – нормативно-правовий акт органів державної влади і управління, який приймається на основі закону, для його виконання, повинен відповідати вимогам закону і не може йому суперечити.
Система права – це структура права, створена зв’язком норм, інститутів, галузей, розділів, що забезпечує цілісність і регулятивні властивості права.
Галузь права – це сукупність правових норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин.
Інститут права – це частина галузі права, що складається з норм, які регулюють певний вид однорідних суспільних відносин.
Предмет правового регулювання – це суспільні відносини, що регулюються правом.
Метод правового регулювання – це сукупність прийомів і способів регулювання людської діяльності.
Імперативний (владний) метод – передбачає правове положення суб’єктів, побудоване на субординації, підпорядкованості;точні приписи підвладному суб’єкту та штрафні каральні санкції.
Диспозитивний метод – передбачає рівноправність сторін – суб’єктів правовідносин, юридичним фактом, як правило, виступає договір, в якому суб’єкти самі встановлюють взаємні права і обов’язки, за порушення яких наступають майнові поновлювальні санкції.