Главная | Обратная связь

Правова охорона навколишнього природного середовища

Охорона навколишнього природного середовища -складова частина раціонального природокористування. Вона є похідною від діяльності, пов'язаної з використанням природ­них ресурсів (земель, вод, надр, рослинного та тваринного світу тощо), тобто з експлуатацією їх корисних властивостей. Обов'язкова умова охорони навколишнього природного се­редовища - належна експлуатація природних об'єктів. Охо­рона навколишнього природного середовища здійснюється рі­зними засобами, у тому числі й правовими. Вона спрямована на забезпечення захисту численних компонентів природи, що перебувають у нерозривному зв'язку і взаємозалежності.

Охорона навколишнього природного се­редовища з використанням правових засобів зветься право­вою, її завдання полягає в регламентації суспільних відносин у галузях охорони довкілля, використання і відтворення, а та­кож належності природних ресурсів. Такі суспільні відно­сини прийнято називати екологічними. Реалізується зазначене завдання шляхом закріплення в законодавстві обов'язкової для всіх суб'єктів належної поведінки щодо навколишнього природного середовища в цілому або ж окремих його компо­нентів.

Принципові положення екологічної стратегії держави закріплені в Конституції України. Центральне місце серед екологічних норм Конституції займає ст. 13, в якій вказано на належність природних ресурсів Українському народу. Від імені народу права власника реалізують органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожний громадя­нин може користуватися природними об'єктами права влас­ності народу відповідно до закону.

У Конституції закріплено обов'язок держави забезпе­чувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України (ст. 16).

Згідно із Конституцією (ст. 14) земля проголошена ос­новним національним багатством, що перебуває під особли­вою охороною держави. Право власності на землю гаранту­ється. Це право насувається і реалізується громадянами, юри­дичними особами і державою виключно відповідно до закону.

Основу правової охорони навколишнього природного середовища складають норми земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра, тваринний і рослин­ний світ, а також іншого екологічного законодавства. Одним із найважливіших комплексних спеціальних нормативних ак­тів, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є Закон України від 25.06.1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" (зі змінами та доповненнями).

Відносини в галузі використання, відтворення, нале­жності та охорони природних ресурсів регламентуються та­кож поресурсовими кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра) і спеціальними законами України ("Про тваринний світ", "Про охорону атмосферного повітря'', "Про природно-заповідний фонд України", "Про рослинний світ" та ін.). Крім того, екологічні відносини регулюються декретами Кабінету Міністрів України (наприклад, "Про приватизацію земельних ділянок"), указами Президента України (наприклад, "Про біо-сферні заповідники") та іншими підзаконними нормативними актами.

13.2. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"

Закон України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища" визначає правові, економічні і соціальні основи організації охорони довкілля. Цей Закон регулює еко­логічні відносини на основі принципів і правил, єдиних для всього екологічного законодавства і права. У ньому закріпле­ні екологічні права й обов'язки громадян, положення, що ре­гулюють надзвичайні екологічні ситуації, обов'язкове прове­дення екологічної експертизи, заходи щодо забезпечення еко-

163логічної безпеки, стандартизації і нормування в галузі охоро­ни навколишнього природного середовища та ін. Законом до­кладно визначено компетенцію уповноважених органів, які здійснюють управління в галузі охорони навколишнього се­редовища і використання природних ресурсів. Наприклад, на Міністерство екології та природних ресурсів покладено такі функції: здійснення комплексного управління природокорис­туванням; проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього природного середовища і ви­користання природних ресурсів; координація діяльності міні­стерств, відомств, підприємств і установ у цій галузі; здійс­нення державного контролю за використанням і охороною природних ресурсів; організація екологічного моніторингу за станом навколишнього природного середовища; здійснення державної екологічної експертизи; подання позовів про від­шкодування збитків, заподіяних у результаті порушення зако­нодавства про охорону навколишнього природного середо­вища та ін.

Поряд із державним управлінням Законом передбаче­но також повноваження громадських об'єднань у галузі охо­рони навколишнього природного середовища. Так, громадські формування мають право: подавати позови про відшкодуван­ня збитків, заподіяних внаслідок порушення екологічного за­конодавства, у тому числі здоров'ю громадян і майну громад­ських об'єднань; проводити громадську екологічну експерти­зу, оприлюднювати її результати і передавати органам, упов­новаженим приймати рішення; розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми і т.п.

Зазначений Закон розрізняє державну, громадську та інші різновиди екологічної експертизи, закріплює обов'яз­ковість її проведення в процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону правове значення позитивного висновку державної екологічної експертизи полягає в тому, що такий висновок є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проек­тів. Висновок же громадської екологічної експертизи, прове-

деної незалежно від державної, може враховуватися органа­ми, що здійснюють державну екологічну експертизу, а також іншими заінтересованими органами.

Певне місце в Законі займають норми, що регулюють використання природних ресурсів, контроль і нагляд за охо­роною навколишнього природного середовища, а також еко­номічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

В окремих розділах Закону зосереджено статті, що ви­значають правовий статус територій і об'єктів, які підлягають особливій охороні, а також статті, що регулюють розгляд спорів у галузі охорони навколишнього природного середо­вища та відповідальність за порушення екологічного законо­давства.