Здавалка
Главная | Обратная связь

Військові режими, демократичні періоди, економічні реформи



На кінець 50-х років внутрішня ситуація в Пакистані була нестабільною. Цивільна влада не могла врегулювати численні суспільні проблеми. Вихід вбачали у встановленні військової диктатури. Генерали мали налагодити ефективне функціонування економіки, припинити релігійні, етнічні, соціальні конфлікти, якщо потрібно, із застосуванням сили. В 1958-1969 рр. влада перебувала в руках генерала М. Айюб Хана, в 1969-1971 рр. його змінив військовий режим генерала А.М. Ях'я Хана.

В 60-ті роки в країні проводились економічні реформи, які значно збагатили буржуазію Західного Пакистану за рахунок Східної Бенгалії. В Панджабі і Сінді, які стали основними районами підприємницької діяльності мухаджирської буржуазії та її західнопакистанських партнерів, вкладалися у виробництво основні суми державних інвестицій і іноземної допомоги. Східна Бенгалія розглядалась як джерело сировини, валюти і ринок збуту промислових товарів, ціни на які були для місцевого населення на 40% вищі від світових. У 1948-1961 рр. перекачування капіталів зі Східної Бенгалії в Західний Пакистан перевищило 2,5 млрд. рупій. Одночасно здійснювалась дискримінація східної провінції і в політичному плані. Партії Східної Бенгалії висунули вимогу автономії і справедливого розподілу державних капіталовкладень.

У грудні 1970 р. були проведені перші в історії Пакистану вільні вибори. В Західному Пакистані перемогла Пакистанська народна партія, в Східному - Народна ліга. Оскільки населення Східної Бенгалії було більшим, до парламенту пройшло більше депутатів від цієї частини держави, і вони могли впливати на прийняття рішень. Спроба військових не допустити автономії Бенгалії призвела до збройного конфлікту в провінції і війни з Індією, яка закінчилась поразкою Пакистану. Єдина держава розпалась. На території Бенгалії утворилась незалежна Народна Республіка Бангладеш (1971). Одночасно впав військовий режим А.М. Ях'я Хана.

Демократичний уряд Зульфікара Алі Бхутто (1971-1977) провів радикальні соціально^економічні перетворення в дусі

«ісламського соціалізму». Був створений сильний державний сектор на основі націоналізації великих і середніх підприємств у 10-ти галузях промисловості, а також банків і торгових фірм. Аграрна реформа передбачала земельний максимум для поміщиків, викуп землі і передачу її селянам, іригаційні заходи, розширення посівів експортних культур (бавовна, рис). Діяльність уряду З.А. Бхутто викликала незадоволення значної частини

власників і опір реформам.

В 1977 р. командувач сухопутними силами генерал М. Зія-

уль-Хак в черговий раз ввів у країні військовий стан. З.А. Бхутто був звинувачений у державних злочинах, засуджений до страти і повішений (1979). Пряме військове правління тривало вісім років. Здійснювалась ісламізація різних сфер суспільства і економіки. Створений генералом М. Зія-уль-Хаком федеральний шаріатський суд, членів якого він призначив на власний розсуд, визнав неісламськими 267 із 1 511 діючих у Пакистані законів. Вибори в парламент почали проводитись на непартійній основі, що забезпечило режиму його поступливість. Дія більшості статей конституції відмінялась, до неї вносилось безліч поправок. 8 поправка оголосила законною і такою, яка не підлягатиме розслідуванню в майбутньому, діяльність військових. Всі укази і розпорядження М. Зія-уль-Хака набули статусу законів. Генерал був обраний президентом, але одночасно продовжував безпосередньо командувати армією. В економіці підтримувалось середнє і дрібне підприємництво як у промисловості, так і в сільському господарстві при збереженні державного контролю над пріоритетними галузями. В 1985 р. військовий стан був знятий, але влада залишилася в руках М. Зія-уль-Хака. У 1988 р. він загинув в авіакатастрофі.

Наступне 11-річчя (1988-1999) характеризується встановленням демократичних норм і функціонуванням конституційної політичної системи. Дві впливові партії - Пакистанська мусульманська ліга (лідер М. Наваз Шариф) і Пакистанська народна партія (лідер Беназір Бхутто) - змінювали одна одну при владі за результатами виборів. В середині 90-х років після масових заворушень 1996 р. в державно-політичну систему Пакистану був уведений новий орган - Рада оборони і національної безпеки, яка складалась з президента, прем'єр-міністра, міністрів оборони, внутрішніх і закордонних справ, фінансів, командувачів і начальників штабів, родів військ. Створення Ради означало офіційне визнання політичної ролі армії та її участі в державному управлінні. На парламентських виборах 1997 р. переконливу перемогу здобула Мусульманська ліга, яка отримала у вищому законодавчому органі 2/3 місць. Проте багатопартійна система була такою лише за формою. Насправді ж реальна влада налея

жала 300 сімейним кланам, які контролювали 80% місць у парламенті і мали вплив на державні структури. Розгул корупції досяг небачених розмірів. Щорічно з державного бюджету незаконно вилучалось до 2 млрд. дол.

Дуже повільно вирішувались соціальні проблеми. На кінець 90-х років із 130 млн. населення Пакистану лише 37% були грамотними, 10% вміли написати своє ім'я, 4% мали вищу освіту. Майже 40 млн. чол. жили за офіційною межею бідності, лише третині населення була доступна чиста питна вода. Спостерігався демографічний вибух і неконтрольоване зростання кількості жителів. При цьому Пакистан виділяв 30% державного бюджету на оборону, а 40% - на виплату зовнішніх боргів. Військові витрати на душу населення були майже вдвічі більшими, ніж в Індії.

Посилилось протистояння на релігійному ґрунті між суні-тами і шиїтами, між ісламськими ортодоксами і новими течіями. Найбільш екстремістські сили створили організацію Армія Джангви, яка вимагає перетворення Пакистану в сунітську державу і визнання шиїтів немусульманами з усіма наслідками, що з цього випливають. Відбулися гоніння на шиїтський релігійний орден ахмадія, який виступає за реформування ісламу. Активізувались праворадикальні релігійно-общинні партії Ісламське товариство. Товариство мусульманських богословів та інші, які мають воєнізовані загони і спецгрупи бойовиків-фанатиків для організації безпорядків, терактів, викрадень людей.

На етнічній основі загострилась ситуація в Сінді, де тривало протистояння корінного населення провінції сіндхів і муха-джирів. Останні створили свою політичну організацію, яка з 1990 р. діє під назвою Об'єднаний національний рух. Були висунуті радикальні вимоги: визнання мухаджирів п'ятою основною народністю Пакистану поряд із панджабцями, пуштунами, сіндха-ми і белуджами та виділення південної частини Сінду з м. Карачі в окрему провінцію; заборона для панджабців і пуштунів з інших провінцій переселятися в Карачі; дозвіл на переселення в південний Сінд урдумовних жителів Бангладеш. У загальнодержавному масштабі мухаджири борються проти занижених квот представництва у владних структурах на федеральному і провінційному рівні, які не відповідають їхній реальній ролі в суспільстві, проти спроб і далі утісняти їх у бізнесі. Лідер партії Алтаф Хусейн живе в еміграції в Лондоні.

Головною проблемою зовнішньої політики Пакистану були напружені стосунки з Індією. Відбулися дві індо-пакистанські війни (1965, 1971). Продовжувались суперечки про належність Кашміру. Значні інтереси в країні мали СІЛА, здійснювалось економічне і військове співробітництво. На території Пакистану

знаходились бази афганських опозиційних сил - руху моджахедів і руху талібів, які отримували постійну підтримку властей. В 1998 р. Пакистан слідом за Індією випробував ядерну зброю. Проти нього були введені фінансово-економічні санкції деякими західними державами і міжнародними організаціями, в результаті чого країна не одержала близько 2 млрд. дол.

допомоги.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.