Главная | Обратная связь

ТЕМА ІХ. КУЛЬТУРА МІЖПЕРСОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

____________________________________________________________

1. Типи спілкування.

2. Мовний етикет у професійному спілкуванні.

3. Мовні засоби вираження ввічливості.

____________________________________________________________

1.У сучасному житті більшості людей доводиться виконувати безліч гоціальних ролей і потрапляти в різні ситуації спілкування. Ці ситуації, як вважають дослідники з соціальної психології, можуть бути типізовані і складають певну систему, в якій можна виділити такі типи спілкування.

1) Анонімне спілкування, тобто стосунки між незнайомими людьми, тимчасові контакти, які не передбачають подальшого знайомства. Таке спілкування спостерігається на вулиці, в транс­порті, у громадських місцях.

2) Функціональне спілкування, тобто стосунки, пов'язані з ді­яльністю людей. Це можуть бути ділові взаємини між незнайоми­ми людьми, з яких принаймні один виконує службові функції, наприклад, між продавцем і покупцем, водієм та пасажиром, міліціонером та громадянином, службовцем установи та відвіду­вачем. Також це можуть бути службові стосунки у колективі пра­цівників. У межах таких стосунків можна виділити симетричні ситуації спілкування {коли співрозмовники рівні за службовим статусом) і асиметричні ситуації спілкування (коли спілкуються керівник і підлеглий, учитель і учень, учитель і батьки учня і под.).

3) Неформальне спілкування, тобто стосунки в різноманітних колективах за інтересами (спортивні секпії, садові товариства і под.), а також взаємини між друзями, приятелями, знайомими, сусідами та ін.

4) Інтимно-сімейне спілкування, тобто стосунки між подруж­жям, батьками та дітьми, родичами.

Усі перелічені типи спілкування однаково важливі в житті людини, жоден з них не можна вважати другорядним. Але нас цікавить нерпі за все функціональне спілкування як таке, що супроводжує професійну діяльність людини. Саме мовна діяль­ність у процесі функціонального спілкування є предметом нашого розгляду.

Серед проблем функціонального спілкування одна з найсклад­ніших і найтонших — спілкування учителя з учнем. У цій багато-аспектній діяльності неабияка роль належить мові, адже саме в ній виявляють себе такі важливі якості вчителя, як педагогіч­ний такт, вимогливість, витримка, щирість у стосунках з дітьми, здатність творчо мислити. Нерідко буває так, що нечітко сформу­льоване запитання, невдалий вибір звертання, зайва мовна кате­горичність, постійне використання імперативних мовних засобів призводять до непорозумінь і навіть конфліктів, яких можна було б уникнути, якби вчитель краще володів мовою, знав її неви­черпні лексичні, словотвірні та синтаксичні можливості. Обов'яз­ковою умовою спілкування учителя з учнем є ввічливість учите­ся, знання правил мовного етикету і обов'язкове їх дотримання в найскладніших ситуаціях спілкування.

2.Кожний з типів спілкування передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил, які регулюють поведінку людей. Сукупність таких правил називають етикетом. У перекладі з французької мови це слово означає ярлик, форма поведінки, церемоніал. Правила етикету з'явилися з початком розвитку цивілізації, коли люди усвідомили, що їх співжиття та .спілкування має бути впорядкованим. У більшості національних культур правила етикету пройшли складну історію розвитку та видозміни аж до повного заперечення одних приписів та впровад­ження інших. У сучасному житті етикет вимагає перш за все узгодження вчинків людини з загальноприйнятими суспільними нормами. Тому вимоги етикету спонукають людину до стрима­ності та контрольованості у поведінці. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у поєднанні з по­чуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти нега­тивне ставлення. Поняття етикету може бути застосоване до ма­нер, поводження в різних ситуаціях, рухів, жестів, одягу і, чи не найбільшою мірою, мовленнєвої поведінки.

Мовний етикет — це прийняті у товаристві людей спеціальні висловлювання ввічливості, а також правила їх використання в різних ситуаціях спілкування. Такі висловлювання формувались протягом довгого часу і внаслідок частої повторюваності закріпи­лись у мові як стандартні стійкі конструкції, певні словесні фор­мули, які людина не конструює кожного разу заново, а відтворює їх у своєму мовленні.

Мовний етикет позначений рисами національної самобутності, він пов'язаний з традиціями кожного народу, його історією, культурою, ментальністю. І хоча в сучасному світі діють загальноприйняті, універсальні правила, існують і відмінності у проя­вах етикетної мовної поведінки людей різних національностей. До всіх особливостей національного етикету слід ставитися з по­вагою, їх варто знати так само, як, скажімо, мистецтво та інші культурні надбання народів, що населяють нашу планету.

Більшість ситуацій міжперсонального спілкування супрово­джується різними проявами мовленнєвого етикету. Яким би не був зміст розмови, вона завжди включає висловлювання, що яв­ляють собою певні етикетні знаки. Такі висловлювання, передаю­чи привітання, прощання, подяку, вибачення, побажання і под., складають тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень).

3.Важливим елементом спілкування є привертання уваги . Така необхідність може виникати у будь-якому типі спілку­вання і досить часто створює для мовця, який прагне до ввічливо­сті, певні проблеми. Це пов'язано з тим, що, привертаючи до себе увагу, мовець у більшості випадків повинен якось назвати спів­розмовника, визначивши при цьому і своє ставлення до нього.

В умовах анонімного спілкування найбільш поширеною фор­мою є звертання без іменування співрозмовника: Вибачте, мож­на у Вас запитати...; Прошу вибачення, я хочу Вас попросити; Чи не могли б Ви сказати...; Будьте люб'язні, скажіть мені. Можливе підкреслено ввічливе звертання, більш характерне для людей старшого віку: Вибачте, що турбую, допоможіть мені...; Чи не будете Ви такі люб'язні підказати мені...

Для привертання уваги використовують також звертання, до складу яких входить іменування співрозмовника. Це можуть бути кличні форми: громадянине, громадянко, пане, пані, панно, добродію, добродійко, колего. Ці форми використовують як в анонімному спілкуванні, так і в умовах функціонального спілкуван­ня, зокрема й тоді, коли співрозмовники знайомі один з одним. Далі ми розглянемо особливості вживання названих звертань.

Досить поширеним є звертання громадянине і похідне від ньо­го утворення жіночого роду громадянко. Це звертання може бути використане в ситуаціях анонімного спілкування переважно по­бутового характеру: Громадянине, передайте, будь ласка, на кви­ток; Громадянине, ви виходите на наступній зупинці? Вжи­вання цього звертання в умовах функціонального спілкування обмежене сферами законодавства, юриспруденції, охорони гро­мадського порядку: Громадянине, покажіть перепустку! Грома­дянине Петренко, вас затримано; Громадянине слідчий, я хочу подати апеляцію. В інших сферах життя і виробничої діяльност це звертання не використовують, через те що воно має підкрес­лено офіційне забарвлення.

Утворення жіночого роду громадянко також уживають в ано­німному спілкуванні і в деяких сферах функціонального спілку­вання (переважно законодавство, юриспруденція, охорона гро­мадського порядку): Громадянко, я займав за вами чергу; Грома­дянко, ви порушили правила руху!

Звертання громадянине може поєднуватися з іменниками, що позначають професії, заняття, посади. Можна сказати: громадя­нине продавець, громадянине міліціонере і тощо.

Звертання громадянине, громадянко у будь-якій ситуації збе­рігає значення офіційності, тому не може бути загальноприйня­тою універсальною формою іменування співрозмовника.

Останнім часом відновлюється традиція звертання за допомо­гою форм пане і пані. Такі слова можуть уживатися як в анонім­ному, так і в функціональному спілкуванні. Звертання пане і пані є підкреслено ввічливими, вишуканими, вони позбавлені характерного для звертання громадянине відтінку офіційності і тому є зручними для вживання у будь-якому випадку: для при­вітання знайомих і незнайомих людей (Доброго ранку, пані! Вітаю вас, пане Савчук! Дякую вам, пані Савицька!); для вста­новлення контакту з незнайомою людиною (Вибачте, пані, кот­ра година? Пане, ви не могли б мені допомогти?); у функціональ­ному спілкуванні в поєднанні з іменем, прізвищем або назвою посади, професії, звання (Пане Голубенко, вас викликає дирек­тор; Пане директоре, я виконав ваше доручення; Пане міліціо­нере, ви не підкажете мені, як знайти провулок Залізничний. ) тощо.

У спілкуванні з молодою дівчиною прийнято вживати звертан­ня панно (панночко): Доброго дня, панно! Радий вас бачити, панночко! Панно Юліє, дозвольте запросити вас на концерт.

Таке звертання є особливо ввічливим, ґречним, його варто вико­ристовувати у своєму мовленні.

На жаль, до цих звертань, які найбільше відповідають етикет­ним нормам цивілізованого світу, іноді ставляться упереджено, що створює перешкоди на шляху їх поширення. Це по'язано з іс­торією вживання таких форм в українській мові. В середньовіччі і пізніше, в XVI—XVII століттях, звертання пане і пані були прийняті в середовищі козаків і не несли в собі інформації про соціальну чи майнову нерівність. З їх допомогою козаки засвід­чували свою повагу до співрозмовника. Поряд із звертанням пане існували й інші звертання, які містили елемент пан-: пане-товаришу, панотче, паніматко. Але в XVIII—XIX століттях, у зв'яз­ку з посиленням кріпацтва в найбільш потворних його проявах, звертання пане і пані набули соціального змісту. У подальшому таке тлумачення підтримувалося вульгарно-соціологічними по­глядами на історію, що панували в добу тоталітаризму. Зараз певна частина населення все ще перебуває в полоні подібних уявлень, тому звертання пане і пані дістають суперечливі оцінки. До того ж деяким людям такі звертання здаються надто вишука­ними, аристократичними, непридатними для побутових ситуа­цій. Подібні міркування не мають ніяких підстав, про що свід­чить і мовнокультурний досвід Європи. Тому звертання пане і пані слід уживати і привчати до цього молодь. Загальноприй­нятими такі звертання є в офіційному спілкуванні та в дипло­матичній сфері.

Набуває поширення і звертання добродію, добродійко. Як і звер­тання пане і пані, воно позбавлене соціально-політичного відтін­ку і може розглядатися як зручна і прийнятна універсальна фор­ма в сучасному спілкуванні. Звертання добродію, добродійко мож­на вживати без додавання прізвища (в анонімному спілкуваннії і з прізвищем (коли співрозмовники знайомі): Вибачте, добро дійко, вам допомогти? Добродію Шевчук, ваш виступ викликав у мене чимало запитань. Таке звертання використовують і в по­бутовому анонімному спілкуванні, і в умовах функціонального спілкування, зокрема в ситуаціях обміну думками, дискусії тощо.

Для привертання уваги знайомого чи незнайомого співрозмов­ника існує і звертання товаришу. Ця форма має давню традицію вживання: так зверталися один до одного козаки ще в епоху середньовіччя. У давні часи це слово символізувало рівність, взаємоповагу, визнання свободи особистості, щирість і простоту стосунків. На початку XX століття це слово набуло виразного соціально-політичного змісту: його стали використовувати як партійне звертання. У час панування тоталітаризму звертання товаришу поширилося і на інші галузі життя: науку, культуру, [освіту, роботу установ. Преса та інші засоби масової інформації культивували його як загальноприйняте звертання практично в усіх сферах функціонального спілкування, а в 30-ті роки навіть у неформальному спілкуванні. І все ж у повсякденному спіл­куванні звертання товаришу не закріпилося: люди відчували офіційний відтінок у його значенні і тому вживали пе слово лише в таких ситуаціях, коли цього вимагали певні розпорядження чи інструкації. В останні десятиріччя XX ст. звертання товаришу вживалося лише як партійне звертання. З падінням тоталітар­ного режиму воно практично не використовується у спілкуванні переважної більшості населення.

Функціональне спілкування послуговується звертанням коле­го. Його використовують люди однієї професії, найчастіше вчені, медики, вчителі, депутати. Це звертання можуть уживати пра­цівники, рівні за статусом, або старший за статусом і віком у звертанні до молодшого (але не навпаки). Це звертання є за­гальноприйнятим в усьому цивілізованому світі, воно містить у своєму значенні елемент професійного визнання, поваги до спів­розмовника, тому його варто використовувати у спілкуванні.

Звертання, які розглядалися вище, у формі множини вжива­ють і в ситуаціях публічного виступу, коли є потреба звернутися до аудиторії: Громадяни! Панове! Пані і панове! Добродії! Коле­ги! Шановні громадяни! Вельмишановні пані і панове! Вельмиша­новні добродії! Шановні колеги! Дорогі колеги! Панове делегати! тощо. Дружнім звертанням до аудиторії, яку складає молодь, може бути Друзі! Дорогі друзі!

У функціональному спілкуванні, коли співрозмовники зна­йомі, найбільш поширене звертання на ім'я та по батькові. Ця офіційна форма іменування виразно передає повагу до людини. Для представників багатьох професій вона є обов'язковим засобом звертання. Ввічлива, висококультурна людина, як правило, пам'ятає імена та по батькові всіх колег, з якими доводиться спілкуватися. Однак якщо ви не впевнені, що точно знаєте ім'я та по батькові співрозмовника, краще, попросивши вибачення, пе­репитати його про це, ніж перекручувати ім'я та по батькові людини.

У функції звертання ім'я та по батькові ставиться в кличній формі: Дмитре Миколайовичу, я хочу попросити вас про одну послугу; Інно Віталіївно, приготуйте, будь ласка, картотеку; Ігорю Євгеновичу, я не можу з вами погодитись; Надіє Іллівно, поставте підпис; Павле Олексійовичу, вас викликає директор. Звичайно, треба знати, які закінчення мають у кличному відмінку іменники, що належать до різних відмін (див. правопис).

Дехто вважає, що звертання на ім'я та по батькові не харак­терне для українського національного етикету, посилаючись на європейську мовнокультурну традицію, де по батькові взагалі відсутнє. Однак відомо, що ще в епоху Київської Русі, називаючи князів, уживали форму по батькові, підкреслюючи цим належ­ність до роду. Крім того, практика іменування на ім'я та по бать­кові склалася досить давно, стала загальноприйнятою етикетною нормою, руйнувати яку було б недоцільно. Водночас треба знати, що існує традиція іменування митців, людей творчих професій ім'ям та прізвищем, без уживання по батькові: Микола Лисенко, Олександр Білаш, Тарас Петриненко. Звертаючись, у таких ви­падках уживають форму пане з ім'ям або ім'я та по батькові (зокрема до осіб старшого віку): пане Олександре або Олександре Миколайовичу.

Для привертання уваги іноді використовують і інші звертан­ня. Так, в анонімному спілкуванні побутового характеру дово­диться чути: приятелю, друже, дівчино, молодий чоловіче, хлоп­чику, дівчинко. Подібні звертання є ситуативними, тобто такими, що придатні для використання відповідно до ситуації з ураху­ванням насамперед віку співрозмовника. Дехто вважає, що такі звертання створюють атмосферу простоти, невимушеності. Однак слід мати на увазі, що, недоречно вжиті, без попередньої оцінки ситуації та особи співрозмовника, вони можуть сприйматися як фамільярні. Тому вживати їх не варто. Винятком є хіба що звер­тання до дітей відповідного віку хлопчику, дівчинко.

Ми розглянули різні способи звертання, які використовують, щоб привернути до себе увагу. Жодне з перелічених звертань не можна вважати універсальним у практиці сучасного спілкуван­ня, оскільки в значенні кожного з них наявні певні відтінки, які можуть частково обмежувати вживання цих форм. Та й чи є по­треба у пошуках такого універсального еталону? Звертання гро­мадянине і громадянко, пане, пані і панно, добродію і добродійко, колего, звертання на ім'я та по батькові, вжиті доречно, з ураху­ванням ситуації, цілком можуть задовольнити потреби анонім­ного та функціонального спілкування. Проблема полягає в тому, щоб активніше сприяти відродженню цих вироблених україн­ською мовнокультурною традицією звертань, культивувати їх використання найширшими верствами населення, що зрештою допоможе підвищити рівень його загальної культури, наблизити до норм цивілізованого світу.

Привертання уваги співрозмовника передбачає з його боку певну реакцію, яка має словесні засоби вираження. Найчастіше вживають питання що? краще з іменуванням співрозмовника (більш ввічливо): Що, Петре Івановичу! Що, колего? Коли спів­розмовник не впевнений, що звертаються саме до нього, він, зви­чайно, перепитує: Ви до мене звертаєтесь? Вибачте, це ви мені? Перепрошую, ви у мене запитуєте? Ви хочете щось сказати? В умовах функціонального спілкування більш доцільними будуть вирази: Слухаю! Я вас слухаю! Слухаю вас! Будь ласка! Прошу! Готовий вас вислухати. Реагування з допомогою подібних вира­зів є підкреслено ввічливим, створює необхідну для успішного спілкування атмосферу приязні, знімає напруження.

Не менш важливо навчитися правильно реагувати на прихід (відвідувача, підлеглого, колеги і под.) Як правило, це питання типу: Ви до мене? У вас до мене справа? Ви мене чекаєте? Ви не мене чекаєте? Ви хочете мені щось сказати? Так реагують і на співрозмовника, який ще не звернувся словесно. Подібні вияви ввічливості особливо необхідні з боку особи, що займає вищу посаду, старша за віком чи званням, оскільки вони свідчать про увагу до молодшого і тим самим заохочують його до спілкування.

Для успішного спілкування важливим є вибір доцільної фор­ми звертання у листі. Залежно від рівня стосунків між адресан­том та адресатом можливі різноманітні формули мовленнєвого етикету. Це може бути офіційне звертання до знайомого чи мало­знайомого адресата: Шановний пане Лісовий (голово, директоре, редакторе і под. або Вельмишановний пане Лісовий (голово, директоре і под.). Використовують також ввічливе звертання до добре знайомого адресата: Шановний (вельмишановний) Петре Івановичу. У дипломатичній сфері та урядових колах прийняті більш офіційні звертання: Високоповажний пане президенте (міністре, голово, после і под. До добре знайомого адресата за умови більш близьких стосунків можна звернутися: Дорогий Петре Івановичу!

Різноманітними в українській мові є етикетні формули при­вітання. Вони можуть уживатися відповідно до ситуації та стосунків між співрозмовниками. Найбільш уживаними є ви­рази: Здрастуй(те)! Добрий день (ранок, вечір)! Доброго дня (ранку, вечора)! У мові людей старшого покоління можливе привітання Доброго здоров'я! Існують вирази для більш офіційно­го привітання, в тому числі й зверненого до аудиторії: Дозвольте вас привітати! Радий вас вітати! Вітаю вас (від імені...).

У ситуації прощання також можуть бути використані різ­номанітні етикетні формули. Найбільш уживаним і нейтральним є вираз До побачення. Часто використовують вирази, в яких мовець сподівається на продовження спілкування: До зустрічі! До понеділка! До вечора! До літа! Сподіваюсь, ми ще побачимось! У певних ситуаціях може вживатися вираз Прощай(те)! або йо­го розмовний варіант Прощавай(те)! В офіційних ситуаціях ви­користовують вираз Дозвольте попрощатися. Прощання може бути одночасно й побажанням: Усього вам доброго! Усього вам найкращого! Бувайте здорові! Щасливо! На добраніч! Щасливої дороги! Такі вирази вживають у ситуаціях неофіційного мов­лення.

Перш ніж попрощатися, співрозмовники досить часто ви­словлюють своє враження від зустрічі: Ми приємно провели час; Мені приємно було поспілкуватися з вами; Я задоволений на­шою зустріччю; Добре, що ми провели разом цей вечір. Подібні висловлювання вживаються і в кінці ділової зустрічі: Добре, що ми про все домовились; Приємно, що ми знайшли спільну мову; Чудо­во, що ми дійшли згоди у вирішенні питання. Прощанню може передувати подяка за успіх ділової зустрічі: Дякую, що вислухали мене; Дуже вдячний Вам за цінні поради; Дякую, що приділили мені увагу; Дякую, що Ви погодились зустрітися зі мною. У ситуаціях офіційного спілкування можливе вибачення : Вибачте, що затримав Вас; Вибачте, що потурбував Вас; Вибачте, що забрав у Вас так багато часу і под.

Ситуація знайомства передбачає використання стерео­типних виразів, які передають не лише бажання мовця познайомитися, а й одночасно свідчать про його ввічливість. Коли знайомство здійснюється без посередника, мовець може використати відповідно до ситуації більш офіційні вирази: Дозвольте познайомитись або Дозвольте відрекомендуватись. У ситуації неофіційній вживаються висловлювання: Давайте познайомимось; Будь­мо знайомі; Я хотів би з Вами познайомитись; Давайте знайо­митись. У відповідь співрозмовник називає своє ім'я, ім'я та по батькові, прізвище (з зазначенням або без зазначення посади) залежно від рівня офіційності ситуації та віку співрозмовників. Коли в знайомстві бере участь посередник, він уживає такі вирази: Познайомтесь, будь ласка; Знайомтесь; у більш офіційній ситуації: Дозвольте вам відрекомендувати; Рекомендую.

В українській мові також існують різноманітні можливості для висловлення подяки, вибір яких визначає ситуація мовлення. Найуживанішими, стилістично нейтральними є вирази: Спасибі; Дякую, які можуть бути більш розгорненими: Спасибі за допомогу; Дякую за те, що допомогли мені. До слів подяки можна додавати означальні прислівники та словосполучення: дуже, щиро, від усієї душі. Дещо офіційне забарвлення має вираз Я Вам вдячний. Цей вираз може бути поширеним: Я вам дуже (щиро, глибоко, надзвичайно вдячний).

Офіційну подяку можна передавати з допомогою дієслова хо­тіти, що дозволяє мовцеві висловити свою високу оцінку діяль­ності співрозмовника: Я хочу подякувати вам! Я хотів би подякувати Вам! Я хочу висловити Вам свою глибоку подяку! Ще більш офіційною, з відтінком урочистості є подяка, яка включає дієслово дозвольте, найчастіше такі вирази вживають у ситуації публічного виступу: Дозвольте висловити нашу глибоку (щиру, найщирішу) подяку! В офіційному спілкуванні можна подякува­ти за поздоровлення, привітання, побажання чи рецензію за допомогою виразів: 3 глибокою вдячністю приймаємо Ваші поздо­ровлення з нагоди...! Ми з вдячністю вислухали Ваші зауваження щодо...!

В неофіційних ситуаціях можуть бути доречними емоційні способи вираження вдячності: Який я Вам вдячний! Я Вам такий вдячний! Не можу передати, який я Вам вдячний! Ви не уяв­ляєте, який я Вам вдячний! Якби Ви знали, який я Вам вдячний! У мене не вистачає слів, щоб висловити свою вдячність! Не знаю, як Вам і дякувати!

Слова, що передають власне подяку, можуть супроводжувати вирази, які підсилюють вдячність мовця або містять комплімент: Спасибі, Ви так мені допомогли! Дякую! Ви так багато зробили для мене! Дякую, Ви дуже люб'язний! Дякую, Ви такий передбачливий! Спасибі, я Вам дуже зобов’язаний! Дякую, я зворушений Вашою увагою! Спасибі, не знаю, що б я без Вас (без Вашої допомоги) робив!

Етикет вимагає, щоб висловлена вдячність не залишалась без відповіді. У відповідь на подяку співрозмовник уживає один з традиційних виразів: Будь ласка! Прошу! Не варто! Немає за що! Це такі дрібниці! Я Вам також вдячний! Мені було приємно допомогти Вам! Завжди готовий Вам допомогти! Завжди до ваших послуг! Останні вирази можна використовувати і в офіцій­ному мовленні.

Надзвичайно важливим у спілкуванні є вдалий вибір форми вибачення. У різних типах спілкування найчастіше вжи­вають стилістично нейтральні вирази: Пробачте! Вибачте, будь ласка! Вони можуть бути доречними у випадку будь-якої значної чи незначної провини. Вираз Даруйте! частіше вживають, коли висловлюють незгоду з думкою співрозмовника. Люди старшого віку використовують більш поширені вирази: Прошу вибачення! Прошу вибачити мені! Існують вирази, що мають офіційне за­барвлення: Я хочу попросити у Вас вибачення! Я повинен попро­сити у Вас вибачення! Я не можу не попросити у Вас вибачення!

Ще більш офіційним є вираз: Дозвольте попросити у Вас виба­чення!

Разом з наведеними вище висловлюваннями вживаються вира­зи: Я не хотів Вас образити! Я не хотів завдавати Вам при­крощів (неприємностей)! Прошу Вас, не ображайтесь (не сердьтеся)! Я завинив перед Вами! Я завдав Вам стільки клопоту (турботи, хвилювань, прикрощів)! Мені дуже жаль (прикро, шкода), що так сталося! Я відчуваю свою провину перед Вами!

У відповідь на вибачення вживають вирази: Будь ласка! Про­щу! Не варто (вибачення)! Це дрібниці! Нічого страшного! Такі етикетні формули пом'якшують ситуацію, знімають психологіч­не напруження, створюють умови для довірливого, приязного спілкування.

Ми розглянули різноманітні висловлювання етикету, якими може супроводжуватися міжперсональне спілкування. Як бачи­мо, мова надає людині багато можливостей, щоб ввічливо при­вітатися і попрощатися, чемно подякувати, щиро попросити ви­бачення, вдало відреагувати на слова та запити співрозмовника. Володіння цим мовним багатством та вміле його використання допомагає людині створити бажаний імідж, забезпечує діловий успіх, сприяє поліпшенню та зміцненню стосунків у колі сім'ї та друзів. Тому треба вчитись оцінювати слова та вирази з погляду їх доречності в кожній конкретній ситуації, прагнути до най­більш оптимальної мовленнєвої поведінки.

 

Питання для самоперевірки

 

1. Назвіть типи спілкування.

2. Що таке мовний етикет?

3. Що таке національний мовний етикет?

4. Що є важливим елементом спілкування?

5. Назвіть варіанти звертань до співрозмовника.

6. Назвіть варіанти звертань у діловій кореспонденції.

7. Які етикетні формули привітання?

8. Які етикетні форми використовуються при прощанні?

9. Які етикетні форми передбачає ситуація знайомства? Подяки?

Вибачення?

 

 

ЧАСТИНА ІІ