Главная | Обратная связь

Тема 8. Зовнішня політика Російської імперії у другій чверті XIX ст.

Для зовнішньої політики уряду Росії другої чверті XIX ст. характерні дві основні тенденції: протидія революційній небезпеці ззовні, що загрожувала внутрішньому спокою країни, і прагнення вирішити на свою користь “східне питання”. На Близькому Сході перетнулися інтереси цілого ряду держав. Росії тут міцно протистояли Англія, Франція, Австрія. Протиріччя держав в цьому регіоні визначалися передусім економічними причинами, прагненням витіснити один одну зі східних ринків. Турецькі гавані були посередниками для торгівельного обігу, що безперервно розширявся між Європою та Азією. Протоки Босфор і Дарданелли являли собою ключі до Чорного моря. Країна, яка заволоділа б ними, могла не боятися своїх суперників. Прагнення європейських держав заволодіти чорноморськими протоками диктувалося також величезним військовим значенням проток.

У другій чверті XIX ст. Росія вела на Сході дві війни: з Персією (1826-1828 рр.) і Туреччиною (1828-1829 рр.). Військові дії проти перських військ чисельністю 63 тис. чол., які увійшли до Закавказзя під керівництвом шахського сина Аббас-Мірзи, розгорнулися в липні 1826 р. Російські війська очолював О.П. Єрмолов, пізніше І.Ф. Паскевич. Перси прорвалися до ріки Кури і захопили Ґанджу. Проте, у вересні того ж року вони були розбиті. Російські війська навесні 1827 р. почали наступ на Ерівань, місто було взято. Шах запросив миру. Делегацію Росії на мирній конференції очолив О.С. Грибоєдов. 10 лютого 1828 р. у селищі Туркманчай був підписаний Туркманчайський мирний договір. Згідно з ним, Еріванське і Нахічеванське ханства відходили до Росії, вона отримала ексклюзивне право мати військові кораблі на Каспії, Персія виплачувала контрибуцію у розмірі 20 млн. крб. Такий результат війни завдавав удару англійському впливу в Передній Азії. 30 січня 1829 р. при активному сприянні англійського резидента в Тегерані спалахнуло повстання, під час якого був убитий О.С. Грибоєдов.

У квітні 1828 р. Росія оголосила війну Туреччині. Бойові операції розвернулися на двох театрах: на Балканах і на Кавказі. 100-тисячна армія під командуванням П.Х. Вітгенштейна перейшла Прут і зайняла Молдавію і Валахію. Форсувавши Дунай, російські війська обложили ряд фортець. До кінця 1828 р. вдалося оволодіти Варною і вузькою смугою вздовж Чорного моря. Новому головнокомандуючому І.І. Дібічу вдалося через гірські хребти спуститися до Південної Болгарії. Був узятий Адріанополь. Успішно розвивалися бойові дії і на Кавказі. У вересні 1829 р. між Росією і Туреччиною був підписаний мирний трактат, згідно з яким Росія одержувала гирло Дунаю з прилеглими островами, східне узбережжя Чорного моря і територію з фортецями Ахалцих, Ахалкалаки. Туреччина виплачувала велику контрибуцію. Підтверджувалася автономія Молдавії, Валахії і Сербії. Перемога Росії у війні з Туреччиною і підписання Адріанопольського мирного трактату не тільки призвело до розширення території країни, зміцнення її позицій в користуванні протоками, розширення прав торгівлі в межах Османської імперії, але й створило базу для звільнення Греції від турецького володарювання.

У другій чверті XIX ст. інтенсивно здійснювалось просування Росії в Казахстані і на Далекому Сході, продовжувались військові дії на Кавказі. У Казахстані в 20-ті рр. була знищена ханська влада, територія Малого і Середнього жузів була розділена на адміністративні округи під керівництвом царських урядовців. Одночасно йшло просування в казахські степи. Значних успіхів досягла Росія на Далекому Сході. У 40-і рр. російський уряд (після експедицій Ю.Ф. Лисянського і І.Ф. Крузенштерна початку ХІХ ст.) відправив на Амур кілька експедицій. Найбільшу роль у вивченні регіону зіграв Г.І. Невельський. Він відкрив, що вхід в амурський лиман з моря доступний для морських судів, що Сахалін – острів, а не півострів, як думали раніше. Договори з Китаєм 1858 і 1860 рр. визначили кордони і закріпили Уссурійський край за Росією.

Наприкінці 40-х рр. XIX ст. на перший план зовнішньої політики Росії знову вийшов “західний напрям”. У 1848-1849 рр. Європу приголомшили революції, що охопили цілий ряд країн. З 1849 р. головний центр революційної боротьби перемістився в Угорщину, яка виступила проти австрійського панування. Австрійський імператор Франц-Йосиф попросив допомоги у Миколи I. Весною 1849 р. почалась інтервенція російських військ. У серпні того ж року угорська армія склала зброю. Однак ця перемога неоднозначно була сприйнята у суспільстві. Багато передових людей епохи співчутливо ставилися до боротьби угорського народу за незалежність. Після революцій на Заході та інтервенції в Угорщину Микола I вважав, що Росії не може бути вчинений опір в її спрямуванні на Схід. Але він прорахувався. Студентам необхідно уяснити плани російської дипломатії на початку 50-х рр., причини загострення відносин між Росією, Англією і Францією. При вивченні Кримської війни 1853-1856 рр. необхідно звернути увагу на два її періоди, вододілом між якими став вступ Англії і Франції у війну проти Росії на боці Туреччини. Яскравою сторінкою Кримської війни стала оборона Севастополя, керівників і героїв якої повинні знати студенти. На завершення вивчення цього питання студентам необхідно проаналізувати причини поразки Росії в Кримській війні, умови Паризького мирного договору, наслідки його реалізації для Росії.

Рівень підготовки студентів з даної теми визначає знання питань:

1. Основні напрямки зовнішньої політики другої чверті XIX ст. Східне питання у зовнішній політиці Росії. Російсько-перська війна 1826-1828 рр. Туркманчайський мирний договір. Російсько-турецька війна 1828-1829 рр. Адріанопольський мирний трактат.

2. Народи Кавказу в першій половині XIX ст. Завоювання Кавказу Росією.

3. Російський царизм і європейський визвольний рух. Боротьба з революційним рухом в Європі наприкінці 40-х рр. XIX ст., інтервенція до Угорщини.

4. Росія в системі міжнародних відносин початку 50-х рр. XIX ст. Причини і характер Кримської війни 1853-1856 рр. Хід військових дій в Криму і Закавказзі. Оборона Севастополя. Поразка російського царизму в Кримській війні. Паризький мир.

5. Міжнародні і внутрішні наслідки Кримської війни.