Поняття та ознаки держави
Термін "держава" вживається у трьох основних значеннях: 1) як сукупність людей, які проживають на певній території та об'єднані публічною політичною владою; 2) як політичний інститут, організація публічної полі- тичної влади; 3) як сукупність владних організацій і посадових осіб (органів законодавчої, виконавчої, судової влади). Приблизно до XV1-XVII ст. держава трактувалася широко і не відокремлювалася від суспільства, яке вона організовувала і представляла. Для позначення держави використовувалися такі поняття, як князівство, королівство, республіка, тиранія, правління та ін. Спеціальний термін "stato" для визначення держави як особливої політичної організації суспільства був запроваджений в літературу італійським мислителем Н. Макіавеллі (1469-1527). Держава -це політико-територіальна і структурно-організаційна форма суспільства, покликана на владній основі гарантувати в ньому (суспільстві) свободу особи, економічну свободу, народовладдя, а також забезпечити з допомогою апарату політичної влади цілісність суспільства та його ефективне функціонування. Ознаки держави'. 1) наявність публічної політичної влади, яка відокремлена від суспільства; 2) здійснення державної влади спеціальним апаратом управління і примусу; 3) територіальна організація влади і населення. Держава об'єднує людей за територіальною належністю на основі громадянства (підданства). Територія поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, за якими і здійснюється управління суспільством; 4) право держави на встановлення і стягнення з населення податків та зборів, необхідних для утримання державних службовців і матеріального забезпечення державної політики (економічної, соціальної, екологічної, оборонної тощо); 5) можливість видавати закони та інші нормативні акти, загальнообов'язкові для населення всієї країни; 6) суверенітет - властивість державної влади бути верховною і юридичне незалежною від будь-якої іншої соціальної влади, самостійно здійснювати свої функції в межах національного і міжнародного права. 15Державний суверенітет розглядається у двох аспектах: як внутрішній і зовнішній. Верховенство державної влади всередині країни (внутрішній суверенітет) виявляється: а) у поширенні влади на все населення і громадські організації країни, а також на тих, хто перебуває в межах екстериторіальності (наприклад, на осіб та установи, які знаходяться за кордоном); б) у можливості скасувати або визнати незначними вияви іншої соціальної влади (у суспільстві можуть існувати різні види соціальної влади - партійна, профспілкова, виробнича, сімейна та інші, але вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх громадян, організацій та установ, володіє тільки держава); в) у наявності у державної влади силової основи (збройні сили, органи охорони громадського порядку, каральні установи); г) у безпосередньому здійсненні владних повноважень через законодавство, державне управління, правосуддя. Незалежність державної влади на міжнародній арені (зовнішній суверенітет) виявляється в тому, що держава як суб'єкт міжнародного права є рівноправним учасником міжнародного спілкування, безпосередньо укладає договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговими представництвами, сприяє зміцненню миру і міжнародної безпеки. Суверенітет держави необхідно відрізняти від суверенітету народу і суверенітету нації. Суверенітет народу ґрунтується на визнанні всього правомочного населення країни джерелом і носієм влади, на його праві самостійно визначати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у розробленні політики держави, контролі за її діяльністю. Суверенітет нації - це її повновладдя, реальна можливість визначати характер свого національного життя, політична свобода, здатність політичного самовизначення аж до відокремлення і створення самостійної держави.
2.2. Форма держави
Форма держави характеризує організацію верховної влади, структуру і порядок взаємовідносин вищих державних органів, посадових осіб і громадян, способи і засоби володарювання. Вона складається з трьох основних елементів: форми правління, форми державного (територіального) устрою і державно-правового режиму. Форми правління поділяються за способом організації верховної влади та за її формальним джерелом на монархії (грец. monarchia - єдиновладдя) і республіки (лат. respublica - суспільна, всенародна справа). У монархіях формальним джерелом влади є одна особа. Монарх отримує свій пост у спадщину, незалежно від виборців чи представницьких органів влади. Існує декілька різновидів монархічної форми правління: абсолютна монархія, при якій влада монарха юридичне і фактично ніким і нічим не обмежена (Оман, Катар); дуалістична монархія , в якій законодавча влада здійснюється парламентом, а монарх очолює управління державою і формує уряд (Марокко, Бутан); парламентська монархія, в якій повноваження монарха суттєво обмежені конституцією і парламентом. Монарх формально вважається главою держави, але фактично виконує представницькі функції і лише частково - виконавчі, іноді має право вето на закони парламенту, яким практично не користується. Уряд формується парламентською більшістю і підзвітний парламенту, а не монарху (Велика Британія, Швеція, Данія, Японія, Норвегія та ін.). Якщо монарх очолює не тільки світське, а й духовне правління, має місце теократична монархія (Ватикан, Саудівська Аравія). У республіці джерелом влади є народ; вищі органи держави обираються громадянами або формуються представницькими органами. В сучасному світі існують три види республіки: парламентська, президентська і змішана (парламентсько-президентська). Головними рисами парламентської республіки є створення уряду на парламентській основі та його формальна від- 17повідальність перед парламентом, який здійснює щодо уряду такі функції: формує і підтримує його; встановлює фінансові межі діяльності уряду; контролює уряд і в разі необхідності може виразити йому вотум недовіри; критикує урядову політику тощо. Уряд наділений виконавчою владою, а нерідко й законодавчою ініціативою. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держави, реально він -перша особа в політичній ієрархії. Президент може обиратися або парламентом, або зборами виборців, або безпосередньо народом. Його політична роль зводиться до представницьких і церемоніальних функцій (Німеччина, Індія, Греція, Ізраїль, Австрія, Угорщина та ін.). Президентська республіка відрізняється тим, що президент у ній є водночас і главою держави, і главою уряду. Він сам призначає членів кабінету міністрів, які відповідальні перед ним, а не перед парламентом. У президентській республіці існують жорсткий розподіл влади, значна самостійність її гілок. Парламент може обмежувати діяльність президента з допомогою законів і через затвердження бюджету; президент має право відкладального вето на рішення парламенту (США, Бразилія, Мексика, Аргентина, Кіпр та ін.). Змішана республіка поєднує сильну президентську владу з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду і характеризується подвійною відповідальністю уряду: перед президентом і перед парламентом (Франція, Україна, Польща, Монголія). Форма державного (територіального) устрою - це спосіб національного і адміністративно-територіального устрою держави, який відображає характер взаємовідносин між її складовими частинами, а також центральними і місцевими органами влади. За формою державного устрою держави поділяють на унітарні і федеративні. Унітарна держава складається з адміністративно-територіальних одиниць, які не мають політичної самостійності. Ознаками унітарної держави є також єдина структура державного апарату на всій території країни (в тому числі єдина судова система), єдине громадянство, одноканальна система загально- державних податків, єдина система законодавства (Болгарія, Японія, Англія, Чехія). Унітарні держави можуть мати у своєму складі автономні утворення, компетенція яких визначається центральною владою (Іспанія, Італія. Україна). Головна відмінність федерації (лат. faideratia - союз, об'єднання) від унітарної держави полягає в тому, що вона є союзною державою, яка виникає внаслідок об'єднання декількох державних утворень (суб'єктів федерації), кожне з яких має власний адміністративний поділ, володіє частковим суверенітетом і повною політичною самостійністю. У федераціях існує два рівні державного апарату: федеральний і суб'єктів федерації (штатів, республік, земель, кантонів і т.п.). Парламент складається, як правило, з двох палат, одна з яких представляє інтереси суб'єктів федерації. Кожна особа має подвійне громадянство - федерації і відповідного суб'єкта федерації. Суб'єкти федерації наділені правом приймати власну конституцію і закони, які не повинні суперечити федеральному законодавству. Разом з федеральними податками, які надходять у федеральну казну, встановлено і податки суб'єктів федерації (двоканальна податкова система). Федеральний принцип державного устрою має забезпечити вільне об'єднання і рівноправну взаємодію спільностей, які мають значні етнічні, історико-культурні, релігійні та інші особливості, і створити оптимальні умови для вираження регіональних та інших інтересів меншин. Прикладами федеративних держав можуть бути США, Австралія, Індія, Росія, ФРН, Швейцарія та ін. Разом із зазначеними формами державного устрою в літературі іноді виокремлюють конфедерацію — союз суверенних держав, члени якого, зберігаючи свою незалежність, утворюють на договірних засадах спеціальні спільні органи для координації дій при вирішенні конкретних проблем. Принцип конфедералізму означає збереження повної юридичної і політичної самостійності держав, які належать до конфедерації, відсутність центральної влади, спільного єдиного законодавства, громадянства, судової системи. Взаємовідносини між суб'єктами конфедерації будуються виключно на 19основі добровільних домовленостей. Повноваження керівних об'єднаних органів конфедерації чітко визначені й обмежені сферою їх компетенції. У конфедерації не існує єдиної податкової системи, бюджет формується за рахунок внесків її членів. Правова підстава утворення конфедерації - союзний договір, а не конституція. Конфедеративні утворення мають тимчасовий характер і переростають у федерації або розпадаються на окремі унітарні держави. Конфедеративними утвореннями вважаються США 1776-1787 pp., Швейцарія до 1848 p., Німеччина 1815-1867 pp., OAP (Єгипет і Сирія ) 1958-1991 pp., Сенегамбія (Сенегал і Гамбія ) 1982-1989 pp. Категорією "державний режим'1 охоплюється сукупність заходів і способів здійснення державної влади. Всі існуючі державно-правові режими поділяються на демократичні і недемократичні. У більшості сучасних держав поширений демократичний (грец. demos - народ, kratos - влада) режим (Франція, США, Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.). Він характеризується: прямою участю населення у вирішенні державних питань (пряма, або безпосередня, демократія) чи з допомогою виборних представницьких органів (парламентська, або представницька, демократія); гарантованістю та реальністю прав і свобод людини і громадянина; існуванням різних форм власності; політичним та ідеологічним плюралізмом; законністю і правопорядком; верховенством права в суспільстві та незалежним правосуддям. Різновидами недемократичних державно-правових режимів вважаються авторитарні і тоталітарні. Авторитарний (лат. autoritas - вплив, влада, наказ) режим заснований на необмеженій владі однієї" особи або групи осіб; не допускає політичної опозиції, але зберігає автономію особи і суспільства в неполітичній сфері (Іран, Ірак, Судан, Йорданія, Сингапур). Тоталітарний (лат. totus - увесь, цілий) режим характеризується: всеохоплюючим контролем влади над суспільством і особою, пануванням однієї політичної партії, яка зростається з державою; наявністю єдиної "офіційноГ" ідеології, якій підкоряється вся суспільна система; зведенням до мінімуму або відсутністю політичних прав і свобод; опорою на силові методи, на апарат примусу при здійсненні владних повноважень; агресивністю у зовнішній політиці. Прикладом тоталітарного режиму є фашистський режим (Італія 1922 p.). націонал-соціалізм (Німеччина 1933 p.). Функції держави
Функції держави -це основні напрямки внутрішньої і зовнішньої діяльності держави, в яких виявляються і конкретизуються її сутність і соціальне призначення. Функції держави відображають її еволюцію; послідовність їх виникнення залежить від черговості завдань, які виникають перед суспільством на конкретному етапі історичного розвитку. Функції держави обумовлені реальними економічними можливостями суспільства, рівнем його культурного розвитку, потребами та інтересами населення, національними особливостями, впливом міждержавних відносин, міжнародних норм і принципів на внутрішнє життя держави та іншими чинниками. Функції держави поділяють: 1) за значенням - на основні, які мають пріоритетне значення в розвитку суспільства (наприклад, екологічна, соціальна), і похідні (допоміжні), що мають супровідний, обслуговуючий характер (функція оподаткування і фінансового контролю); 2) за часом дії - на постійні, що характерні майже для всіх етапів розвитку держави (функція забезпечення правопорядку), та тимчасові, які розраховані на специфічні умови суспільного розвитку і після вирішення конкретних завдань втрачають своє значення (ліквідація наслідків стихійного лиха, надання допомоги іншим державам); 3) за сферами діяльності - на внутрішні, пов'язані з реалізацією політичної влади всередині країни (політична, економічна, соціальна, культурно-освітня, екологічна тощо), та зовнішні, які відображають зовнішню політику держави. Головним завданням сучасної держави є охорона і захист прав і свобод людини, забезпечення кожному члену суспільства гідних умов існування на засадах свободи, справед- 21ливості, солідарності. Функції держави мають бути спрямовані на реалізацію цього завдання. Серед внутрішніх функцій сучасної держави слід виділити: створення демократичних умов, інститутів для виявлення, враховування і координації інтересів різних соціальних груп суспільства (політична функція); створення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності (економічна функція); задоволення потреб населення в зайнятості, житлі, охороні здоров'я, соціальному захисті, соціальному страхуванні (соціальна функція); сприяння розвитку науки, освіти, культури (культурно-освітня функція); охорона навколишнього природного середовища (екологічна функція); захист державно-конституційного ладу, забезпечення законності і правопорядку в суспільстві та ін. До зовнішніх функцій можна віднести захист територіальної цілісності і непорушності кордонів; участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці; міжнародне культурне співробітництво; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку, в реалізації міжнародних екологічних і соціальних програм та ін. Функції держави здійснюються в певних правових формах, під якими розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (за характером і юридичними наслідками) діяльність державних органів, пов'язана в основному з виданням юридичних актів. Правовими формами реалізації функцій держави є: — правотворча діяльність, зміст якої — розробка і прийняття нормативних актів, внесення змін до чинного законодавства, скасування юридичних норм; - правозастосовча діяльність - владно-організуюча діяльність компетентних органів і посадових осіб, які забезпечують у конкретних життєвих випадках реалізацію юридичних норм суб'єктами права. У правозастосовчій діяльності виділяють оперативно-виконавчу (виконавчо-розпорядча робота державних органів, пов'язана з повсякденним вирішенням різних питань управління справами суспільства шляхом видання індивідуально-правових актів, які є підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин) та правоохоронну діяльність (здійснення функцій держави шляхом владної оперативної роботи державних органів, спрямованої на охорону норм права від порушень, захист наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпечення покладених на них юридичних обов"язків); - контрольна діяльність - здійснення дій по нагляду і перевірці виконання та додержання підпорядкованими суб'єктами (організаціями, установами, громадськими об'єднаннями) нормативно-правових актів і попередженню правопорушень; - установча діяльність - формування, ліквідація, реорганізація інститутів влади, органів держави або інших керуючих суб'єктів (наприклад, виборчий процес, пов'язаний зі створенням інститутів державної влади або органів місцевого самоврядування). ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|