 |
|
Анатолій Костецький
«Вітаю вас, мої славні і хороші книголюбчики та казкознавчики...», цими словами майже кожного ранку упродовж кількох років вітав, як ніхто по своєму, слухачів популярної радіопередачі «Пригоди славнозвісних книг» Анатолій Георгійович Костецький. Усе, що написане цим письменником, неймовірно цікаве, вигадливе, веселе і дуже-дуже близьке кожному з дітей. А все це тому, що Анатолій Костецький вмів ніби не виходити з віку своїх героїв – бути або ж ровесником читача, або ж не набагато за нього старшим. Так добре він знав і відчував той світ, у якому вчаться, мріють, дружать і бешкетують герої його пригодницьких повістей і віршів. «А. Костецький справжній дитячий письменник, як то кажуть, від Бога. Причому цілком оригінальний, ні на кого не схожий», – справедливо зауважив свого часу добре відомий дітворі Всеволод Нестайко.
Народився А. Г. Костецький у Києві в сім'ї вчителів. Про своє дитинство розповідає з гумором: «Дитинство було важке: класний керівник тато; «нормальні» діти після школи відпочивали від учителів, а в школі від батьків, а у мене вчителі і вдома, і в школі...». У п'ять років хлопець сам читав і писав, навчився грати в шахи й плавати. Відтоді не розлучався зі спортом, книгою, пером. Ще в дитячому садку, коли його, малого, дорослі запитували «Ким ти хочеш бути?», він упевнено відповідав: «Письменником!» І через багато років, коли Богдан Чалий запитав вже відомого тоді літератора Анатолія Костецького: «Не шкодуєте, що стали дитячим письменником?», він відповів: «Тільки дитячим! Нас, дитячих, читатиме мінімум два покоління. Адже батьки передають своїм дітям те, що їм подобалося в дитинстві. Читатимуть власним дітям літературу, яка колись припала їм до серця».
Після закінчення школи в 1963 році Анатолій Костецький навчався в технікумі радіоелектроніки, потім у Київському університеті. Закінчивши аспірантуру, Анатолій Георгійович одинадцять років працював в університеті, викладав мовознавство на філологічному та романо-германському факультетах. У 80-х роках він залишив цю роботу – обрав літературу.
Ще в першому класі у Анатолія Костецького був зошит із власними віршами. У п'ятому він отримав на шкільному конкурсі диплом за вірші, присвячені Тарасові Шевченку. Друкуватись почав «аж» у двадцять років. Свою літературну творчість А. Г. Костецький розпочав з ліричних віршів про природу та кохання. 1967 року доля звела поета-початківця з Михайлом Стельмахом, який щедро почав ділитися з ним таємницями творчості. Він порадив Анатолію Костецькому писати для дітей і через кілька років уже був редактором першої його книжечки «Джміль про сонечко гуде» (1972).
Анатолій Костецький – автор понад п'ятдесяти поетичних і прозових книжок: «А метеликам весело», «Весняні дарунки», «Все про мене», «Лист до птахів», «Де літо живе?», «Батьки нас не розуміють», «Бюро знахідок», «Постукай у моє вікно», «Все – як насправді», «Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито – здавайтесь!», «Мінімакс – кишеньковий дракон, або День без батьків», «Мої та твої таємниці» та інших.
У віршах, казках, повістях-казках Анатолія Костецького вибудоване ціле місто з вулицями й провулками, узвозами і майданами, палацами і звичайними будинками. У ньому вчаться, мріють, фантазують, дружать, бешкетують меткі, балакучі, ліниві, непосидючі сьогоднішні хлопчики та дівчатка. «В жодного поета не знайде читач стількох шкільних сюжетів. Анатолій Костецький – один із чільних співців шкільної вольниці. Тепло, але часом і дошкульно, говорить він із нашим школярем – володарем чи не найважчого в світі портфеля. І не без моралі. Рідкісно поєднуються в нього вагома сатира з цілющою батьківською усмішкою», – зазначав Б. Чалий.
Твори А. Костецького перекладено російською, молдавською, чуваською, польською, німецькою, угорською та іншими мовами. Чимало їх є в підручниках для молодших школярів. Поет і сам багато часу віддавав перекладам з англійської, німецької та деяких слов'янських мов. Він є автором статей з питань теорії, історії та критики дитячої літератури.
Талановиті твори А. Г. Костецького та його лицарське служіння дитячій літературі відзначено літературними преміями імені М. Трублаїні, імені О. Копиленка та однією з найвищих літературних нагород України – премією імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.
ïïï
Мишеня лягає спати
Маленьке мишенятко
Постелю на ніч мостить:
Пухка подушка – лапка,
Кудлата ковдра – хвостик.
І мишеняті сниться
Смачний шматочок сиру,
І добра-добра киця,
І мама – миша сіра.
І щастя повна хата,
І друзів повно в нього.
– Лягай і ти вже спати,
Щоб не збудить малого.
ïïï
Сонечкова мама
Вмиває кішка кошенят.
Вмиває кізка козенят.
Мене водою з милом
Щоранку мама миє.
І чистим сонечко встає
Щодня з-за небокраю.
І в нього, мабуть, мама є,
бо хто ж його вмиває?
ïïï
Петро Король
Півник-дудар
Півник грає на дуду
В черешневому саду.
Я до півника іду
Разом грати на дуду.
Котик умивається
– Глянь, сьогодні цілий день
Котик умивається.
– Мабуть, Дід Мороз прийде,
Мама усміхається.
ïïï
Вадим Крищенко
Так збіглося, що Вадим Дмитрович народився у День гумору, 1 квітня. Тепер, крізь призму часу, можна стверджувати – такий символічний збіг виявився щасливим у його творчій долі, але батькам Вадима тоді було не до жартів. Вони обидва навчалися у педінституті (у той час – інституті соціального виховання), тож перші роки Вадима минули на берегах мальовничої річки Хомори у бабусі з дідусем у селі Глибочок Баранівського району в оточенні незайманої поліської природи.
Спогади про перші дитячі роки, любов до рідної землі вплітаються до багатьох віршів поета. Після повернення батька з фронту Крищенки оселилися в Житомирі. Батько працював директором середньої школи №1 на Мальованці, а згодом – у школі №23, яку й закінчив Вадим. Коли йому виповнилося 14 років (навчався у сьомому класі), померла його мати. Її світлий образ і тема малої батьківщини проходять крізь всю творчість поета.
Як згадує сам Вадим Дмитрович, писати вірші він почав ще в школі. Великий вплив на його становлення як поета-пісняра справив Андрій Малишко. На той час Вадим уже був студентом факультету журналістики Київського університету, відвідував літературну студію, якою керував Юрій Мушкетик, а старостою був Василь Симоненко.
Згадує Вадим Крищенко: «Один із перших своїх поетичних зошитів я віддав читати Андрію Малишку. По якомусь часові приходжу до нього і з хвилюванням запитую: «Андрію Самійловичу, ну як?.. У відповідь чую: «Твої вірші, Вадиме, як пісня». Я тоді подумав: «А це добре, чи погано?» Тільки через багато років по тому зрозумів, що великий Майстер, який сам прекрасно писав пісні, зумів розгледіти в поетові-початківвцю схильність до пісні».
Після закінчення університету Вадим Крищенко певний час перебував на журналістській роботі. У 1963 році побачила світ перша збірка поезій «Тепла прорість». У наступні роки з'явилося ще понад 30 поетичних збірок В. Крищенка, він автор понад 300 пісень. Працював у співавторстві з такими відомими композиторами, як Геннадій Татарченко, Олександр Злотник, Ігор Поклад, Олександр Морозов, Павло Дворський і багато інших. «Хай щастить вам, добрі люди», «Родина», «Молитва», «Білі нарциси», «Берег любові», «Отчий край», «Осінні яблука» – ці та багато інших пісень широковідомі. Майстерність його пісенного слова випробувана часом і зігріта любов'ю багатьох людей. Софія Ротару, Василь Зінкевич, Лілія Сандулеса, Іво Бобул, Оксана Білозір, Іван Попович, Павло Дворський, Павло Зібров, Віталій і Світлана Білоножки та багато інших українських співців охоче включають до свого репертуару пісні Вадима Крищенка, стаючи разом із композиторами його співавторами. Неперевершеними виконавцями пісень поета були незабутні Назарій Яремчук і Раїса Кириченко. Заслужений діяч мистецтв України Вадим Крищенко неодноразово ставав переможцем престижного конкурсу сучасної української пісні «Пісенний вернісаж», який щорічно проводиться в Національному палаці «Україна».
ïïï
Зайченятко
– Ой маленьке, зайченятко!
Де твоя домівка-хатка?
– В мене хатка під дубком.
Під малесеньким пеньком.
Ясен
Ясен, ясен, ясеня –
Ми радіємо щодня:
Хай зростає, листя має,
Нашу землю прикрашає!
ïïï
Володимир Лучук
Володимир Іванович Лучук народився 27 серпня 1934 року в селі Матче на Холмщині (Польща) в сім'ї хлібороба. Навесні 1945 року родина переїхала в Україну. Майбутній поет вивчав слов'янську філологію у Львівському університеті (1953–1958), далі вдосконалював свої знання в аспірантурі. Ще в студентські роки працював у редакції молодіжної газети, а згодом – старшим редактором журналу «Жовтень», відповідальним секретарем Товариства охорони пам'яток історії, завідував відділом рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника.
Перша збірка віршів «Довір'я» побачила світ 1959 року. Згодом були надруковані книжки поезій «Осоння» (1962), «Маєво» (1964), «Обрій на крилах» (1965), «Вагомість» (1967), «Дивовид» (1979), «Колобіг» (1986) та ін. Володимир Лучук упорядкував збірник ліричних творів українській поетів, присвячених І.Франку, «У вінок Каменяреві» (1984), антологію «Молода муза» (1989), твори
С. Гординського (1990), П. Карманського (1992), І. Огієнка, збірник «Великодня писанка» (1992), казки П. Чубинського (1993). І відколи видав першу книжку віршів для дітей «Уставати рано треба» (1962), не полишав праці в царині красного письменства для юні.
Помер поет 24 вересня 1992 року.
У 1995 році (посмертно) удостоєний літературної премії імені Лесі Українки.
У видавництві «Веселка» побачили світ збірки: «Я малюю голуба» (1967), «Сіла хмара на коня» (1968), «Хитрий лис фарбує ліс» (1970), «Зелене око» (1974), «Жива вода» (1980), «Маленькі друзі» (1984), «Дарунки для мами» (1985), «Найрідніші слова» (1989) та ін. Окремі вірші, казки та загадки друкувалися в багатьох збірниках. 1991 року в упорядкуванні В. Лучука вийшов друком збірник «Дзвінок з минулого», до якого увійшли кращі вірші, казки, оповідання, байки, загадки з першого українського дитячого журналу «Дзвінок», який видавався у 1890-1914 роках.
ïïï
Чорний жук
Чорний жук
Очима блима –
Чує кроки
За плечима.
Дуже хороше йому
По землі ходити.
– Він не хоче,
Чуєш, хлопче,
У коробці жити!
ïïï