 |
|
Санітарно-гігієнічне нормування
Нормування якості навколишнього середовища – це діяльність з встановлення нормативів гранічно - допустимих дій людини на природу. Під дією на природу розуміється антропогенна діяльність, зв’язана з реалізацією економічних, рекреаційних, культурних та інших потреб людини, які вносить зміни в навколишнє середовище.
Гігієнічні нормативи – найбільш розроблена система норм, правил та регламентів для оцінки якості навколишнього природного середовища.
Вони встановлюються з метою охорони здоров’я людини і збереження генетичного фонду деяких популяцій рослинного і тваринного світу. Гігієнічне нормування охоплює також виробничу і житлово-побутову сфери життя людини.
Методологічною основою для розробки санітарно-гігієнічних і санітарно-епідеміологічних стандартів є методи, що використовуються в медичній та ветеринарній токсикології.
Токсикант – отруйна речовина, шкідлива для здоров’я. Кількість шкідливої речовини, що надійшла в організм, віднесена до маси тіла (мг/кг), називається дозою. Кількість речовин, віднесена до одиниці об'єму або маси повітря (мг/м3), води (мг/л) або ґрунту (мг/кг), називається концентрацією.
Залежно від ступеню токсичності отруйних речовин виділяють 4 класи небезпеки (найбільш небезпечний 1 клас). Діючи на організм, шкідливі речовини викликають гострі та хронічні захворювання. Гострі захворювання виникають після одноразової дії і можуть призвести до смерті, хронічні - розвиваються внаслідок систематичної дії доз, які не призводять до гострого отруєння. Хронічні захворювання часто викликають сполуки свинцю, марганцю, пари ртуті. Деякі речовини, наприклад, синильна кислота, викликають тільки гострі отруєння.
Для більшості речовин встановлюються дві порогові концентрації: мінімальну при гострому отруєнні (ГДКм.г.) і мінімальну при хронічному отруєнні (ГДКм.х.).
Проте, необхідно враховувати, що одні й ті ж концентрації шкідливих речовин по-різному діють на організм залежно від того, де вони перебувають: в повітрі, воді або ґрунті. Тому ГДК шкідливих речовин в різних середовищах можуть сильно розрізнятися.
Повітря – середовище, що безпосередньо оточує людину і тому прямо діє на її здоров’я. Звичайно вміст шкідливих речовин в повітрі робочого приміщення більше, ніж на майданчику підприємства і, тим паче, за його межами. Тому для кожної шкідливої речовини в повітрі встановлюють два нормативних значення: ГДК в повітрі робочої зони (ГДКр.з.) і ГДКв атмосферному повітрі найближчого населеного пункту (ГДКа.п.).
Отже, при нормуванні шкідливих речовин в повітрі виробничих приміщень враховується час перебування людей в зоні забруднення. На території підприємства вміст речовин приймається рівним 0,3 ГДКр.з., тому що це повітря використовується для вентиляції.
Вода, на відміну від атмосфери, є середовищем. в якому виникло життя і в якій живе більша частина видів живих організмів (в атмосфері лише тонкий шар у 100 м наповнений життям). Тому при нормуванні якості природних вод необхідно турбуватися не тільки про воду, як ресурс, який споживає людина, але й турбуватися про збереження водних екосистем як найважливіших регуляторів умов життя планети. Проте діючи нормативи якості природних вод орієнтовані головним чином на інтереси здоров’я людини та рибогосподарства і практично не забезпечують екологічну безпеку водних екосистем.
Усі споживачі води повинні додержуватися умов, які забезпечують якість води, що відповідає встановленим для даного водного об’єкта нормативам.
Характер дії забруднюючих речовин на людину і водні екосистеми може бути різним.
По-перше, багато хімічних речовин можуть гальмувати природні процеси самоочищення, в основному, біохімічне окислення органічних речовин, що часто призводить до погіршення загального санітарного стану водоймища (дефіциту кисню, появи сірководню, метану). В цьому випадкові встановлюються ГДК за загальносанітарною ознакою шкідливості.
По-друге, промислові стоки і вміщені в них шкідливі речовини можуть змінювати органолептичні властивості води (смак, запах, мутність), що призводить до відмови споживача від її використання. В цьому випадку встановлюються такі граничні концентрації, які не відчуваються органами почуттів людини. ГДК, встановлені за органолептичною ознакою, більш жорсткі.
По-третє, шкідливі речовини можуть токсично діяти при безпосередньому контакті або надходженні в організм. Тому для шкідливих речовин встановлюється ГДК за токсикологічною ознакою шкідливості.
Отже, для однієї й тієї ж речовини можуть встановлюватися різні граничні концентрації за перерахованими ознаками шкідливості. Наприклад, іони міді токсично діють при концентрації 10 мг/л, порушують процеси самоочищення в водоймищах при концентрації 5 мг/л, а надають присмаку воді при концентрації 1 мг/л.
При нормуванні якості води водоймищ ГДК встановлюється за лімітуючою ознакою шкідливості (ЛОШ). ЛОШ – ознака шкідливої дії речовини, яка характеризується найменшою пороговою концентрацією.
При скиді у водоймища кількох забруднюючих речовин і від кількох джерел існує те ж саме правило, що й при викиді кількох забруднень в атмосферу: сума відношень концентрацій речовин, які нормуються за однаковим ЛОШ і належать до 1-го та 2-го класів небезпеки, до їх ГДК, не повинна перевищувати одиниці:
 |
де Сі – концентрація окремих речовин, що нормуються за однаковим ЛОШ 1-го та 2-го класів небезпеки;
ГДКі – гранічно - допустимі концентрації речовин, які сумуються.
Допустима концентрація речовини в ґрунтовому шарі (ГДКг) встановлюється з урахуванням його фонової концентрації, стійкості й токсичності.
ГДК встановлюється експериментально залежно від допустимої остаточної концентрації (ДОК) в харчових, кормових рослинах і в продуктах харчування. ДОК – це максимальна кількість речовини в продуктах харчування, яка при надходженні в організм людини на протязі всього життя не викликає ніяких порушень в здоров’ї людини.
Для летючих речовин ГДКг встановлюють залежно від ГДК цієї речовини в атмосферному повітрі, тобто, при надходженні цієї речовини в повітря ГДКа.п. не повинно бути перевищеним.
З урахуванням всіх цих ознак шкідливості в якості ГДКг приймається найбільш жорстка концентрація.
При відсутності ГДКг можуть встановлюватися тимчасово допустимі концентрації (ТДКг), які знаходяться за емпіричним рівнянням регресії:
ТДКг = 1,23 + 0,48·lgГДКгр.
де ГДКгр. – гранічно допустима концентрація речовини в продуктах харчування.
Гранично - допустима кількість відходів на підприємствах – це така їх кількість, яку можна розташувати при умові, що виділення шкідливих речовин в повітря не перевищить 0,3 ГДК цих речовин, встановлених для повітря робочої зони, тобто , не більш ніж 0,3ГДКр.з. При цьому повинно виконуватися правило:
Отже, нормативи якості природного середовища (ГДК) є тим основним питанням, на основі якого розроблюються заходи, приймаються рішення, розраховуються витрати на охорону природи й сплати за природокористування.
Щоб знайти компроміс між екологією й економікою, вкрай важливо встановлювати науково обґрунтовані, ретельно перевірені і реальні нормативи.
Контрольні запитання
9.1. На які великі групи умовно розділяють усі промислові викиди в повітря?
9.2.Чому навіть нетоксичний пил, який перебуває в атмосфері, згубно впливає на наземні екосистеми?
9.3.Що є головною причиною виникнення фотохімічного смогу?
9.4. Які основні речовини складають газоподібні викиди в повітря та які джерела їх утворення?
9.5.Які основні види забруднення природних вод та ґрунтів в Україні?
9.6. У чому полягає головна небезпека забруднення середовища важкими металами для людини?
9.7. Чому охорона ґрунтів від забруднень є найбільш складною проблемою порівняно з охороною повітря й поверхневих вод?
9.8. Які параметри лежать в основі санітарно-гігієнічного нормування стану довкілля?
9.9. Що таке лімітуюча ознака шкідливості речовини (ЛОШ) при нормуванні якості води водоймищ?
ДОДАТКИ