Главная | Обратная связь

Причини і шляхи виникнення держави і права

Держава виникла внаслідок розкладу родоплемінного устрою, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених до них, зосередження в їхніх руках управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Як свідчить історична наука, перші держави виникли наприкі­нці IV - початку III тис. до н.е. на берегах Нілу, в долині Тиг­ра і Євфрата, пізніше - в Індії, Китаї; у VIII-VI ст. до н.е. сформувалися давньогрецькі міста-держави (поліси).

Економічною передумовою формування держави був перехід людства від добувної економіки до нового способу господарювання — виробничої економіки. Відбулася так звана "неолітична рево:іюція\ яка зумовила суспільний розподіл праці: відокремлення землеробства, скотарства, ремесла, тор­гівлі. Спеціалізація праці призвела до зростання її продуктив­ності, виникнення додаткового продукту, можливостей для регулярного товарообміну і привласнення результатів чужої праці, становлення нових форм власності (у тому числі приватної), до соціальної диференціації, майнового розшарування населення.

Важливим наслідком неолітичної революції було роз­дроблення родової общини на патріархальні сім'ї, які вже ставали власниками знарядь і продуктів праці. Родова община перетворювалася в сусідську (селянську) общину. Суттєве значення мали зростання кількості і густоти населення, пере­хід народів від кочового до осілого способу життя, заборона кровозмішення, а також упорядкування шлюбних стосунків між родами. Все це потребувало регулювання взаємозв'язків етнічно близьких людей, які проживали на певній території. Територія роду і племені поступово ставала місцем діяльності купців, ремісників, мореплавців; почалося переселення наро­дів. На одній території стали проживати різноплемінні групи людей, тому виникла необхідність у новій територіальній ор­ганізації суспільства, яка охоплювала б усе населення не за кровно-родинними ознаками, а за місцем проживання, прин­ципами підлеглості. Першою формою такої організації стало місто-держава.

Перехід від родового ладу до держави прискорюва­вся і завоюваннями одних народів іншими. Воєнна організа­ція племен, яка спочатку захищала їх інтереси, почала шука­ти і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це призвело до зміцнення влади воєнних вождів, які зосере­дили у своїх руках функції верховного жреця і верховного суд­ді. Період, коли війни і воєнні пограбування стали повсюдним і повсякденним явищем, зветься "воєнною демократією". Во­єнна демократія у деяких країнах вважається безпосередньо переддержавною формою організації влади, що поступово пе­реродилася у воєнно-ієрархічну форму правління, у воєнний насильницький апарат пригнічування. Поряд із військовим управлінням специфічні управлінські функції беруть на себе особливі групи людей - організатори виробництва, працівни­ки інформаційних систем, систем контролю, тобто поступово управлінська праця набуває самостійного значення.

Із розвитком і ускладненням суспільного життя, пере­ходом до виробничої економіки органи влади родового ладувже не були спроможні забезпечити нормальне функціону­вання і ефективне управління суспільством. На зміну первіс­ному самоврядуванню приходить нова організація влади -держава, яка визріває під впливом економічних, соціальних, психологічних, географічних та інших чинників.

Формування держави відбувалося різними шляхами;

1. Східний ("азіатський") шлях (Єгипет, Вавилон, Ки­тай, деякі країни Африки, Південної Америки. Океанії). Збе­рігалися основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, які розрізняються за відношенням до засобів виробництва). Первинні держави - це, як правило, аб­солютні, деспотичні монархії. Іноді вони виникають у зонах поливного землеробства, що потребувало проведення значних суспільних робіт (будівництво, експлуатація, захист іригацій­них систем та ін.) і обумовлювало необхідність існування са­мостійної публічної влади, групи посадових осіб, які викону­вали б адміністративні функції ("общинні чиновники"). Апа­рат держави формувався з органів управління родоплемінних об'єднань, а політичне панування було пов'язано з виконан­ням громадської функції. Основними чинниками виникнення держав, заснованих на "азіатському" способі виробництва, були: необхідність забезпечення вільних хліборобів-общинників земельними угіддями, водою, іригаційними спорудами тощо; об'єднання для цього чималої кількості людей і терито­рій; здійснення єдиного, централізованого управління суспі­льством.

2. Виникнення античної державності (Стародавня Греція, Стародавній Рим). Основними факторами державо­творення були послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, за­соби виробництва, рабів, класовий поділ населення. Класич­ним прикладом виникнення держави за таким шляхом вважа­ють Афіни. Держава виникла тут внаслідок двох політичних революцій: "реформи Солона" 594 р. до н.е. (запровадження цензової конституції, майнового принципу доступу до управ­ління суспільними справами) і "реформи Клісфена" 509 р. до

н.е. (запровадження територіального поділу населення, вини­кнення різних соціальних груп, ускладнення відносин між ними). Сформувалися законодавчі та виконавчі органи, полі­ція, юстиція, військові контингенти, тобто складний держав­ний апарат рабовласницької держави.

У Стародавньому Римі процес формування держави ускладнювався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти привілеїв римської родової аристократії (патриціїв). На деякий час у Римі були встановлені демократичні порядки: рівноправність вільних громадян, можливість для кожного бути водночас воїном і землевласником та ін. Однак наприкін­ці II тис. до н.е. загострюються внутрішні суперечності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і створення держави.

3. Виникнення державності у більшості народів Захі­дної і Східної Європи. Під час розкладу первісних відносин виникає ранньофеодальна держава, яка характеризується фео­дальним землеволодінням, васальною службою, становою ор­ганізацією суспільства, роздробленістю суверенної влади. Так, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпос­ництва та феодальних відносин проходило тут суто економіч­ним шляхом. Аналогічні процеси відбувались у Київській Ру­сі. Головною формою державного устрою у східно­слов'янських племен були князівства. Спочатку це були пле­мінні угруповання на чолі з воєнними вождями - князями, які об'єднувалися у військові союзи. Пізніше поряд із племінни­ми утворювалися і територіальні князівства - "землі". Виник­нення франкської держави було прискорено завоюваннями варварами чималих територій Римської імперії, що одразу ви­явило неспроможність органів влади родоплемінного устрою забезпечити панування й управління на нових територіях і призвело до формування держави ранньофеодального типу. Політична специфіка такої форми державності була наслідком сполучення структур влади, успадкованих від Римської імпе­рії, з християнством і укладом життя германських племен.

Право виникає об'єктивно на етапі становлення ран-ньокласового суспільства як нормативний засіб регулювання виробничого господарства, вільної праці хліборобів-общинників і ремісників. На наступному етапі відбувається закріплення його норм у письмових джерелах. Перші з них з'явилися приблизно у IV-II1 тис. до н.е. у формі агрокален-дарів ранньохліборобних суспільств Месопотамії, Єгипту, Індії.

Виникнення права значною мірою обумовлено тими ж причинами, що й виникнення держави, і передусім змінами в економічних відносинах. За умов спеціалізації праці, розвитку приватної власності, товарного виробництва та товарообороту соціальні норми первісного суспільства стали неспроможни­ми забезпечити стабільні, гарантовані економічні зв'язки, обов'язкові для всіх передумови господарської, комерційної діяльності, закріпити економічний статус товаровласників. Для вирішення цих завдань мало з'явитися право з прита­манними йому загальнообов'язковістю, формальною визна­ченістю і гарантованістю державним примусом на випадок порушень. Важливе значення мали і такі чинники: перетво­рення людини в самостійного індивіда, який претендує на ав­тономність існування (соціальну свободу); виникнення нової спільності людей - народу, котрий проживає на певній тери­торії; формування держави; необхідність обмеження і пом'якшення воєнного протистояння окремих племен; ускла­днення політичного життя суспільства, розшарування його на соціальні верстви (касти, стани, класи), нерівний майновий та соціальний стан яких породжував численні суперечності й конфлікти. Ускладнені економічні, політичні, соціальні відно­сини потребували якісно нової системи соціального (норма­тивного) регулювання, основу якої складали б загально­обов'язкові правові норми, що охороняються державою. Тільки вони здатні були забезпечити єдиний порядок у мас­штабах усього суспільства, узгодження інтересів різних соці­альних груп населення.

Спочатку право у вигляді спеціальних правил регла­ментувало організацію і процес сільськогосподарської праці, розподіл її результатів; із становленням міст-держав воно ста­ло засобом закріплення і здійснення їх функцій; а з розвитком приватної власності, товарно-грошових відносин набуло кла-

сового характеру, почало служити інтересам певних соці­альних груп (класів) шляхом закріплення економічної і соці­альної нерівності, встановлення жорстких санкцій, які захи­щали право власності, владу пануючих верств населення. У сучасний період право все більше стає засобом реалізації за-гальносоціальних функцій держави і цивілізованого вирішен­ня конфліктів у суспільстві.

Становлення права - тривалий історичний процес. До основних шляхів формування права слід віднести такі.

1. Визнання правом індивідуальних фактичних стосу­нків, що повторюються.

2. Санкціонування державою звичаїв (звичаєве право}. Правовим звичай стає тоді, коли отримує мовчазне або офі­ційне схвалення держави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. За змістом багато правових звичаїв ще зберігали залишки звичаїв родового ладу, "воєнної демокра­тії". Водночас формувалися такі правові звичаї, що закріплю­вали кастові привілеї вищих станів, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння землею та ін. Більшість правових звичаїв втілювались у писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтування своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєю жреців, то з виникненням формальної визначеності права вони стають доступними для широких верств населення. Перші закони античних і ранньо­феодальних суспільств були зводами звичаєвого права (Русь­ка Правда. Салічна Правда та ін).

3. Утворення правових норм судовими органами (судо­ві прецеденти). Суди приймали рішення по конкретних спра­вах, що в майбутньому ставали загальнообов'язковими пра­вилами, нормами при вирішенні аналогічних справ. Так, рі­шення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками при розв'язанні аналогі­чних справ, внаслідок чого склалася система преторського права.

4. Безпосереднє встановлення правових норм держав­ною владою у вигляді нормативних правових актів. Регулю­вання суспільних відносин, що динамічно розвивалися, по-

11требувало нових спеціальних понять, механізмів, інститутів, яких не знало первісне суспільство (наприклад: власність, по­зов, юридична особа, юридична відповідальність та ін.). Тому поступово нормативні правові акти витісняли звичаєве право, займали домінуюче місце серед форм права. Класова диферен­ціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за пані­вне становище сприяли політизації норм права; останні відо­бражали уявлення влади про належну поведінку. Норми пра­ва, захищені силою державного апарату на випадок їх пору­шення, закріплювали можливість майнової нерівності, приві­леїв, безправне становище окремих груп (рабів), поділ на кас­ти, але водночас вони необхідні були і для встановлення та підтримки єдиного порядку в суспільних відносинах на тери­торії всієї держави. Нормативні правові акти держави мали обов'язкову письмову форму; оперативно реагували на по­треби соціальної практики; чітко формулювали зміст прав, обов'язків, заборон.