Здавалка
Главная | Обратная связь

Зближення національних законодавств



На сьогодні яскраво виражені світові тенденції глобалізації економічної, культурної, політичної, правової й іншої сфер життя які неминуче ведуть до взаємодії, взаємовпливу національних правових систем. Співвідношення національних правових систем рухливо, воно міняється з урахуванням завдань погодженого правового розвитку. І його пошук, і встановлення правильного сполучення юридичних способів зближення, гармонізації й уніфікації національних законодавств вимагають великого уміння і постійних зусиль від теоретиків і практиків компаративістики.

У сучасних умовах саме від якості і напрямку розвитку національних систем права залежить і якість демократії. Принципово важливо, якому саме типу цивільного суспільства буде допомагати формуватися правова система, чи зможе воно знайти баланс між індивідуальними інтересами громадян і публічними.

Взаємодія правових систем у сучасних умовах приймає самі різноманітні форми, а їхня подібність значна збільшується. Цьому сприяла широка рецепція цілих національних правових систем, у тому числі як насильницьке впровадження чужого права, а також і більш м'яка трансплантація принципів права одних країн у правові системи інших країн. Чималий вплив на процеси зростаючої взаємодії і взаємовпливу окремих національних правових систем різних країн наприкінці XX — початку XXI ст. здійснюють і нові технічні можливості — сучасні способи транспорту, зв'язку, інформації і т.д.

На перших стадіях розвитку порівняльного правознавства ці завдання були домінуючими. Поширювалися навіть ідеї всесвітньої уніфікації права. Завдання удосконалення законодавства й уніфікації права зберігає своє значення і донині, однак вона перестала бути основною, як це було колись. Думка про всесвітню уніфікацію права законодавчим шляхом виявилася тепер обмеженою досить вузькими рамками.[162]

Вона особливо приваблива для нових галузей права і таких інститутів, як право повітряного простору, атомне право чи право телебачення. Єдина уніфікація існує й у ряді інших галузей, наприклад, у морському праві, де завжди панувало прагнення до однаковості норм.

Цілком природно, що в рамках кожного з названих напрямків використовуються переважно ті чи інші правові акти. У першому випадку - програми-проекти, модельні акти і т.п.; у другому випадку - наукові концепції; у третьому випадку - загальні норми, правові стандарти і т.п. Причому юридична чинність цих актів неоднакова, оскільки вони можуть бути програмними, що нормативно-орієнтують, рекомендаційними, безпосередньо-імперативними, обов'язково схваленими.

Процес зближення національних правових систем припускає:

- розробку загальної політики державного правового розвитку;

- здійснення заходів для подолання правових розходжень;

- уживання заходів із вироблення спільних юридичних правил.

Існує думка про те, що процес автономізації правових систем до певної межі уніфікації можливий тільки між правовими системами близькими по функціональному типу, наприклад, взаємовплив можливий між англо-американською і романо-германською системами права, але не за участю мусульманської чи індуської системи права. На наш погляд, це спірна думка, оскільки модернізація мусульманського права припускала адаптацію його класичних положень до сучасних умов. І сам факт існування дуалізму в правових системах мусульманських держав припускає визначену взаємодію і доповнення між правовими системами різного типу.

Необхідно відзначити, що зараз недоцільне протиставлення кодифікованого і прецедентного права (це має сенс тільки в статичному, позаісторичному контексті). В історичному ж контексті, кодифіковане право формується і розвивається на основі традиційного, релігійного і прецедентного права. А прецедентне право спирається, у свою чергу, на кодифіковане.[163]

Зближення правових систем, а точніше гармонізація законодавства й уніфікація правових норм, відбувається не тільки між правовими системами однієї сім’ї, але і між самими правовими сім’ями.

Зближення правових систем припускає визначену адаптацію національних законодавств до загальноприйнятих міжнародних стандартів. Це питання досить актуальне для країн, що утворилися на пострадянському просторі, що прагнуть включитися в загальноєвропейські структури і процеси. Наприклад, у багатьох з цих держав розгорнулися бурхливі дебати навколо скасування такого виду покарання, як страта, мораторій на який установлений під впливом права Європейського співтовариства.

Україна також здійснює визначені кроки в цьому напрямку. Так, Указом Президента України від 11 червня 1998 р. була затверджена Стратегія інтеграції України в Європейський Союз. Концепція адаптації визначає три окремих етапи планомірного процесу адаптації, на кожнім з який досягається визначений рівень відповідності законодавства України до законодавства ЄС.

Так, на першому етапі(який продовжується в даний період) перевага повинна віддаватися:

- розвитку правової системи України, яке б сприяло досягненню стабільності в суспільстві, гарантувалося б верховенство праве, права людини і забезпечувалося функціонування ринкової економіки;

- приведенню законодавства України у відповідність з вимогами Угоди про партнерство і співробітництво з країнами Європейського Співтовариства, що стосуються співробітництва України і ЄС;

- розвитку законодавства України пл пріоритетних сферах у напрямку його зближення з законодавством ЄС.

На другому етапіпроцес адаптації зосереджується на таких задачах, як перегляд діючого законодавства України в сфері кримінального процесуального права; правового забезпечення створення зон вільної торгівлі між Україною і ЄС і підготовки до асоціативного членства України в ЄС.

Третій етападаптації залежить від підготовки розширеної програми гармонізації законодавства України з законодавством ЄС з метою забезпечення інтеграції України в загальний ринок ЄС.

Як відзначає Ю. А. Тихомиров, погоджений правовий розвиток держав можна розглядати відносно чотирьох основних напрямків і форм їхнього проведення:

а) зближення законодавства,коли визначається загальний курс держав у даній сфері, напрямки, етапи зближення, способи зближення;

б) гармонізація законодавства,коли узгоджуються загальні підходи, концепції розвитку національних законодавств, виробляються загальні правові принципи й окремі рішення;

в) прийняття модельних законодавчихактів;

г) уніфікація законодавства,коли розробляються і вводяться в дію загальнообов'язкові однакові юридичні норми (правила).[164]

Гармонізація національних правових систем з нормами міжнародного праває дуже тонким і трудомістким процесом і не повинна приводити до повної єдності. Відмінність національних законодавств випливає з розходжень у національних традиціях, рівнях розвитку і підходах до проблем. При здійсненні процесу гармонізації використовуються такі прийоми як рецепція позитивна і негативна. Це означає або включення в національне законодавство норм міжнародного права без змін, або виключення норм, невідповідних міжнародним актам. При цьому важливо виявити, як можна повніше, розбіжності й особливості регулювання в конкретних системах права і враховувати їх у процесі застосування, у контактах з нормами законодавства інших держав. Відмовлення від специфіки національних традицій права, що відображають розмаїтість і унікальність організації життя в різних державах, не є метою гармонізації законодавства.

Проведення гармонізації здійснюється також в інтеграційному напрямку, що припускає об'єднання гармонізації і зближення національно-правових систем і законодавств.

Для порівняльного правознавства важливе значення має надання міжнародної правової допомоги, щопредставляє важливий елемент правового співробітництва між правовими системами різних держав.

Норми про міжнародну правову допомогу відносяться до галузей права - цивільне процесуальне, арбітражне процесуальне, кримінальне процесуальне, адміністративне, міжнародно-приватне — і поєднуються в докладний правовий комплекс.

Уніфіковані правові норми,або одноманітно регулюють суспільні відносини замість несхожих національних законодавств, або створюють основу для перебування їхньої спільності в рамках окремих правових систем.

Правова уніфікація може мати кілька різновидів.

По-перше,вона розрізняється по своїм цілям і масштабам, охоплюючи або прикордонні держави, або держави одного регіону, або держави в рамках міждержавних об'єднань. Універсальна уніфікація поширюється на всі чи багато держав світового співтовариства.

По-друге, за своїм предметом уніфікація може бути матеріальною, стосуючись однакового регулювання прав і обов'язків учасників відносин (цивільних, трудових, сімейних та ін.), і процесуальною, зв'язаної з уведенням єдиних правил розгляду в судах і зовнішньоторговельних арбітражних суперечках з іноземним елементом.

По-третє— уніфікація права може проводитися шляхом укладення міжнародних договорів, прийняття модельних рекомендаційних законодавчих актів, застосування зразкових договорів міжнародних організацій, використання міжнародних порядків.

З погляду порівняльного правознавства, процес гармонізації нормативно-правової основи як усередині однієї держави, так і між самостійними державами, що діють у єдиному правовому просторі, торкається і проблеми духу законів і їхнього змісту. Це припускає оцінку ступеня відповідності закону і його нормоустановленого стану реальних відносин, що підлягають регулюванню на основі даного закону. Нераціонально і контрпродуктивно вольовим порядком підправити закон, зблизити його по змісту з іншим аналогічним, узятим з іншого соціального середовища. Отже, гармонізація законодавства припускає наявність об'єктивних умов зближення відносин у тій чи іншій сфері - наявність основ для гармонізації. Право лише створює або стимул, або оформляє умови що вже мають місце. При відсутності цього ніяка юридична техніка не забезпечить гармонізації.

Разом з тим, при наявності матеріальної основи зближення, узгодження правового регулювання велике навантаження лягає на механізми юридичної техніки. Перші кроки в цьому напрямку зв'язані з установленням сумісності термінології, правових дефініцій. Важливо розуміти однаково, про що мова йде. Потім легше вибирати механізми досягнення мети і визначати способи їхнього забезпечення.

Розробку набору способів порівняльно-правового аналізу і подолання правових розходжень з метою зближення національних законодавств коротко можна представити в такий спосіб.

До числаспособів,щопрограмно-забезпечують, відносяться:

- узгодження науково-правових концепцій;

- програми зближення (гармонізації) національних законодавств;

- договори про правове співробітництво;

- угоди про правову допомогу;

- обмін інформаційними оглядами законодавства;

- спільні юридичні дії і заходи;

- загальне визнання міжнародних актів;

- визнання загального правового простору (за допомогою міжнародних договорів);

- процедури узгодження національних правових актів, програм законопроектної діяльності;

- наявність процедур і інститутів (органів), відповідальних за рішення "задач зближення".

Юридичні способивключають:

- складання загального словника термінів, понять (глосарій);

- загальний юридичний режим (інвестування, оподатковування і т.п.);

- визнаний рівним обсяг прав суб'єктів (інвесторів, підприємців та ін.);

- модельні закони;

- уніфіковані акти;

- єдині норми (обслуговування і т.п.);

- єдині стандарти (екологічної безпеки і т.п.);

- вирівнювання рівнів правового забезпечення (пенсій і т.п.);

- визнання юридичних документів (дипломів про утворення і т.п.);

- уведення спрощеного порядку (придбання громадянства і т.п.);

- рівний юридичний захист суб'єктів;

- рівнообов’язкові юридичні вимоги;

- правові пільги, що допускаються, стимули;

- поширення санкцій.

Останнім часом зростає питома вага нового виду правових актів, що служать меті правової уніфікації. Мова йде про модельні (рекомендаційні) законодавчі акти як більш високого ступеня уніфікації норм національних законодавств.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.