Главная | Обратная связь

Методичні основи встановлення нормативів ГДС

Для гарантування якості води в створі водокористування кожному підприємству встановлюють гранично допустиме скидання (ГДС) шкідливих(забруднюючих) речовин.

ГДС – це маса забруднень у стічних (зворотних) водах, допустима для відведення з установленим режимом у певному пункті водного об’єкта (ВО) за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному створі (КС), або не погіршення природного складу і властивостей води. ГДС виражають у г/год і визначають за формулою:

ГДС_і = ∙q, г/год (2.1)

де – максимально-допустима концентрація забруднюючої речовини в стічній воді, мг/л; q – максимальна витрата стічних вод, м³/год.

У відповідності з «Інструкцією з розробки нормативів ГДС…» [3] при розрахунку умов скиду спочатку визначається , яка забезпечує нормативну якість води у КС, а потім розраховується ГДС згідно з формулою (2.1).

Перелік нормованих показників складу та властивостей зворотних вод визначається відповідно до ПКМ України №1100 від 11.09.1996р. Цією Постановою встановлено перелік речовин, скид яких нормується у всіх випадках (список А), та речовин, скид яких повинен бути припинений в найкоротший термін (списки Б і В). Крім того, обов’язково нормуються такі фізико-хімічні властивості, як БСК_повн, ХСК, рН, температура, показники бактеріального забруднення, загальна радіоактивність, рівень токсичності води [4].

ГДС встановлюють з урахуванням ГДК забруднюючих речовин відповідної категорії водокористування, здатності водойми до самоочищення та оптимального розподілу мас речовин, що скидаються.

Нормативи складу і властивостей водиводних об'єктів (ГДК та ГДЗ)встановлені залежно від виду водокористування, яке може бути господарсько-питним (ГП), коли ВО - джерело господарсько-питного водопостачання, комунально-побутовим (КП), якщо ВО використовується для купання, заняття водними видами спорту, відпочинку населення, рибогосподарським (РГ), в разі використання ВО для промислового добування риби та інших об'єктів водного промислу або для відтворення їх запасів. Водні об’єкти рибогосподарського призначення поділяють на вищу, першу і другу категорії. Різні ділянки одного водного об’єкта можуть належати до різних категорій водокористування.

Установлено два види нормативів. Санітарно-гігієнічні нормати­ви якості води (для потреб населення) — це науково обґрунтовані вели­чини концентрації забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні), які не впливають пря­мо або опосередковано на життя та здоров'я населення.

Рибогоспо­дарські нормативи якості води — це науково обґрунтовані величини концентрації забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні), які не впливають на збе­реження і відтворення промислово цінних видів риб.

ГДК — максимальний вміст речовини у воді, який не знижує праце­здатності й самопочуття людини, не шкодить її здоров'ю у разі постій­ного контакту та не зумовлює небажаних (негативних) наслідків у на­щадків.

Якщо концентрація будь-якої речовини у воді перевищує ГДК, то вода вважається непридатною для певного виду водокористування. ГДК наведені у ДСанПіН №386 від 23.12.96р. [5] та в Узагальненому переліку ГДК шкідливих речовин для води рибо­господарських водойм [6] (див. табл.2.1).

Крім того, за характером негативної дії всі речовини поділяють на групи, причо­му кожна група поєднує речовини однакової ознаки дії, які називають ознаками шкідливості. Одна й та сама речовина за різних концентрацій може виявляти різні ознаки шкідливості. Ознака шкідливості, яка вияв­ляється за найменшої концентрації речовини, називають лімітуючою озна­кою шкідливості (ЛОШ). У водних об'єктах КП і ГП водокористування розрізняють три види ЛОШ –органолептичний(ОР), загальносанітарний(ЗС) і санітарно-токсикологічний(СТ). У вод­них об'єктах РГ водокористування крім названих виді­ляють ще два види ЛОШ — токсикологічний(ТК) і рибогосподарський(РГ).

Таблиця 2.1