Главная | Обратная связь

Економічне й політичне Становище Ірану після Другої світової війни

Напередодні Другої світової війни великі держави відводили Ірану важливе місце у своїх геополітичних планах. Фашистська Німеччина розглядала його як плацдарм для експансії на Близькому і Середньому Сході, Радянський Союз і Англія прагнули цьому запобігти. В серпні 1941 р. СРСР, спираючись на статтю 6 радянсько-іранського договору 1921 р., ввів свої війська в Північний Іран. Одночасно Англія окупувала іранський південь. Реза-шах Пехяеві відрікся від престолу і виїхав з країни. Його син Мохаммед Реза-шах Пехлеві підписав угоду з СРСР і Великобританією, за якою великі держави могли використовувати територію Ірануї-у своїх цілях. Англія скористалась нею для захисту нафтопромислів Південного Ірану та Іраку. По транс-іранській залізниці був налагоджений транзит військових вантажів з портів Перської затоки в СРСР.

Іран фактично жеретворйвся в протекторат Радянського Союзу й Англії, які иратеули закріпити свої'здобутки і готували відповідну опору. СВСР у;своїй зоні окупації спровокував антиурядовий рух азербайджанці» ікурдів.Англія підтримала сепаратистські арабські організації, які виступали за відділення від Ірану істворення незалежної держави Хузіетан» ''Після виведення радянських війську 1946 р. центральййй уряд придушив ці виступи силою зброї.

Вкінці 40-х - на початку 50-х рр. розгорнулось суперництво Англії і США за контроль над іранською нафтою і ринком. Їх безцеремонне втручання у внутрішні справи країни викликало

обурення патріотично настроєних верств населення, які вважали, що лише захист національних інтересів і опора на власні сили виведе Іран із затяжної економічної та політичної кризи. Був створений Національний фронт, який очолив відомий юрист Мохаммед Моссадик. У 1951 р. меджліс прийняв закон про націоналізацію нафтопромислів і ліквідацію Англо-іранської нафтової компанії. М. Моссадик очолив уряд і почав проводити закон у життя. Обурені Англія і США об'єднали свої зусилля і подали на Іран скаргу в Гаазький міжнародний суд. Англія також добилася обговорення дій Ірану в Раді Безпеки ООЙ. Обидві міжнародні організації визнали правомірність рішення меджлісу. Тоді Англія з метою тиску йа шаха і його оточення розірвала з Іраном дипломатичні відносини.

Патріотичні сили Ірану здобули перемогу, захищаючи економічну незалежність країни. Проте прихильники тісного співробітництва з Заходом, сильної авторитарної влади на чолі з шахом були незадоволені успіхами Національного фронту, зростанням особистої популярності М. Моссадика. Їх опорою стала армія. В 1953 р. в Ірані стався державний переворот, який здійснили військові. Керівник перевороту генерал Захеді сформував уряд. Почалися переговори з Англією і СІЛА з питання про нафту, в ході яких сторони пішли на взаємні поступки. Створювався Міжнародний консорціум для управління нафтовим господарством Ірану (1954) з восьми західних компаній, яким на 25 років надавалось право видобутку і переробки нафти. Іран отримував 50% від прибутків консорціуму. Провідну роль у ньому продовжувала відігравати Англо-іранська компанія, якій належало 40% акцій. Концесії на розробку нафтових родовищ отримали американські, італійські, канадські компанії. Консорціум, збагачуючи західні держави, відіграв позитивну роль в індустріалізації Ірану, залучивши в його економіку інвестиції багатьох країн.

У 50-х роках Іран почав проводити політику «відкритих дверей» для іноземного капіталу, не завжди враховуючи інтереси національної буржуазії. У країні діяло близько 1 000 іноземних фірм. Національна промисловість розвивалась під контролем держави за рахунок закордонних позик і кредитів. На внутрішньому ринку панувало засилля іноземних товарів, імпорт у п'ять разів перевищував експорт. Помітно погіршилось становище народних мас. На початку 60-х рр. національний доход на душу населення становив 130 доларів, що було втричі менше, ніж у сусідній, теж небагатій Туреччині. Назрівали соціальні потрясіння. Щоб їм запобігти, необхідно було здійснити радикальні економічні перетворення. Це добре розуміла правляча верхівка і Мохаммед Реза-шах.

«Біла революція* - серія реформ зверху

У 1963 р. в Ірані з ініціативи шахського уряду був проведений референдум про реформи. За його результатами спочатку здійснювалось шість законопроектів, надалі їх кількість збільшилась до 19. Уряд Ірану розпочав аграрну реформу, націоналізував ліси і водні ресурси, передав у приватну власність значну кількість державних підприємств. Були прийняті закони про участь робітників у прибутках підприємств, про надання виборчих прав жінкам, про світські суди, про ліквідацію неграмотності та ін. Ці закони і конкретні заходи щодо їх виконання, які здійснювались згори, дістали назву «біла революція», або «революція шаха і народу».

В комплексі реформ найважливішою була аграрна, яка проводилась 10 років. Вона створювала умови для подолання відсталості сільського господарства і швидкого формування там ринкових відносин. Встановлювався земельний максимум в 500 га для тих господарств, де застосовувалася сучасна техніка і наймана праця. Для всіх інших землевласників, залежно від району і місцевих умов, максимум становив від 20 до 100 га. Надлишки землі продавалися в розстрочку селянам-орендаторам. Розмір щорічних платежів дорівнював орендній платі за землю. Крім того» реформа передбачала створення селянських кооперативів типу акціонерних товариств і приватизацію державних підприємств для її фінансування. При здійснені реформи урядовцям .доводилося переборювати опір селянства, яке не було готове до радикальних змін у своєму становищі.. Близько 40% селян не зуміли пристосуватися до капіталістичних методів господарювання, продали свою землю і переселилися в міста в пошуках роботи.

У 90-х роках в Ірані прискореними темпами здійснювалась модернізація промисловості, її фінансовою основою стало зростання доходів держави від експорту нафти. За деякими даними, вони становили 20 млрд. доларів на рік. Розпочалася масова індустріалізація. Були створені нові сучасні галузі промисловості: нафтохімічна, газова, машинобудівна, автомобільна та ін. Щорічно обсяг промислового виробництва збільшувався на 10-15%. Стимулювалося створення і зміцнення приватного сектора в економіці. Робітники залучалися до одержання частини прибутків своїх підприємств за рахунок продажу акцій (у приватному секторі -49% від загальної кількості, у державному - 99%).

В іранське суспільство проникли атрибути західного способу життя.-У .містах відкривалися кінотеатри,'відеотеки, бари, ресторани, нічні клуби. Молодь почала носити відкритий одяг. Відкидалися традиційні авторитети, почався підрив ісламських цінностей.

Об'єктивно реформи мали прогресивний, характер і давали Ірану можливість перебороти відсталість і перетворитися в розвинену сучасну країну. Проте значні верстви населений були незадоволені швидкими темпами перетворень; які зруйнували традиційний спосіб життя мільйонів людей і примусили їх пристосуватися до незвичних нових умов. Розпочалася критика дій шахського уряду, у відповідь шах заборонив діяльність партій і громадських організацій. Однією з головних помилок Мохамме-да Реза-шаха Пехлеві було те, що він не прагнув знайти підтримку в суспільстві і створити собі надійну соціальну опору. Він міг би залучити на свій бік шиїтське духівництво або його частину, надавши йому певні переваги і скориставшись його авторитетом. Проте шах вважав, що необхідні реформи можна провести силовими методами. Була створена політична поліція САВАК, яка розпочала масові репресії проти незадоволених. їх жертвами стало близько 400 тис. чол. '

. •• • , ' і •' і -,• ,•',.",• .. •; , ' Ісламська революція

У 1978 р. в Ірані склався могутній автишахський рух, очолюваний шиїтським духівництвом. Йото метою оголошувалась ліквідація безбожного прозахідного шахського режиму і створення теократичної держави за канонами ісламу. Керівником руху був аятолла Рухолла Мусаві Хомейні. Опорою стали дрібнобуржуазні верстви - ремісники і торгівці. Його підтримали також студенти та інтелігенція, які виступали під шаріатськими лозунгами проти впливу Заходу зазбереження самобутності країни.

12 лютого 1979 р. ісламська революція скинулашахський режимі У країні був проведений референдум з питання «За монархію чи за ісламську республіку?». На підставі його результатів 1 квітня 1979 р.'була проголошеиа Ісламська Республіка Іран. У груднЬ1979 р. набрала чинності конституція. Аятолла Хомейні проголошувався керівником Ірану, що направляє і координує діяльність законодавчих, виконавчих і судових органів. Вищий офіційний пост після керівника Ірану - президент. Він обирається строком 'на 4 роки. Законодавча влада належить парламенту - меджлісу в складі 270 депутатів. Існує спеціаль-нийорган - Спостережна рада з 12 шиїтських богосжнмв-прав-ників, половина з яких обирається меджлісом з числа його депутатів, а інша половина призначається керівником'їрану. Рада здійснює зв'язок Сміж парламентом 1 керівником Ірану і стежить, щоб закони відаювідали нормам ісламу і конституції.

Внутрішня політика шиїтського духівництва спрямовувалась на ісламізацію всіх сторін життя суспільства! економіки, політики, культури, побуту. Було проведено кілька чисток у державних установах, страчено понад 700 прибічників шаха з числа

військової та цивільної еліти. Жорстокі фізичні покарання застосовувались до порушників норм ісламської моралі. Заборонялись продаж і вживання алкогольних напоїв і наркотиків, показ західних фільмів, слухання західної музики, навіть класичної. Жінки повинні були дотримуватись норм шаріату в, одязі.