 |
|
Виникнення і розбудова держави
Держава Пакистан утворилась 14 серпня 1947 р. шляхом виділення з Британської Індії територій, населених переважно мусульманами. Вона складалася із західної (нині Пакистан) і східної частини (нині Бангладеш), які знаходились на відстані 1600 км одна від одної. До Пакистану відійшли такі колишні
території Британської Індії, як Панджаб, Сінд, Велуджистан, Північно-Західна прикордонна провінція, Східна Бенгалія. До нової держави увійшло також 45 князівств. Князівство Кашмір з переважанням мусульманського населення за рішенням правителя-індуса приєдналося до Індії. Намагання Пакистану збройним шляхом здобути Кашмір закінчилося невдачею (1947). Князівство поділене на дві частини, одна з яких перебуває у складі Індії, інша - у складі Пакистану. Виник затяжний конфлікт,
який триває до наших днів.
У 1947-1956 рр. Пакистан мав статус домініону і управлявся генерал-губернатором, призначеним Великобританією. Першим цю посаду зайняв лідер національно-визвольного руху, засновник незалежного Пакистану Мухаммад Алі Джинна, який зробив значний внесок у розробку концепції мусульманської держави. Для вироблення конституції скликались Установчі збори. Вона набрала чинності в березні 1956 р. Конституція проголосила Ісламську Республіку Пакистан. Державною мовою
стала мова урду.
Наприкінці 40-х років у Пакистан переселилось з Індії 6 млн.
біженців. Особлива ситуація виникла в провінції Сінд. Її залишило близько 1 млн. немусульман, а приїхало 1,1 млн. чол. із Західної і Північної Індії, рідною мовою абсолютної більшості яких була урду. Прибульці отримали назву мухаджири (буквально - біженці), які не змішалися з місцевим населенням, а сформували свою общину. Це призвело до радикальної зміни національного складу жителів міст, таких як Карачі, Хайдара-бад, Саккар та інших, де мухаджири почали переважати. Серед них було багато представників вищих торгових каст із достатніми капіталами, які зайняли поважне місце в економіці Пакистану. Знамениті мухаджирські «22 сім'ї» володіли в 50-х роках 2/3 акцій промислових підприємств, 4/5 активів банків і 3/4 страхових компаній. Велика мухаджирська буржуазія Сінду в союзі з поміщицькою і підприємницькою верхівкою Панджа-бу складали правлячу еліту країни в 50-х роках. Мухаджирами були перший губернатор Пакистану Мухаммад Алі Джинна, перший прем'єр-міністр Ліакат Алі Хан, ще один глава уряду І. Чундрігар, багато високих чиновників і військових. Надалі розгорнулося суперництво за владу і вплив між цією общиною і представниками місцевих національних еліт - панджабської і пуштунської, які поступово відтісняли переселенців на другорядні ролі. Виникли передумови для етнічних конфліктів.
Абсолютна більшість населення Пакистану (97%) сповідувала іслам, в т.ч. близько 80% віруючих були сунітами і майже 17% - шиїтами. Однак єдина віра не забезпечила релігійногої миру. Обидва напрямки поділялися на велику кількість течій»
трактувань, шкіл і сект. Між ними розпочалося протистояння, яке періодично загострювалось і виливалось у криваві зіткнення і терор.
У зовнішній політиці правлячі кола орієнтувалися на СІЛА і Великобританію. Країна стала членом військових блоків СЕНТО і СЕАТО. Конфлікт з Індією через Кашмір втягнув Пакистан у непосильну гонку озброєнь.