 |
|
Конституційне право
Дана галузь займає провідне місце в системі права кожної держави. Вона визначає статус громадянина, права і свободи людини, основи устрою держави і суспільства, устрій і функціонування правової системи. Загальні риси конституційного права, що відображають розвиток ідей і доктрин конституціоналізму, сучасні міжнародні демократичні принципи, сполучаються зі специфічними особливостями цієї галузі в різних державах чи групах держав. Нижче докладно розглядаються ці питання.
Французьке конституційне правоє одним з найбільш розвинутих у загальній масі таких галузей інших країн. Пояснення цьому варто шукати, насамперед, у динамічній і різноманітній суспільно-політичній історії країни і її ролі як "матері" основних демократичних і правових принципів. Після Конституції 1971 р. у минулому столітті одна одну змінювали Конституції 1830 р., 1848 р., 1850 р. У другій половині XX ст. найбільш демократичною була Конституція Франції 1946 р., потім у 1958 р. була прийнята Конституція, що заснувала курс на посилення президентської влади. Її складовою частиною є Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 р., у цьому виражена конституційна наступність країни, особливо в частині стабільного забезпечення прав і свобод громадян.
Діюча Конституція Франції відрізняється рядом принципових положень як виключно в конституційному плані, так і по відношенню до всієї правової системи. Спостерігається безперечне посилення ролі Президента й Уряду, з одного боку, і звуження повноважень парламенту — з іншого. Суворо регламентована сфера законотворення, легалізована процедура делегування Уряду прав на видання законів. Стаття 38 Конституції встановлює, що Уряд може просити парламент про дозвіл видавати протягом обмеженого терміну ордонанси з питань, що відносяться до сфери закону.[155]
Серед конституційних інститутів варто назвати Державну раду, що бере участь у виробленні законів і ордонансів, вирішує адміністративні спори. Конституційна рада виконує функції конституційного контролю, виборчого суду і володіє деякими консультативними повноваженнями. На основі органічного закону діє економічна і соціальна рада. Як консультативні збори при державних органах Рад представляє основні види економічної і соціальної діяльності, забезпечує їхню участь у політиці уряду, дає висновок про проекти програмних законів і планів, а також консультацій. Подібні інститути сприяють зміцненню зв'язків між владою і цивільним суспільством.
У рамках конституційного права визначаються основні елементи національної правової системи. У Конституції встановлена ієрархія правових актів: Конституція; органічний закон; закон; фінансові і програмні закони; закони, прийняті на референдумі; акти Президента; ордонанси уряду; міжнародні договори й угоди, схвалені чи ратифіковані і перевищуючі силу внутрішніх законів за умови застосування такого договору чи угоди іншою країною.
Основні акти конституційного значення можна розділити на кілька груп.
По-перше, закони про державні інститути — про призначення на цивільні і військові посади держави, про діяльність палат парламенту, регламент Національних зборів, про Державну раду, про Конституційну раду, про Вищу раду магістратури, про Високу палату правосуддя, Кодекси судоустрою.
По-друге, закони й інші акти про вибори Президента, Виборчий кодекс, про опитування суспільної думки, про фінансову гласність політичного життя, про свободу друку, про інформатику, про реформу правового становища преси та ін.
По-третє, закони про принципи регулювання окремих сфер державного життя - про реформу планування, про демократизацію державного сектора, про приватизацію та ін.
Для норм і актів французького конституційного права характерні ряд особливостей, що виражаються в їхній структурі та ретельному узгодженні норм матеріального і процесуального права.
Конституційна доктрина Німеччинивиходить із традиційних західних концепцій демократії. Прийнята Конституція 1949 р. заклала основи її державного розвитку. Були посилені принципи й інститути представницької демократії. Послаблено роль федерального Президента на користь Федерального канцлера. Були розпочаті процеси до відродження демократичних партій, що поступово стали основними каналами політичного волевиявлення. Серйозна увага приділяється захисту прав і свобод громадян.[156]
У структурі конституційного законодавства заслуговують на увагу дві групи законів.
Перша охоплює закони про державні інститути — про вибори в бундестаг (1975 р.), про фінансову взаємодопомогу Федерації і земель, про вибори федерального Президента, про федеральний Конституційний суд. Регламент федерального уряду.
Друга включає акти про інститути цивільного суспільства — Закон про політичні партії (1967 р.). Закон про процедуру референдуму, народної ініціативи і народного опитування (1979 р.).
Конституційне право Великобританіївідрізняється дуже істотними особливостями. У країні не було і немає писаної конституції як єдиного, нормативно-систематизованого акта. Відсутня і єдина процедура прийняття конституційних норм. Її замінює сукупність правових правил двоякого роду. У першу групу можна включити статути як акти парламенту, прийняті протягом сторіч. Багато хто з них зберігають силу лише частково. Число парламентських актів конституційного характеру перевищує чотири тисячі, і вони охоплюють різні сторони державної влади і керування.
До цієї ж групи відносяться і судові рішення-прецеденти, особливо палати лордів — як вищої судової інстанції. Її рішення мають обов'язковий характер для всіх судів.
До другої групи включаються свого роду неписані норми, скоріше звичаї, що склалися в практиці державної діяльності. До них відносяться, наприклад, правила про призначення міністрів, про колективну відповідальність Кабінету Міністрів, про розпуск парламенту та ін. Подібні правила дуже стійкі, що обумовлюється глибоко традиційним укладом англійського життя і світогляду.
Джерелом англійського конституційного права вважаються і праці великих учених-юристів. У них містяться описи, узагальнення й оцінки писаних і неписаних конституційних норм, що нерідко використовуються при вирішенні конкретних справ.
Крім очевидної специфіки, англійське конституційне право відзначає і ряд конституційних інститутів. Великобританія є монархією, права Корони дуже широкі й охоплюють, по суті справи, усі сфери державної діяльності. Прем’єр-міністр призначається монархом і є лідером партії, що перемогла на виборах. Сам Уряд складається як би з двох частин — він включає всіх міністрів і одночасно більш вузьку групу міністрів і інших високих посадових осіб (Кабінет). По суті справи, Кабінет і веде всі справи державного управління, його ж лінія визначається Прем'єр-міністром.[157]
Англійські юристи вважають ефективним секретом британської Конституції об’єднання виконавчої і законодавчої влади. Майже всі законопроекти виходять від Уряду.
Ще одна особливість англійського ладу — відсутність інституту конституційного контролю на відміну від більшості країн континентального права.
Своєрідним є і державний устрій Великобританії, побудований на актах-уніях. Будучи унітарною державою, вона допускає широку самостійність для Уельсу й особливо для Шотландії. Для них є квоти місць у палаті громад, маються спеціальні міністерства, що відають їх справами, можуть прийматися спеціальні закони для Шотландії.
Конституційне право Сполучених Штатів Америкиявляє собою складну сукупність правових ідей, концепцій, норм і способів тлумачення. Щоб розібратися в ньому, необхідно насамперед дати характеристику американської Конституції. Прийнята в 1787 р. Конституція США являє собою короткий і концентрований документ, присвячений в основному системі державних органів і їхніх взаємин між собою, відносинам федерації і штатів, порядку вступу в силу і наступні зміни. У ній майже відсутні статті про права і свободи громадян, про ряд важливих державних і суспільних інститутах, про партії і т.д.
Тому первісний текст Конституції змінювався за допомогою поправок, уточнень і доповнень, а також шляхом скасування ряду статей. Двадцять сім поправок служать природним елементом Конституції, особливо Білль про права, що включав десять поправок. Процедура внесення конституційних змін досить складна.
У США існує дворівнева конституційна система. Конституції штатів визнають верховенство федеральної Конституції, але відрізняються від неї великим обсягом і розмаїтістю. У них повніше закріплені права громадян, а також такі інститути прямої демократії, як вибори, народна ініціатива, відкликання посадових осіб, референдум.
Державна влада в США будується на основі доктрини "поділу влади" і чіткого правового регулювання як статусу Президента, Конгресу і Верховного суду, так і визначення їхніх взаємин. Президент має широкі повноваження, але він не вправі достроково розпускати Конгрес. Його послання до Конгресу містять основні цілі внутрішньої і зовнішньої політики країни. Уряд у традиційно-європейському змісті не існує, і діючі міністри і державні секретарі прямо підкоряються президенту. Конгрес складається з двох палат — Палати представників і Сенату — і зайнятий в основному законодавчою діяльністю.
Відсутність конституційного суду з успіхом компенсується функцією Верховного суду розвивати право і здійснювати конституційний контроль. Верховний суд вправі повідомляти про відповідність чи невідповідність Конституції законодавчих актів, визнавати недійсними акти Президента, Конгресу і влади штатів. Тлумачення Конституції, що дається при цьому, набуває нормативно-обов'язкового сенсу.
Розглянемо коротко основні акти американського конституційного законодавства. Вони доступні або як окремі закони, або як органічні частини Зводу законів США, у структурі якого вони діють (із вказівкою титулів, глав і параграфів). [158]
Американська конституційна доктрина і практика приділяють велику увагу механізму узгодження правових актів штатів. Федеральне законодавство не може забезпечити належний рівень уніфікації чи однаковості правового регулювання на всій території США. Сфера дії федерального законодавства обмежена Конституцією США, у якій закріплене тверде розмежування предметів ведення між федерацією і її суб'єктами. Федеральні закони, що порушують права штатів, можуть бути визнані Верховним судом США неконституційними. Рішуче противляться втручанню федерації й органи влади штатів, що створили спеціальні інститути координації законодавчої політики.