Механізм (апарат) держави
Для підтримки нормальної життєдіяльності суспільства, вирішення завдань і виконання функцій держави утворюються різні державні організації, які складають поняття механізму держави. До них належать: - державні підприємства - господарюючі суб'єкти, необхідні для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення потреб суспільства і отримання прибутку; - державні установи - організації, що здійснюють соціально-культурні функції у сфері освіти, науки, охорони здоров'я; - державні органи - організації (посадові особи), наділені владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави. Сукупність державних органів, з допомогою яких забезпечується реалізація внутрішніх і зовнішніх функцій держави, називається державним апаратом. Він є складо- вою частиною механізму держави, але не ототожнюється з ним. Державний орган як самостійна частина державного апарату характеризується такими ознаками: - виступає від імені держави і представляє державу у відносинах, пов'язаних з її компетенцією; - утворюється і діє на чіткій правовій основі; його компетенція (цілі, завдання, функції, права, обов'язки, форми і методи діяльності) закріплюється в нормативно-правовому порядку - у конституції, законах, положеннях про відповідні державні органи; - має встановлену для нього організаційну структуру і пов'язану з нею систему службової підпорядкованості і службової дисципліни; - наділяється державою певними матеріальними засобами і коштами; - має необхідний обсяг державно-владних повноважень, на основі яких посадові особи і колегіальні органи видають юридичні акти і забезпечують їх реалізацію (у тому числі застосовують у разі необхідності заходи примусового характеру). Апарат держави, як правило, включає: а) представницькі органи (парламент); б) виконавчі органи (уряд, міністерства, відомства); в) судові органи; г) органи контролю і нагляду; д) збройні сили, органи національної безпеки і охорони суспільного порядку. Особливе місце посідає глава держави (президент). Ефективність роботи державного апарату залежить передусім від того, наскільки чітко розподілені функції і компетенція між органами законодавчої, виконавчої і судової влади. Теорія поділу влади, деякі ідеї якої відомі ще за часів античності, найбільш систематизовано була викладена в XVII-XVIII ст. (в Англії - Д. Локк; у Франції - Ш.Л. Мон-теск'є). її мета - запобігти зловживанням владою з боку державних органів (посадових осіб), забезпечити політичну свободу. Так. на думку Ш.Л. Монтеск'є, зосередження всієї повноти влади в одній особі або в одному органі державної влади завжди буде призводити до свавілля. Зміст цієї теорії полягає в децентралізації державної влади та її поділі залежно від функціонального призначення на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна з трьох гілок влади повинна зайняти своє місце в загальній системі державно організованої влади і вести державні справи у певних межах, належними шляхами і засобами. Важливо не тільки забезпечити чіткий розподіл компетенції між різними державними органами, а й створити механізм їх взаємодії, систему "стримувань і противаг". Законодавчу владу здійснює представницький орган -парламент (в Україні - Верховна Рада). Як єдиний представник волі всього народу парламент має виключне право: приймати загальнообов'язкові нормативні акти - закони; встановлювати податки і затверджувати державний бюджет; ратифікувати міжнародні договори; призначати референдуми; здійснювати контроль за діяльністю уряду; застосовувати процедуру імпічменту та ін. У своїй діяльності парламент зобов'язаний керуватися принципами права і додержувати прав людини; бути під контролем народу (система народного представництва і демократичних виборів), дотримуватися встановленої процедури прийняття законодавчих актів. Конститу-ційність чинного законодавства забезпечується органом конституційного нагляду (конституційним судом). Глава держави (президент) має право вето на закони, прийняті парламентом. Виконавча влада здійснюється главою держави (президентом, конституційним монархом), урядом, різними міністерствами, іншими центральними установами (комітетами, відомствами, службами тощо), місцевими державними органами виконавчої влади (в Україні виконавча влада належить Кабінету Міністрів, міністерствам, місцевим державним адміністраціям в областях, районах, містах Києві та Севастополі). Діяльність виконавчої влади має ґрунтуватися на законі і реалізовуватися в його межах; виконавча влада не може привласнювати собі інших, крім визначених законом, повноважень і вимагати від громадян виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством. Повноваженнями уряду є, зокрема, забезпечення виконання рішень законодавчої влади; прове- 25дення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи: забезпечення обороноздатності і національної безпеки, громадського порядку, боротьба зі злочинністю тощо. Уряд має право законодавчої ініціативи. Парламент може розглянути питання про відповідальність уряду і прийняти резолюцію про недовіру, наслідком якої є відставка уряду. Міністри, керівники інших центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової, творчої), бути у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має за мету одержання прибутку. Важливу роль у боротьбі із зловживаннями владою відіграють інститут імпічменту і встановлення певних строків президентської влади. Нормативні акти президента й уряду підлягають конституційному нагляду. Судова влада здійснює правосуддя (в Україні судова влада належить Конституційному Суду, судам загальної юрисдикції, які будуються за принципами територіальності і спеціалізації). Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Це означає, що будь-які обмеження, вплив або втручання з боку органів законодавчої і виконавчої влади, посадових осіб, громадських організацій, партій, рухів, колективів, окремих громадян у процесуальну діяльність судів забороняються. Судді не залежать також від судів вищого рівня, слідчих органів, прокурорів і від висновків кожного з учасників судового розгляду справи. Спори про право розглядаються в судових засіданнях суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних на основі принципів законності, рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, гласності, забезпечення доведеності вини, обов'язковості рішень суду. Органом конституційної юрисдикції є незалежний від законодавчої, виконавчої і судової влади конституційний суд. Специфіка діяльності конституційного суду полягає в тому, що він не здійснює правосуддя в повному розумінні цього слова, а вирішує питання про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Конституції. Конституційний суд покликаний забезпечити верховенство Основного Закону держави - Конституції, сприяти попередженню зловживань владою, ліквідації конфліктів між виконавчою і законодавчою владами, що виникають при здійсненні нормотворчих функцій. У практиці державного будівництва багатьох сучасних країн по-різному використовується принцип поділу влади. Так, жорсткий поділ влади характерний для країн з президентськими формами республіканського правління (наприклад, США). Більш тісний взаємозв'язок гілок влади, навіть переплетення їх функцій, є характерним для парламентських (Італія, ФРН) і змішаних республік (Україна, Франція). ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|