Главная | Обратная связь

Кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р., має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, запобігання злочинам.

Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. До Загальної частини включено норми загального значення, які визначають підстави кримінальної відповідальності, умови та особливості застосування її, поняття злочину та обставин, що виключають злочинність діяння, встановлюють види покарань, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх тощо. В Особливій частині визначаються види злочинів і кримінальна відповідальність за конкретні злочини. Загальна та Особлива частини тісно пов'язані й взаємообумовлені.

Дія норм Кримінального кодексу обмежується певним простором, колом осіб і часом. Кримінальний кодекс поширює свою дію в межах державного кордону України. До осіб, що підлягають відповідальності за Кодексом, належать всі, хто вчинив злочин на території України, крім дипломатичних представників інших держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами не підсудні у кримінальних справах судам України.

Громадяни України, які вчинили злочин за її межами, підляга­ють відповідальності за українським законодавством, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України.

Згідно з Конституцією громадяни України, які вчинили злочин за межами України, не можуть бути видані іноземній державі.

Норми Кримінального кодексу діють у часі за такими правилами: злочинність і карність діяння визначаються законом про кримі­нальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння; закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну

_________________________________________________________ 353

відповідальність, має зворотню дію у часі, тобто поширюється на осіб що вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання; закон, який встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

§169. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів

Злочином визнається передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), учинене суб'єктом злочину.

Кримінальне законодавство злочином визнає лише конкретну поведінку, вчинок людини у формі суспільно небезпечного діяння або бездіяльності. Думки, переконання, записки для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не є діянням, вчинком.

Не є злочином дія або бездіяльність, що хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначимість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди громадянину чи організації, територіальній громаді, суспільству або державі.

З поняття злочину випливають такі його ознаки:

1) суспільна небезпечність. Наявність суспільної небезпеки - це
головна ознака злочину;

2) винність - означає, що злочином визнається лише діяння,
вчинене умисно або з необережності;

3) наявність суб'єкта злочину.

Ознаками злочину прийнято також вважати протиправність і караність діяння.

Виною називається психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом, та їх наслідків.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Умисел визнається прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння,

% 23 —5-1314

354_____________________________________________

передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Необережність поділяється на злочинну самонадіяність і злочинну недбалість. Злочинною самонадіяністю визнається така пове­дінка особи, коли вона передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинною недбалістю визнається така поведінка особи, коли вона не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Суб'єктом злочину може бути лише фізична особа (людина), юридичні особи (організації) за заподіяну шкоду кримінальної відповідальності не несуть. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб'єктом злочину вважається також лише осудна особа, тобто така, яка під час учинення діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, могла усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Залежно від ступеня тяжкості злочини, за Кримінальним кодексом, поділяються на:

1) злочини невеликої тяжкості, за які законом передбачено
покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох
років або інше, більш м'яке покарання;

2) злочини середньої тяжкості, за які законом передбачено
покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше
п'яти років;

3) тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у ви­
гляді позбавлення волі на строк не більше 10 років;

4) особливо тяжкі злочини. Ними визнаються злочини, за які
законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі
на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.

_________________________________________________________ 355

§170. Стадії вчинення злочину.

Добровільна, відмова від доведення злочину до кінця

Кримінальне законодавство визначає три стадії вчинення злочину:

• готування до злочину - це пошук, пристосування засобів чи
знарядь, створення умов для вчинення злочину;

• замах на злочин - це навмисна дія, безпосередньо
спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин
не було доведено до кінця;

• закінчений злочин - такий етап учинення злочину, коли при
здійсненні діяння настали всі ознаки складу злочину.

За готування до злочину та замах на нього відповідальність настає за законом, що передбачає кримінальну відповідальність за конкретний злочин.

Особа, яка добровільно відмовилася від готування до злочину або замаху на злочин, усвідомлюючи можливість доведення злочину до кінця, звільняється від кримінальної відповідальності. Але коли злочинну діяльність вдалося перервати на етапі готування до злочину чи замаху на злочин попри волю злочинця, то він не звільняється від покарання.

§171. Співучасть у вчиненні злочину

Злочин може бути вчинений однією особою чи за спільною участю двох або більше осіб - співучасників. За загальним правилом, учинен­ня злочину кількома особами становить більшу суспільну небезпеку ніж учинення злочину однією особою. Співучастю вважається умис­на спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.

До співучасників злочину, залежно від характеру діяльності особи та ступеня її участі в злочині, належать разом із виконавцями організатори, підмовники і пособники.

Виконавець - це особа, яка безпосередньо вчинила злочин особисто чи шляхом використання інших осіб.

Організатор - це особа, яка організувала злочин або керувала його здійсненням, або особа, яка створила злочинну організацію.

Підмовник - це особа, яка схилила інших співучасників до вчинення злочину.

23+>/₄ —51 314

356_____________________________________________

Пособник - це особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами

і вказівками, підкупом чи погрозами, наданням засобів чи усуненням

перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця,

сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.

Співучасть у вчиненні злочину характерна для організованої

злочинності й корупції. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь

переховування злочинців чи слідів злочину.

При призначенні покарання кожному зі співучасників суд

враховує ступінь і характер його участі у вчиненні злочину.