Главная | Обратная связь

Тема 4. Суспільно-політичний рух першої чверті XIX ст.

Суспільній рух першої чверті XIX ст. неодноразово ставав предметом вивчення істориків. Студентам необхідно ознайомитися з роботами провідних дослідників, уміти охарактеризувати три основних напрями, які склалися в оцінці розвитку суспільного руху тієї епохи серед істориків XIX ст., їх особливості трактування подій, розглянути етапи вивчення проблеми дослідниками XX-ХХІ ст. Потрібно констатувати, що рівень вивчення різних аспектів даної проблеми нерівнозначний. Якщо рух декабристів в дослідницькій літературі знайшов досить повне і глибоке висвітлення, то історія масонських організацій досліджена ще недостатньо.

У першій чверті ХІХ ст. селянський рух продовжував розвиватися у двох головних формах. Пасивними формами, що були найбільш поширені у цей час, дослідники називають втечі, псування поміщицького майна, порубка лісів. До активних форм зазвичай відносять заворушення – масові виступи селян, що придушувалися військовою силою, і повстання – надання збройного опору селянами військовим командам. Але цей розподіл є умовним, оскільки масові втечі селян від своїх поміщиків, іноді цілими селами, які набули поширення в другій половині 50-х рр. ХІХ ст., не можуть розглядатися як пасивна форма боротьби. У першій чверті ХІХ ст. домінували саме пасивні форми селянського опору. Селянський рух розвивався хвилеподібно, що дозволяло уряду швидко впоратись з його проявами. Перша хвиля (1801-1805 рр.) була викликана боротьбою колишніх державних селян, яки були подаровані самодержцями Катериною ІІ і Павлом І своїм фаворитам і стали їх власністю. Селяни вимагали повернення статусу державних. Друга хвиля (1806-1811 рр.) супроводжувалася боротьбою селян за перехід в стан „вільних хліборобів”. Особливо гостро вона проходила в Ярославській і Володимирській губерніях. Третя хвиля почалася після закінчення війни 1812 р. і була викликана надіями селян на звільнення від кріпосної залежності за активну участь у військових діях. В середньому з 1801 по 1815 рр. щорічно відбувалося 22 заворушення селян; з 1816 по 1825 – 32 заворушення щорічно. Всі вони були неорганізованими і не представляли небезпеки для існуючого режиму. Більш інтенсивно проходив опір державних селян і козаків проти введення військових поселень. У 1816 р. заворушення охопили Новгородську губернію, у 1817 р. відбулося повстання Бузького козачого полку в Херсонській губернії, у 1818 р. виступили 16 тис. селян Слобідської України, у 1819 р. відбулося серйозне повстання в Чугуєві (Харківська губернія). Та все ж селянський протест носив стихійний характер, що давало змогу уряду у той час легко протистояти йому.

Масонство – релігійно-філософська течія, що поширилась у Російській імперії ще у XVIII ст. Часом воно могло існувати легально, інколи знаходилося під забороною. Олександр І спочатку підтвердив заборону Павла І на діяльність масонських лож в Росії, але в 1803 р. зняв її, як вважається, під впливом відомого масона, директора кадетського корпусу генерал-майора Бебера. Почалося швидке розповсюдження масонських лож, які активно діяли в Петербурзі, Москві, Нижньому Новгороді, Вологді, Кишиневі, Полтаві, Рязані, Симбірську, Одесі. В перше десятиріччя в різних містах імперії діяло близько 90 масонських об'єднань. У кінці 10-х – початку 20-х рр. від Варшави до Іркутська діяло вже більше 100 лож, до яких входили понад 5000 чол. (переважно дворянська аристократія, частково міська інтелігенція). Олександр І спробував узяти під контроль діяльність масонських організацій, проте легально у Велику директоріальну ложу і Велику провінційну ложу об'єдналися лише 34 організації зі 100. Інші вважали за краще залишатися таємними. Ця обставина породила недовіри імператора до масонства і привела в 1822 р. до появи указу про остаточну заборону діяльності масонських лож. У той же час не можна не зазначити, що масонство грало помітну роль в становленні суспільного руху і громадської думки першої чверті XIX ст., в масонських ложах почали свою діяльність понад 120 декабристів.

Рух декабристів був викликаний об'єктивними причинами. Молоді, освічені люди, в більшості своїй офіцери з аристократичних сімей, розуміли, що головними причинами відсталості Росії є кріпацтво й абсолютизм. Вони були добре знайомі з ідеями європейських просвітників, викладеними в творах Вольтера, Руссо, Монтеск'є, енциклопедистів Дідро, д'Аламбера. Багато хто з них вивчав конституції Франції, Іспанії, Америки, праці з політичної економії А. Сміта. Найважливішим чинником в процесі формування поглядів декабристів була війна 1812 р. Велика кількість з них брали участь у військових діях. Закордонні походи 1813-1814 рр. сприяли подальшому формуванню світогляду декабристів, на яких тяжке враження справив контраст між російською дійсністю і становищем народу в західноєвропейських країнах. Ця переоцінка цінностей стала поштовхом до створення перших декабристських організацій (Семенівська артіль, Священна артіль, Союз порятунку, Союз благоденства). У їхній діяльності і програмних документах ще помітний сильний вплив масонства, але вже визначилися нові підходи і положення, які отримали розвиток на наступному етапі декабристського руху.

У 1821-1822 рр. на основі Союзу благоденства виникли дві нові організації – Південне і Північне товариства. Студентам необхідно знати їхню внутрішню структуру, склад учасників, основні напрямки діяльності; вміти аналізувати програмні документи Південного товариства – “Руську правду” П. Пестеля і Північного товариства – Конституцію Н. Муравйова, виявити схожість і відмінності їхніх положень.

Найважливішою складовою частиною вивчення даної теми є аналіз ходу повстання 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі і виступу 29-31 грудня 1825 р. Чернігівського полку в Україні. Всебічний аналіз політичної обстановки в Росії, співвідношення сил в країні, послідовне зіставлення плану виступу і його реалізації в період повстання допоможе студентам з'ясувати об’єктивні та суб’єктивні причини поразки декабристів.

Основними питаннями даної теми є:

1. Характеристика суспільно-політичного руху у першій чверті XIX ст. в роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників.

2. Особливості селянського руху першої чверті XIX ст.

3. Повстання військових поселян, заворушення козаків на Дону, повстання солдат Семенівського полку.

4. Розповсюдження масонства в столицях і регіонах країни. Особливості ідеології і практичної діяльності масонів у першій чверті XIX ст.

5. Передумови руху декабристів. Перші декабристські організації: склад учасників, діяльність. Союз порятунку. Союз благоденства і його програмний документ “Зелена книга”.

6. Заснування Південного і Північного товариства декабристів. Особливості соціального складу і програмних положень Товариства об’єднаних слов'ян.

7. Характеристика програмних документів декабристів: Конституція Н. Муравйова; “Руська правда” П. Пестеля.

8. Підготовка і план виступу. Повстання 14 грудня 1825 р. Повстання Чернігівського полку. Причини поразки декабристів.